Небезпечні ігри США: розділ України можуть узаконити на десятиліття

США готові визнати російськими Крим та інші окуповані території заради укладення мирної угоди, пише The Telegraph. Та й Путін зазначав, що "юридичне визнання російськими" Криму, Донецької та Луганської областей стане одним із головних питань переговорів щодо мирного плану США.

Однак Путін хоче визнання окупованих територій такими, що належать РФ де-юре, а США готові визнати їх російськими тільки де-факто. Так свого часу було і з країнами Балтії: США не визнавали їх анексію Радянським Союзом. При цьому Штати допомагали Союзу у Другій світовій війні, постачали зброю і все необхідне за ленд-лізом, однак де-юре анексію так і не визнали. А щойно Радянський Союз захитався, США першими визнали незалежність Литви, Латвії та Естонії.

Проте визнання Сполученими Штатами Криму і Донбасу де-факто російськими не обіцяє Україні нічого хорошого. Це лише вкотре продемонструє, що для США немає друзів і партнерів, і бути союзником американців – справа ризикована і невдячна. Як казав Кіссінджер, "бути ворогом США небезпечно, а другом – смертельно небезпечно".

Путін же дуже хоче легалізації вкраденого, тобто юридичного визнання окупованих територій. Але США це не влаштовує, оскільки такий крок відкриє "скриньку Пандори": визнання російськими Криму та Донбасу означатиме повалення засад міжнародного права, що були підписані ще Радянським Союзом (а Росія вважає себе правонаступницею СРСР), унаслідок чого перестане працювати принцип, який передбачає, що кордони в Європі не можуть змінюватись за допомогою збройних сил. Коли створювалися такі правила, був розрахунок на те, що це виключить перспективу військових конфліктів, але, як ми бачимо, це не спрацювало.

США не підуть на визнання окупованих територій російськими де-юре ще й тому, що це битиме по позиціях Штатів, які, як і раніше, вважають себе якщо не гегемоном, то державою номер один. А демонстрація власного безсилля – це не найкращий маркер у цій ситуації.

Для нас усі ці процеси небезпечні, оскільки відбувається поворот США від глобалізму до ізоляціонізму. Адже навесні 2022-го американці давали певні обіцянки Зеленському (не думаю, що в нього були ілюзії щодо власних можливостей і ресурсів для ведення війни).

Блінкен говорив Зеленському, що США разом з Україною до кінця, до перемоги. Але – політична ситуація і концепція США змінилися, і тепер Штати використовують Україну як розмінну монету у своїх геополітичних іграх.

Що б там Axios не писав про єдину позицію щодо комунікації з Росією на переговорах, ми бачимо, що Віткофф і Венс готові домовлятися з Росією і об'єднуватися з нею проти глобалістів. А ось Рубіо, який відображає позицію класичних республіканців, вважає, що потрібно домовлятися з глобалістами в діях проти Росії. І Україна опинилася заручником цієї ситуації.

Зміна позиції США призводить до того, що ми змушені йти на дуже важкі умови припинення війни, які на десятиліття вперед узаконять поділ України.

Якщо США де-факто визнають російськими Крим і Донбас, це призведе до низки негативних наслідків для України.

По-перше, це призведе до послаблення санкційного тиску на Росію і початку відновлення торговельно-економічних контактів РФ і європейських країн.

По-друге, 2026 року на Європу очікує значний виборчий цикл, і там на виборах можуть перемогти правоконсервативні сили, які значно більше схильні домовлятися з Путіним. Приклад США можуть наслідувати і теж визнати російськими Крим і Донбас деякі європейські країни, зокрема Угорщина, Словаччина, Греція та Італія. Водночас країни Балтії, Польща, країни Північної Європи, насамперед Нідерланди, займатимуть послідовно жорстку позицію щодо Росії.

А ось у Великій Британії на виборах може перемогти Партія реформ – британська версія трампістів, і, якщо так станеться, там станеться радикальний політичний розворот. Якщо досі зберігався консенсус між опозицією і владою Великої Британії щодо допомоги Україні, то після виборів він може бути зруйнований.

Утім, якщо США де-факто визнають російськими окуповані території, продавати зброю Україні вони не перестануть, а ось допомога з боку Заходу може скоротитися, і це матиме серйозні наслідки, враховуючи, що в нас більше половини бюджету формується за допомогою грантів і позик. Боюся, що після закінчення війни ми опинимося в ситуації, коли держава не зможе не тільки фінансувати 800-тисячну армію, а й утримувати державний апарат і виконувати соціальні зобов'язання з огляду на те, що дохідна частина нашого бюджету не покриває і половини витрат.

Давайте суто арифметично підрахуємо: у Німеччині ВВП становить 4 трильйони доларів, 68 мільярдів доларів іде на військові видатки, але при цьому армія всього 200 тисяч. Інший приклад – Польща, яка ближча і зрозуміліша нам: ВВП там становить 1 трильйон доларів, військові витрати на рівні 40 мільярдів доларів, а армія налічує 200 тисяч осіб, але її планують збільшити до 300 тисяч. Про які 600 чи 800 тисяч ідеться, звідки в України візьмуться гроші на утримання такої армії?

Якщо загалом оцінювати нинішній переговорний трек і всі умови, які озвучуються Україні як потенційні пункти майбутнього мирного плану, то вимальовується така картина. Україну схилятимуть до відмови від членства в НАТО і змушуватимуть закріпити позаблоковий статус, до відмови від ядерних амбіцій, скорочення чисельності ЗСУ, також, зважаючи на все, будуть поступки і з гуманітарних питань. Поки що камінь спотикання – це НАТО і території. Зрозуміло, що Зеленський не може віддати такий наказ, оскільки у президента таких повноважень немає – відмовитися від Донбасу і вивести війська звідти може зробити тільки Верховна Рада. Але чи підуть на таке політичне самогубство депутати – велике питання.

Наголошу, якщо США та низка європейських країн визнають російськими окуповані території, це не означає, що Україна повинна буде ухвалити відповідне рішення. У нас є опція з цим не погоджуватися і не визнавати де-юре Крим і Донбас російськими.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного цента "Третій сектор", спеціально для Главреда