Отказ Орбану: как визит к Путину разрушил правый альянс между Польшей и Венгрией

28 листопада угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан знову поїхав до російського диктатора Владіміра Путіна.

Сам візит угорського авторитарного лідера до російського диктатора не приніс сенсацій – як повідомляють, їхні обговорення були зосереджені на постачанні російської нафти та газу до Угорщини, а також на війні в Україні.

Втім, цей візит приніс несподівані наслідки у відносинах із Польщею.

А точніше, з новим польським президентом Каролем Навроцьким, якого в Орбана вже поспішили оголосити своїм союзником.

Втім, не відреагувати на візит Орбана до Москви у Варшаві не змогли.

Президент Польщі вирішив скасувати заплановану двосторонню зустріч з угорським прем’єром – крок, який став для Будапешта холодним душем.

Але водночас це створило тріщину у відносинах між президентом Польщі та радикальними правими з "Конфедерації", на яких Навроцький традиційно спирався.

Розлучення, що назрівало роками.

Ще кілька років тому польсько-угорський альянс, що формувалася усередині Європейського Союзу, здавався доволі ймовірним сценарієм.

Навіть попри різні погляди на можливість співпраці з РФ.

Керівна на той час у Польщі політсила Ярослава Качинського "Право і справедливість" ("ПіС") та панівна в Угорщині партія Віктора Орбана "Фідес" (із залученням інших правих популістів) активно координували позиції щодо отримання їхніми країнами більшого суверенітету, протидії сучасним європейським тенденціям, опору брюссельському тиску тощо.

Угорський прем’єр не приховував амбіцій побудувати в Центральній Європі альтернативний центр впливу, де Польща відігравала б ключову роль.

А польські праві з "ПіС" не втомлювалися повторювати, що попри протилежне бачення російської загрози, країни об’єднує спільне опонування "диктатурі Брюсселю".

Втім, повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році зробило таку конфігурацію неможливою.

Варшава зайняла однозначно проукраїнську позицію, ставши однією з основних опор оборони Києва на міжнародній арені.

Натомість Будапешт зберіг курс на співпрацю з Москвою: від енергетики до дипломатії, що перетворило Угорщину на найнепередбачуванішого партнера в регіоні.

Втрата "ПіС" влади після парламентських виборів 2023 року лише поглибила розрив.

Новий уряд Дональда Туска посилив дистанціювання від Орбана, а стара "дружба" з Угорщиною взагалі перестала бути актуальною.

Проте у Орбана не полишали сподівань реанімувати цей альянс.

Ляпас Орбану.

Перемога Кароля Навроцького на президентських виборах була сприйнята Віктором Орбана як шанс на відновлення "містка" до Варшави.

Навроцького формально підтримує "ПіС", а тому здавалася можливою реставрація хоча б частини колишнього формату польсько-угорської співпраці.

Особливо коли деякі представники колишньої влади, а саме депутати Збігнев Зьобро та Марчин Романовський, фактично попросили політичного притулку в Угорщині, ховаючись від кримінальних розслідувань на батьківщині.

Віктор Орбан не приховує прагнення відновити Вишеградську четвірку як базу для протистояння центральноєвропейських країн Брюсселю (а також для блокування вступу України до ЄС).

І зустріч президентів "четвірки", запланована на 3 грудня в угорському Естергомі, мала стати ілюстрацією того, що цей план має всі шанси на здійснення.

Принаймні, для пропаганди Орбана всередині країни, створивши картинку, що курс угорського прем’єра отримає все більшу підтримку у сусідів.

Проте візит до Путіна все зіпсував.

Адже Навроцький, хоч ідеологічно є близьким до радикальних правих (в тому числі – критикує ЄС та Україну), однак не є політиком проросійського ухилу.

Швидше навпаки.

Достатньо нагадати, що РФ оголосила його в розшук ще у лютому 2024 року, коли він очолював Інститут національної пам’яті – за демонтаж на території Польщі радянських пам’ятників.

А вже за його президентства Польща стала мішенню численних гібридних атак РФ.

У такому контексті зустріч президента Польщі з Орбаном відразу після його вояжу до Путіна виглядала б політично токсичною.

Зокрема, цим могли скористатися опоненти Навроцького.

"Орбан відвідує Путіна, Навроцький відвідує Орбана.

(…) Фатальне поєднання", – так главу держави "потролив" прем’єр Дональд Туск.

Тож коли голова Бюро міжнародної політики канцелярії президента Польщі Марчин Пшидач повідомив про рішення очільника держави, формулювання було жорстким і символічним.

Навроцький, підкреслив він, орієнтується на спадщину Леха Качинського – ідею солідарності Європи перед безпековими викликами.

А візит Орбана до Кремля підриває саме цю основу.

При цьому Навроцький не відмовився від участі у саміті президентів Вишеградської групи.

Він лише вирішив обмежити програму свого візиту до Угорщини, викресливши з неї двосторонню зустріч з Орбаном.

Цим він демонструє, що регіональний формат важливий, але особисто угорський прем’єр не може претендувати на роль стратегічного партнера.

Угорські ЗМІ різко розкритикували польського президента, розцінивши це як зневагу та сигналізування про охолодження відносин між Польщею й Угорщиною.

Вони акцентують увагу, що проти Орбана виступив не Туск, а Навроцький, якого досі вважали за його "союзника".

Вочевидь така відмова стала справжнім ляпасом для угорського прем’єра.

Особливо неприємним у контексті парламентських виборів, які в Угорщині мають відбутися у квітні наступного року.

До речі, угорські медіа припускають, що нинішнім політичним союзником "ПіС" в Угорщині є вже не "Фідес", а опозиційна партія Петера Мадяра "Тиса", що може посилити угорську опозицію.

Й така ситуація є надто небажаною для Орбана.

Навроцький між двох вогнів.

Втім, рішення президента Польщі лише на перший погляд виглядає очевидним та безальтернативним.

Річ у тім, що таким кроком він потрапив під критику радикалів з "Конфедерації" – партії, на підтримку якої він значною мірою робить політичну ставку.

Натомість для "Конфедерації" відмова польського президента від зустрічі з їхнім ідейним союзником є в кращому випадку "помилкою" та наслідком "пропагандистської істерії", а можливо навіть – і зрадою інтересів "суверенітету національних держав".

Такі звинувачення на адресу Навроцького озвучив один із лідерів "Конфедерації" Славомір Менцен.

"Окрім Орбана, нещодавно з Путіним зустрілися Трамп, Сі Цзіньпін і Моді – лідери наймогутніших країн світу.

Невже тепер будемо бойкотувати їх усіх?" –.

написав Менцен, додавши, що "ми маємо спільні інтереси з Орбаном, і варто про них піклуватися".

Схожу думку озвучила й євродепутатка від "Конфедерації" Ева Зайончковська-Гернік.

"Ми не повинні піддаватися пропагандистській істерії коаліції Туска, яка любить називати російськими агентами всіх, хто не підлещується до України і не хоче віддавати їй все задарма".

Аргументи "Конфедерації" добре вписуються у її традиційну риторику: критика ЄС як "авторитарного проєкту", натяки на "надмірну поступливість Україні", виправдання контактів із політиками, які зустрічаються з Путіним, тощо.

Це важливо у контексті можливих коаліцій 2027 року: "ПіС" потенційно може шукати союзника в "Конфедерації", але їхня реакція демонструє, що будь-який такий союз автоматично тягтиме польську правицю в бік м’якішої позиції щодо Москви.

На цьому тлі Навроцький, навпаки, вибудовує образ консерватора, але твердо антипутінського, що радикально відрізняє його від риторики Менцена та інших ультраправих популістів.

Натомість у "ПіС" рішення Навроцького трактують як "державницьке".

"Розумне рішення президента Кароля Навроцького – чітка реакція та скасування двосторонньої зустрічі з одночасним залишенням простору для переговорів та представленням польських інтересів у сприятливому багатосторонньому форматі V4", – заявив депутат від "ПіС" Шимон Шинковський вель Сенк.

З одного боку, нинішня тріщина у відносинах Навроцького та "Конфедерації" є справжнім подарунком долі для "ПіС".

Завдяки підтримці з боку ультраправих президент, якому в "ПіС" активно допомагали прийти до влади і якого спочатку сприймали лише як слухняного союзника, отримав можливість для самостійної політики.

Проте одночасно ця ситуація стала викликом для "ПіС".

Наразі політичний притулок у Будапешті отримали двоє депутатів від цієї політсили, а всередині партії сформувалося крило, яке є ідеологічно ближчим до "Конфедерації", аніж до поглядів лідера "ПіС" Ярослава Качинського.

І звичайно, конфлікт у правій опозиції став подарунком для урядової коаліції.

Прем’єр-міністр Дональд Туск та деякі члени його уряду (наприклад, Радослав Сікорський, Марчин Кервінський) позитивно оцінили рішення президента, однак не приховували іронії.

Для нинішньої більшості цей крок – підтвердження правильності їхньої критики Орбана як токсичного політика, що відверто балансує на проросійських позиціях.

Туск скористався нагодою, щоб наголосити на дотриманні конституційного принципу: зовнішню політику формує уряд.

"Згідно з Конституцією, уряд проводить зовнішню політику.

Президент зобов’язаний співпрацювати з урядом та представляти Польщу гідно.

Давайте всі і завжди дотримуватися цього принципу.

Це краще для Польщі", – написав Дональд Туск у соцмережі X.

А Радослав Сікорський іронічно дорікнув "ПіС", нагадавши, що деякі політики цієї партії перебувають у Будапешті.

"Оскільки президент скоротив своє перебування в Угорщині, можливо, депутатам від "ПіС" варто зробити те саме?" – зазначив міністр закордонних справ, маючи на увазі вищезгаданих Збігнева Зьобро та Марчина Романовського.

* * * * *.

Як зазначає міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, відмова Кароля Навроцького зустрічатися з Орбаном – "це справді хороше рішення", яке "демонструє принципову позицію Польщі та її сильне почуття солідарності, підтверджуючи прихильність до єдності і безпеки Європи у ключовий момент".

Проте цей крок президента Польщі спричинив одночасно декілька розломів – як поміж правою опозицією всередині Польщі, так і між польськими та угорськими "консерваторами".

Але головне – він показав, що традиційна польська правиця залишається непоступливою у питаннях загравань із РФ.

А ті польські політичні сили, які дотримуються протилежних поглядів, опинилися в явній меншості.

Автор: Станіслав Желіховський,.

кандидат політичних наук, експерт-міжнародник.