Археологи з’ясували, яким був клімат 18 тисяч років тому: оприлюднено унікальне фото

Науковці отримали унікальні дані про клімат Близького Сходу в період від 18 000 до 7 500 років тому — часу, коли планета виходила з останнього льодовикового періоду. Висновки зроблено на основі аналізу сталагміта, знайденого у печері Хсаро́к у Курдистані.

Про це пише видання IFLScience.

Як повідомляють дослідники, мінеральні шари сталагміта зберегли безпрецедентно детальну інформацію про локальні кліматичні умови у регіоні, де згодом виникли землеробство та перші осілі поселення. Зміни, зафіксовані у зразку, виявилися синхронними з тими, що встановлені за льодовими кернами у Гренландії, що свідчить про глобальний характер кліматичних процесів того часу.

Вчені наголошують, що питання про те, чому саме наприкінці льодовикового періоду у кількох різних частинах світу майже одночасно з’явилося землеробство, залишається однією з ключових загадок розвитку людства. Загальна гіпотеза — вирішальну роль відіграв саме клімат.

Печери Загроського хребта розглядаються як один із центральних регіонів зародження цивілізації. Сталагміти та сталактити — так звані спелеотеми — містять ізотопи, за якими можна зчитувати кліматичну історію періоду їх формування. Досліджений сталагміт із Курдистану сформувався в епоху, що співпала з появою землеробства, перших поселень та зародження міст.

Аналіз показав, що приблизно 14 560 років тому кількість опадів у регіоні різко збільшилася — відкладання вапняку пришвидшилося. Близько 12 700 років тому ситуація змінилася: посухи посилилися, а концентрація слідів барію, стронцію, цинку та натрію в шарах сталагміта зросла, свідчачи про більшу запиленність атмосфери.

Печера Хсаро́к розташована в самому центрі Родючого Півмісяця, де й сьогодні опадів достатньо для землеробства, а поблизу протікають притоки Тигру — річки, на берегах якої виникли ранні цивілізації.

Археологічні дані з сусідньої печери Палеґавра, розташованої за 140 км, свідчать, що вона активно заселялася влітку у період потепління після відступу льодовиків, але була майже покинута в часи, коли за сталагмітом встановлено тривале висихання клімату. Пізніше, із поверненням теплішої та вологішої погоди, печера знову стала регулярно використовуватися людськими групами.

Автори дослідження вважають, що до початку голоцену підніжжя Загросу створювали мозаїку локальних ресурсно насичених екосистем — луків, річкових долин та рідколісся. Вони не підходили для великих постійних поселень, але стимулювали сезонну мобільність та формування адаптивного способу життя. Саме ця гнучкість згодом дозволила людям швидко перейти до нових моделей господарювання, включно із землеробством, коли клімат стабілізувався.

Дані ізотопів карбону й оксигену у сталагміті узгоджуються між собою: швидше зростання рослинності збігалося з періодами теплішого та вологішого клімату. Водночас ці спостереження точно корелюють із даними льодових кернів Гренландії: волога фаза відповідає інтерстадіалу Бьоллінга–Аллерьода, а подальше різке висихання — похолоданню молодшого дріасу, причини якого досі залишаються невідомими.