Довга дорога до миру в Україні. «Таємна» козирна карта Трампа

Якщо побудувати графік «перевзувань» Трампа щодо України і графік динаміки торгових перемовин між Європою і США, то можна помітити, що «перевзування» Трампа часто відбуваються як раз перед переговорними екстремумами з Європою.

Так відбулось і за останні 2 тижні. На жаль, на минулому тижні торгові переговори між США та ЄС завершились по суті нічім, хіба що врегулювали питання постачання омарів та інших морепродуктів. По іншим питанням домовились домовлятись далі, та ще й відбувся публічний скандал.

Фронт на полі торговельної війни між США та ЄС залишився дуже широким. Міністр торгівлі США Говард Лутнік (Howard Lutnick) вчепився в питання цифрових правил ЄС, які створюють проблеми американським компаніям і які в США вважають дискримінаційними саме для американського бізнесу.

У відповідь керівник європейського антимонопольного управління Тереза Рібера прямо звинуватила США у шантажі саме в розрізі послаблення технологічних правил. Фактично США запропонували послабити цифрові норми ЄС в обмін на зниження тарифів для європейських металургів.

Втім, сварка в ЗМІ між високопосадовцями США та ЄС з приводу цифрових послуг – це тільки верхівка айсберга. Уряди ЄС хочуть оздобити торговельну угоду з США, підписану влітку цього року, можливістю введення захисних мит у разі сильного зростання імпорту з США, якщо це буде загрожувати внутрішнім виробникам в ЄС.

По суті, саме ця ідея по захисту внутрішнього ринку ЄС зараз потрапила в європейські бюрократичні жорнова. Тільки до кінця січня 26 року парламент має розглядати пропозиції щодо захисних заходів. Звісно, бажання ЄС захистити свій ринок від імпорту з США не подобається адміністрації Трампа, яка влітку вже святкувала перемогу у торговельній війні з Європою, але тепер знову повернулась до ризиків перегляду торговельних умов в не найкращий для США бік.

Адміністрація США цілком здатна використовувати безпекову ситуацію в Україні для тиску на ЄС та інші країни Європи. Відносно проста технологія на практиці виглядає приблизно так. Як тільки виникають складнощі в торговельних перемовинах з Європою, то на горизонті з’являється Віткофф-Дмітрієв та «мирні» плани, які лякають не тільки Україну, але і Європу.

З поганих новин: судячи з усього, торговельні переговори між США та ЄС будуть тривати ще досить довго, ЄС не схильна віддавати доступ США до своїх ринків без гарантій безпеки для національних економік країн-членів. Ціна питання – приблизно 150-170 млрд євро на рік. Це, до речі, приблизно річний ВВП України.

Дуже ймовірно, що протягом цих переговорів кореляція збережеться, коли у міру виникнення проблем у США тиск на Україну буде збільшуватись. І навпаки, у міру просування переговорів в бажаний для адміністрації в США бік «піджаки президента Зеленського» будуть все більше і більше подобатись Білому дому. Втім, поки настане «торговельне потеплення» – і у Зеленського, і у його колег в ЄС значно побільшає сивини.

З хороших новин: ця гра США на Європейському континенті має свої рамки. Європейський ринок дуже великий і стан торговельних переговорів з ЄС може впливати на економіку США, де з кожним місяцем наближаються вибори. Якщо США здадуть Україну, то у Трампа сильно поменшає козирних карт на торговельних переговорах з Європою. Тож для США тут має значення процес, а не здача позицій по Україні як така. Якщо розізлити Європу, то збитки від однобічних дій ЄС будуть куди більшими для США ніж всі російські обіцянки лже-Дмітрієва Віткоффу.

Звісно, погано, що з ситуації в Україні зробили козирну карту, але США тут використовують не тільки Україну, а можливо і більшою мірою РФ. У Кремлі сьогодні не розуміють, що Ушаков та Дмітрієв стали такими собі хлопчиками-бармалеями по виклику, послугами яких користуються тоді, коли потрібно загострити ситуацію. Це добре видно з плівок Віткоффа. Російський диктатор Путін на форумі в Киргизії взагалі виглядав повним дурнем, коли, відповідаючи на питання про прослуховування Ушакова та Дмітрієва, хіхікав і казав: «ми вообще не понимаем, че происходит». А вже мав би зрозуміти, що його використовують, і при цьому систематично видавлюють з важливих для РФ ринків та напрямків.

Всупереч загальним трендам з перевзування, остання місяці 3-4 США демонструють цілий комплекс досить потужних антиросійських дій в економічному напрямку. Апогеєм тиску на РФ стали санкції проти російських нафтових компаній та витискання РФ з ринків, де вони домінували. Наступний потужний крок – це зміна режиму у Венесуелі з подальшим доступом до нафти з цієї країни (наприклад) для Індії.

Для РФ, яка залежить від експорту енергоносіїв, такі зміни можна порівняти з землетрусом в економіці. Тренди показують, що у США вже давно зробили вибір, з ким боротись, тож у Кремля не має бути ілюзій щодо його темного майбутнього. А от Україна і Європа мали б з цієї ситуації зробити сильні висновки.

Україна не може собі дозволити бути слабкою у відповідальні моменти. Корупційні скандали (навіть якщо вони інспіровані Кремлем) як і сама корупція не мають права на існування. Думаю, що наших європейських колег бентежить не стільки сама корупція (вона є і в ЄС, згадайте історію Ніколя Саркозі), скільки дуже невдалий час виникнення корупційних скандалів в Україні.

Європі потрібно більш швидко реагувати на безпекову ситуацію в Україні і завершувати цю війну перемогою України, щоб вона перестала бути козирною картою у торговельних перемовинах. Саме такий підхід і збільшує суверенітет ЄС та його суб’єктність у торговельних перемовинах.
Але перемогу цю потрібно профінансувати, і краще джерело для цього – російські активи. І от тут не все гладко. Позиція уряду Бельгії, яка була озвучена на минулому тижні з відмовою від конфіскації росактивів, розчаровує.

Цю слабкість та страхи перед юридичними ризиками Європа має побороти самостійно, інакше замість того, щоб конфіскувати 140 млрд євро активів агресора один раз, ЄС буде відправляти в США щорічно 150-170 млрд євро у формі торговельних преференцій та мит.