«Державні діти»: як презентацію розслідування «Слідства.Інфо» намагалися перетворити на шоу з захисту благодійного фонду

28 листопада в київському кінотеатрі «Жовтень» відбувся прем’єрний показ фільму-розслідування команди «Слідство.Інфо» «Державні діти: що сталося з дітьми-сиротами під час евакуації до Туреччини».

У розслідуванні йдеться про евакуацію на початку повномасштабного вторгнення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, разом із супроводом із Дніпропетровщини до Туреччини. Евакуацією займався благодійний фонд Руслана Шостака. За словами Шостака, він вивіз до Туреччини 3,5 тисячі дітей, але журналісти провели розслідування стосовно тих 510 вихованців інтернатів, які пізніше потрапили у фокус уваги омбудсмана.

Фонд опікувався перевезенням, розселенням та утриманням дітей у готелях Анталії. Проєкт бізнесмена, власника мереж Varus та Eva, голови Групи з ритейлу та логістики в Раді бізнесу при президентові України Руслана Шостака, отримав назву «Дитинство без війни». Через два роки перебування у Туреччині до дітей приїхала перевірка з представників Офісу омбудсмана України й інших українських та іноземних посадовців, які зафіксували грубі порушення прав дітей — психологічне та фізичне насильство, а двоє неповнолітніх дівчат повернулися додому вагітними від громадян Туреччини.

Діти проживали в країні три роки, після чого у 2024 році проєкт закрили й вони повернулися в Україну. Зафіксованими порушеннями зайнялися правоохоронні органи, проте покарання ніхто так і не поніс. Ця справа отримала продовження, коли звіт із результатами моніторингового візиту потрапив до рук журналістів видання «Слідство.Інфо».

«Насправді "Слідство.Інфо" дуже давно хотіло порушити питання загалом фінансування інтернатів і інтернатної системи, скільки дійсно грошей доходить до дітей у цих закладах. Це було ще перед повномасштабним вторгненням, але потім з'явилися дуже нагальні питання, пов'язані з війною. А саме за цю історію ми взялися, тому що отримали від нашої колеги з Чеського центру журналістських розслідувань документи цього моніторингового звіту, англомовні. І ми відштовхувалися від цих документів. Почали аналізувати, шукати свідків, шукати українську делегацію, звертатися, в принципі, до всіх залучених у цьому процесі», — розповіла «Детектору медіа» співавторка фільму Яніна Корнієнко.

Яніна Корнієнко

Робота над розслідуванням тривала близько пів року, і протягом цього часу журналістам довелося зіштовхнутися з низкою труднощів. На початку, за словами Яніни Корнієнко, найскладнішим було «налагодити контакт із дітьми, точніше, не помилитися в комунікації, бо вони є вразливими». Для цього зверталися за консультаціями до психолога. З 20 дорослих, до яких зверталися журналісти, погодилися поспілкуватися лише 7, свідчення погодилися дати 7 із 9 дітей.

Пізніше журналісти зіштовхнулися з тиском зовнішнім. І кульмінації напруга досягла в момент, коли працівниця благодійного фонду Руслана Шостака, ймовірно, випадково надіслала журналістцідокумент із планом дій, схожим на кампанію з нейтралізації впливу розслідування «Слідства.Інфо».

«Дітям, із якими ми контактували, в принципі не надавали належної допомоги. І нам треба було, окрім журналістської роботи, ще робити волонтерську, тобто знаходити профільні громадські організації, які будуть підтримувати дітей, допомагати їм, надавати їм підтримку. Тобто це була така багатошарова робота», — розповіла Яніна Корнієнко.

Діти розповіли журналістці Яніні Корнієнко про те, що їх змушували зніматися в промороликах на підтримку Фонду, без їхньої згоди викладали відео в соцмережі. До розслідувачів потрапило і відео, де хлопчик плаче і кричить «не знімайте». Окрема увага у фільмі зосереджена на двох дівчатах, які завагітніли від працівників готелю, де вони перебували. Коли стало відомо про вагітність, дівчат відправили в Україну. Після народження дітей вони, по суті, залишилися без будь-якої підтримки, а одну з них ще намагаються лишити батьківських прав. З розслідування стає очевидним, що факти порушення прав дітей є, а от знайти відповідальних за це — справа непроста. Принаймні, для правоохоронних органів.

Під час перегляду фільму «Державні діти: що сталося з дітьми-сиротами під час евакуації до Туреччини»

Прем’єрний показ фільму-розслідування зібрав повну залу людей, серед них, як пізніше з’ясувалося, були й ті, хто, ймовірно, працював за тим самим «антикризовим планом дій» — і навіть те, що план був оприлюднений, не завадило його організаторам спробувати його реалізувати. Тож коли перегляд перервав сигнал повітряної тривоги і глядачі йшли до виходу, увагу присутніх намагалася привернути жінка, яка стала посеред зали, голосно закликаючи вислухати її. Гладачі обходили її стороною, хтось кинув фразу «Скільки вам заплатив Шостак?». Вийшовши з зали, глядачі не поспішали розходитися, сподіваючись на «відбій» тривоги. Так і сталося, за 20 хвилин показ продовжився.

Після завершення показу редакторка-засновниця «Слідства. Інфо» та співавторка фільму Анна Бабінець представила команду стрічки та запросила до слова Яніну Корнієнко.

«Ми цим фільмом максимально показали, на мій погляд, те, що інтереси цих дітей — далеко не пріоритет для низки дорослих. Немає кому захистити цих дітей, на жаль. Усі дорослі скидають із себе відповідальність, яку мали б брати. На жаль, кримінальна справа закрита. Я сподіваюся, що порушивши це питання, ми спонукатимемо до дискусії реформування інтернатної системи як такої і до відповідальності. Хотілося б, щоб усі виконували свою роботу», — сказала після перегляду співавторка фільму Яніна Корнієнко.

А те, що відбувалося в залі далі, швидко перетворилося на своєрідне шоу, частина учасників якого намагалася попри все привернути до себе увагу, а для цього або вихопити мікрофон, або ж просто перекричати того, хто говорить. Серед глядачів були правозахисники, представники державних органів і громадських організацій і фондів. Але найбільш помітною у своєму прагненні виступити та будь-що розповісти «всю правду» була  група підтримки фонду Руслана Шостака. Анна Бабінець як модераторка дискусії у цій ситуації проявила неабияку стійкість і витримку, щоб захід не перетворився у справжній хаос.

Серед тих, хто прийшов висловитися на захист фонду Руслана Шостака, була вихователька дитячого будинку сімейного типу, яка привела на показ дітей. Вона одразу заявила, що «те, що тут кажуть — це 50—70% неправди», хоч і не навела доказів. Далі розповіла, що «діти їли фрукти й овочі в необмеженій кількості, побачили море та були в безпеці», а на завершення подякувала Руслану Шостаку за це все. До речі, залучення дітей-«учасників проєкту» передбачалося в антикризовому медійному плані, який випадково потрапив до журналістів «Слідства» від співробітниці фонду.

Вихователька дитячого будинку сімейного типу, яка прийшла на показ з дітьми

Далі висловилася жінка, яка вже намагалася привернути увагу глядачів під час «тривоги», назвавшись «волонтеркою, незалежною людиною, яка ніколи не працювала на фонд». За її словами, коли почалася війна, вона була в Туреччині, хотіла чимось допомогти і пішла займатися з дітьми як волонтерка. Як і попередня спікерка, вона довго розповідала про всі переваги перебування дітей у Туреччині, а на завершення додала: «Щоб ви знали, що там хорошого було набагато більше».

«Волонтерка», що працювала з дітьми в Туреччині

Яніна Корнієнко відповіла, що позитивні відгуки про роботу фонду Шостака не скасовують того, що є діти, які постраждали. «Те, що комусь було дуже добре, — не скасовує того, що комусь було дуже погано в евакуації. Це факт. Є звіт, підписаний 11 посадовцями, не знецінюймо ті порушення, які відбулися. У нас є кримінальна справа. Просто для тих, хто не в курсі», — сказала Яніна Корнієнко.

Доступ до мікрофона намагалась отримати і блогерка Наталя Холоденко, яка теж приєдналася до тих, хто підтримував фонд. Але й без мікрофона вона постійно вигукувала та перебивала тих, хто виступав.  «Усе, чого ви  досягли, — це те, що діти сидять під обстрілами!» — кричала Холоденко, хоч журналісти не мали відношення до закриття проєкту і повернення дітей. Нагадаємо також, що «антикризовий план» передбачав залучення «контрольованого інфлюенсера».

Наталя Холоденко

Отримавши мікрофон, правозахисниця та громадська діячка Інна Мірошниченко подякувала авторкам за фільм і за сміливість порушувати «незручну тему» та «бути голосом тих, хто не має голосу».

«Я була в багатьох інтернатах, дитячих будинках, я виховую дітей звідти, я знаю, про який біль тут говорили — і все одно ви мене дуже здивували, бо мені хотілося плакати. Цей фільм вкотре демонструє, наскільки система прогнила зсередини і що зараз система своєю бездіяльністю робить друге покоління сиріт. Система відбирає у дитини маму, яка хоче з нею бути. І найбільше, що в цьому фільмі мене вразило, — скільки людей було навколо цих дітей, і ніхто не сказав: "Вибач, що з тобою це сталося". Але насправді це відповідальність усіх нас, це українські діти. Ми платимо податки, тобто ми дозволяємо цій системі існувати, ми не висловлюємо свій голос, ми не виходимо і не говоримо, що ми проти цього. Я хочу, щоб ми всі просто подивилися і проаналізували, щоб завтра такого не було, щоб інтернатів не існувало, і щоб усі діти зростали з дорослими, які їх люблять», — сказала Інна Мірошниченко.

 Інна Мірошниченко

Керівниця наглядової ради Благодійного фонду «Голоси дітей», правозахисниця Ірина Суслова розповіла, що вони доклали всіх зусиль, щоб діти повернулися в Україну, проте їй прикро, що за те, що відбувалося з дітьми, ніхто не поніс відповідальність.

«Я була в цих закладах. І у цьому, коли він перебував у евакуації. Я бачила цих дітей, ми спілкувалися. Мене вразило, що на початку, коли ми приїхали, коли нас зустріли співробітники Фонду, то сказали мені: "Добрий день, добро пожалувати у наш проєкт". Я не зрозуміла: "Що значить «проєкт»?". Ми приїхали до дітей, за які несе відповідальність безпосередньо держава. Для когось це діти, а для когось — просто проєкт, можливість реалізувати щось, зробити. Але на це мають давати оцінку відповідні органи, структури, держінституції, які, на жаль, не зробили висновки, як ми бачимо», — розповіла Ірина Суслова.

Ірина Суслова

На завершення дискусії виступив представник Офісу омбудсмана Владислав Онищенко, який працює у сфері моніторингу дотримання прав дитини. Він розповів про свій досвід відвідин дітей у Туреччині.

«Я спілкувався з дітьми, які повернулися з Туреччини. Я писав ці звіти, двічі виїжджав із моніторинговою місією у Туреччину. Тема справді серйозна. І хотілося б наголосити й дійсно подякувати авторам цього фільму за привернення уваги до системи закладів інституційного догляду і виховання. Тому що ми цього року здійснили 600 моніторингових візитів, половина з яких — до закладів інституційного догляду і виховання. І ми справді виявляємо факти насильства і приховування насильства. Ми виявляємо порушення, повідомляємо правоохоронцям. Ми готові бути тим комунікаційним містком для тих, хто хоче допомогти дітям. Ми відкриті до співпраці», — сказав Владислав Онищенко.

Владислав Онищенко

Співавторка фільму-розслідування Анна Бабінець у коментарі «Детектору медіа» розповіла, що під час роботи над фільмом вони постійно відчували тиск, зокрема були «спроби акуратно домовитися».

Анна Бабінець

«Ми впевнені, що частина людей, які були на показі, прийшли туди, щоб реалізувати пункт антикризового плану. Багато хто з них поводився зухвало, іноді навіть агресивно. Вони стояли у проходах, не хотіли займати місця, хотіли одразу вийти на сцену та дати коментарі медіа ще до показу фільму. Дехто прийшов із попкорном, чого не передбачають наші фільми, які не є розважальним контентом. Ми робимо покази фільмів уже вісім років і знаємо свою інтелігентну аудиторію, яка ніколи так не поводиться. Попри оприлюднені у фільмі докази знущання над дітьми, ця специфічні гості казали, що все було добре у Туреччині та дякували Руслану Шостаку за фрукти, овочі та море. У антикризовому плані це називалося "лояльні учасники проєкту".

Мені здається, що навіть історії про корупцію не створюють такого тиску, який був на Яніну і на мене. Ми бачили зареєстрованих учасників показу, знали, що тут теж будуть "ряжені", від "Стоп корупції" та "Креатив ТБ", які переважно записували коментарі "лояльних учасників проєкту" навіть ще до того, як фільм закінчився. Дехто (як піарниця фонду) намагався прорватися на сцену та вихопити у мене мікрофон. Ми бачимо, які ресурси доводиться залучати тій стороні, яка відчуває відповідальність за цих дітей. Тобто залучення цих ресурсів говорить, на мою думку, про те, що вони не знають, як приховати свою відповідальність і використовують такі досить брудні методи. Те, що тут відбувалося, ми передбачали, і я готувалася два дні, ми розуміли, що так буде. Ці всі люди, які намагалися вибігти, вирвати мікрофон — такого дикунства на жодному заході, який проводить "Слідство", я не бачила. Це дикунство, мені здається, демонструє і всю систему. Ніхто не хоче брати на себе відповідальність і використовує отакі методи за цим комунікаційним планом», — розповіла Анна Бабінець.

На її думку, план вирішили втілити, бо не змогли придумати іншого або вважали, що ніхто не помітить його реалізацію.

Проте спроба реалізувати план і особливо використання дітей у цій медіакампанії привернуло увагу медійників і викликало розголос. Зокрема, комунікації фонду розкритикувала директорка ІМІ Оксана Романюк, медіаекспертка Оксана Мороз, експертка з комунікацій Ярина Ключковська, голова правління Української мережі за права дитини Дар’я Касьянова. На їхню думку, саме залучення дітей фондом демонтрує саме ту проблему, яку показав фільм «Слідства»: проблеми дітей — це їхні власні проблеми, для держави та фондів вони часто лише інструмент.

Проте, вважає Анна Бабінець, і фільм, і розголос можуть зробити добру справу — зокрема, призвести до поновлення розслідування. «Я вірю, що справу можуть відкрити знову, оскільки оприлюднено нові факти», — каже Анна в коментарі «Детектору медіа». 

 Фото: «Слідство.Інфо»