Як різні культури сприймають смерть

У багатьох культурах різне сприйняття смерті. Деякі реагують на смерть з почуттям скорботи, а у деяких її сприймають як можливість для святкування. Цікавою є і персоніфікація смерті: десь це чоловік, а десь – жінка. Докладніше про те, як сприймають смерть у різних культурах, – розповість 24 Канал.

Який вигляд мають скорбота та жалоба у різних країнах?

У багатьох культурах утрата людини – це горе для її сім'ї та близьких. На Заході здебільшого говорять про особисте горе та всі слова підтримки спрямовані щодо однієї людини. Однак зазвичай ціла сім'я колективно переживає горе, і в деяких культурах це виражено сильніше, ніж в інших, пише The Conversation.

До прикладу, в індуїстських сім'ях Індії родичі та друзі збираються разом, щоб підтримати близьких протягом складного 13-денного ритуалу. Вдова перестає бути главою сім'ї, а і її місце займає дружина старшого сина.

Схоже можна побачити і в культурі корінних американців. Як наголошує старійшина племені лакота, "ми – усі тут родичі". Тут усе плем'я відчуває смерть будь-кого з його членів. А у Тибеті буддійська жалоба після похорону триває 49 днів. У цей час сім'я збирається разом, щоб зробити глиняні фігурки та молитовні прапори. Це дозволяє колективно висловити свою скорботу.

Колективне горе також є нормою у традиційній китайській культурі, але тут сім'я ухвалює колективне рішення щодо людини, яка помирає. Зокрема, це можна побачити у фільмі 2019 року "Прощання", заснованому на реальному житті режисера та сценариста Лулу Вонг. За сюжетом стрічки, китайська сім'я дізнається, що їхній бабусі залишилося жити зовсім недовго, і вирішує тримати її в незнанні, призначаючи весілля, щоб зібратися до її смерті.

Залежно від культури відрізняється і час переживання горя. На Балі в Індонезії жалоба триває недовго та сльози тут не вітають. Якщо хтось із членів сім'ї плаче, сльози не повинні потрапляти на тіло, оскільки це забезпечить померлому мізерне місце на небесах. Крім того, довгі сльозі викликають злих духів і обтяжують душу померлого нещастям. Натомість у Єгипті сльози горя після семи років все ще вважалися б нормою.

Способи взаємодії людей із небіжчиком також різняться залежно від культури. Наприклад, народи тораджи на острові Сулавесі в Індонезії у період після смерті та перед похороном ставляться до своїх родичів так, ніби вони хворі, а не мертві, приносячи їм їжу та складаючи компанію.

У Європі свої звичаї. У Великій Британії до середини XX століття, вздовж узбережжя Йоркшира, похорон здійснювали жінки із села. Друзі та родичі приходили подивитися на покійного, віддати шану та згадати про нього. Ця практика зберігається у деяких країнах. А в Італії тимчасова охолоджену труну доправляють до будинку сім'ї, щоб люди могли принести квіти та віддати шану відразу після смерті.

У багатьох слов'янських країнах, зокрема в Україні, в труну кладуть всі особисті речі покійного (за винятком особливо цінних). У Польщі у гріб клали цигарки, алкоголь і тютюн, щоб після похорону дух покійника не вертався за тим, що за життя належало йому. Дух покійника міг явитися і в нічних мареннях, якщо, наприклад, він був незадоволений одягом, в якому його поховали, повідомляє Culture.pl.

У яких країнах святкують смерть?

Мексика

Мабуть, багатьом одразу спадає на думку ця країна, коли говоримо про святкування смерті. День смерті тут відзначають 1 та 2 листопада. Однак це не про жалобу, а день, коли сім'ї вітають душі своїх близьких, які пішли у засвіти, повідомляє Eterneva.

У ці дні стирається кордон між живими та мертвими. Свято супроводжується музикою, танцями та вишуканими стравами та напоями. А вулиці заповнюються парадами та людьми, одягненими у костюми та маски скелетів, багато хто розфарбовує обличчя, щоб зобразити смерть. Люди також прикрашають себе та вулиці яскравими кольорами.

Невіддільною частиною цього свята є офренда – вівтар, оздоблений зображеннями померлих предків і їхніх улюблених страв і напоїв. Офренди часто прикрашають чорнобривцями, символічною квіткою Дня мертвих. Вважають, що це допоможе душам предків повернутись до своїх родин.

Гана

Ще одна культура, де шанують смерть. У Гані створюють фентезійні труни, що символізують професію, яку людина займала за життя. До прикладу, для пілота створюють труну-літак, а для водія – труну у формі вантажівки. Сім'ї також можуть вибрати труни у формі тварин, які втілюють риси їхньої близької людини. Так, труна-сова, символізує мудрість померлого, а труна-лев – безстрашне лідерство.

Крім того, похорони у Гані часто супроводжуються музикою, танцями та трапезою. Під час цих урочистостей носії фантазійних трун танцюють під музику й одягнені в яскравий одяг.

Мадагаскар

У цій країні відзначають Фамадихану – це свято пам'яті померлих, проводять його раз на п'ять – сім років. Фамадіхана означає "перевертання кісток", і в цей день тіла померлих близьких викопують із землі, знімають похоронний одяг і замінюють його свіжими саваннами.

Це свято існує для того, щоб члени сім'ї могли зустрітися зі своїми покійними родичами. Це також можливість поділитися спогадами та історіями про своїх предків і зміцнити сімейні зв'язки. Під час цього свята члени сім'ї разом їдять рис і свинину.

Новий Орлеан, США

Вважають, що Новий Орлеан – батьківщина джазу, він славиться парадами та святами із живою музикою та танцями. Відбуваються тут і джазові похорони – місцева традиція, що прославляє життя.

Джазові похорони набули популярності в XIX столітті, коли учасники похорону брали участь у процесії. Скорботні йшли за джазовим оркестром до церкви чи місця проведення похорону, під звуки жалобної музики. Після церемонії музика змінювалася, і оркестр починав грати живіший і життєрадісний джаз.

Де ще цікаво відзначають смерть?

Балі та Індія – ці культури вважають, що тіло не має жодного значення, крім як служить оболонкою або тимчасовим притулком для душі. Тому після смерті людини її кремують, що вивільнити душу. Далі відбувається реінкарнація.
У Китаї відзначають свято Цинмін. Цього дня сім'ї прибирають і прикрашають могили предків, Також приносять своїм померлим близьким їжу, напої та гроші. Сім'ї можуть навіть обробляти нову землю для могил, а також підмітати могили та видаляти бур'яни. Також під час Цинміну запускають повітряних зміїв, часто до них прив'язують ліхтарики, щоб освітлювати нічне небо.
Схожі традиції і в Японії. Тут під час триденного свята Обон сім'ї відвідують могили предків, щоб упорядкувати їх, і приносять померлим родичам їжу та напої. Люди також беруть участь у різноманітних святкових заходах, таких як карнавали та дегустація святкових страв. Крім того, виконуються традиційні танці під звуки барабанів тайко.
У Тибеті та Монголії відбуваються небесні поховання. Тіло померлого розміщують на вершині гори, щоб воно розклалося природним шляхом або його з'їли тварини. Ця практика відображає віру в те, що тіло – це порожня судина та його підношення підтримує інших живих істот, пише Altogether Funeral.
Схоже відбувається у Сагаді (Філіппіни) та деяких районах Китаю, У цих країнах деякі громади встановлюють труни на скелях або печерах. Ця практика ґрунтується на вірі в те, що підняття померлих наближає їх до небес і захищає їхні тіла від земних потрясінь.
Через нестачу місця для поховання у Південній Кореї перейняли унікальну практику: пресування кремованих останків у різнокольорові намистини. Ці намистини часто вивішують у будинках і вони служать відчутним символом зв'язку з покійним і відображають поєднання традицій і сучасності.
У Гаїті віряни місцевої версії релігії вуду на фестивалі Геде вшановують духів померлих музикою, танцями та дарами. Учасники часто одягаються в чорне та фіолетове, а ритуали можуть уособлювати одержимість духами, що відображає глибокий зв'язок між живими та мертвими.

Смерть – це чоловік чи жінка?

В англійській і німецькій культурах Смерть зазвичай зображують як чоловіка – похмурий Жнець (зображується як скелет у мантії, що тримає косу). Але у французькій, іспанській та італійській культурах нерідко Смерть є жінкою зі скелетованим обличчям. Також Смерть уособлюють як жінку з косою у слов'янських культурах. У Латинській Америці Смерть – це фігура, схожа на Жнеця, але зображують її жіночому образі та без коси. Часто в різних культурах смерть одягнена у чорний одяг і її зображують як бридку жінку.

Набуває Смерть і вигляду тварин. До прикладу, в польських легендах можна натрапити на смерть в образі білої гуски. Вона також могла явитися у вигляді великого чорного собаки. Крім того, у Польщі сон про те, як білий кінь тягне наповнений гноєм віз, віщує смерть. Зі смертю тут сильно асоціювався і пташиний світ, оскільки, птах є найважливішим першоджерелом усіх уявлень про божество та таємничу святу силу. Найпопулярніше уособлення – сови та пугачі.