Пам'яті Героя України, старшого сержанта Михайла Чабаненка

Михайло народився 21 січня 1991 року в селі Ярошівка Звенигородського району на Черкащині. Родина була багатодітна: мав трьох сестер та брата. Після школи навчався в Черкаському вищому професійному училищі будівельних технологій. 

«Будь-яка тема, про яку він говорив, детально ним досліджувалася. Йому завжди було важливо донести свою думку. Наприклад, він не просто читав книгу, а мав дізнатися все про автора. Він читатиме книгу тільки тоді, якщо йому сподобається сам автор, як людина, чи вона залишила по собі слід в цьому світі», – розповідає сестра Інна.

Любов до читання у Михайла була з самого дитинства, улюбленими письменниками були Ніл Гейман та Стівен Кінг. Вже тоді він вирізнявся серед однолітків не тільки своєю глибокою допитливістю, зокрема, носив зачіску «ірокез», за що його матір навіть викликали до школи.   

У сім’ї Чабаненків разом із Михайлом було троє військовослужбовців. Інна пішла на службу ще у 2009 році, з 2016 року – в АТО. За її прикладом Михайло підписав контракт у 2018 році, до цього за його плечима вже була строкова служба в армії. Брат Василь став на захист країни з початком повномасштабного вторгнення Росії.  

Михайло, позивним якого був «Фокс», прослужив в армії сім років, брав участь в АТО/ООС. За цей час встиг побувати практично в усіх гарячих точках України. Маючи неабиякі здібності та хорошу пам’ять, він міг легко здобути військову освіту й стати офіцером, проте робити це на заочній формі навчання не хотів. Самоосвітою Михайло займався постійно, перечитав купу спеціалізованої літератури та виписував найголовніше у свій нотатник. 

«Якщо їх посилали кудись на позиції, він там не просто жив у окопах, а все облаштовував, укріплював. Його відданість була фанатичною. Патріот і фанатик. Це було страшно, бо він цим уже жив. То дрона купить, то планшет, то інше обладнання. Розбирався у техніці», – говорить Інна. 

Коли почалася повномасштабна війна, Михайло служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на Донеччині. З усієї родини найбільше спілкувався з передової саме з сестрою Інною. Він рідко ділився побаченим і пережитим на фронті. «Поділився вже тоді, коли приїхав на реабілітацію після поранення й перебував удома два тижні. Телефоном він ніколи не розповідав, що вони роблять, де знаходяться. Єдине, коли вони переміщалися, він кидав мені позицію, оскільки ми, як військові, розуміли, якщо щось трапиться, щоб я знала, в якому місці його шукати», – розповідає вона.  

Загинув Михайло Чабаненко 16 серпня 2022 року в бою під час наступу біля села Мазанівка на Донеччині, коли витягував поранених. Хоч і був екіпірований з ніг до голови, але куля влучила в око… 

22 серпня 2022 року з ним попрощалися у рідному селі Ярошівка. На могилі рідні встановили скульптурну композицію у вигляді воїна-захисника з книгами. У Героя залишилися мама, рідні, друзі. 

8 липня 2023 року Указом Президента України старшому сержанту Михайлу Чабаненку було присвоєно звання Героя України (посмертно). За словами Інни, це звання брат отримав за бойовий професіоналізм, саме його вимогливість до себе та інших допомогла йому врятувати людей.

«Був наказ вивести людей на одну позицію. Але він розповідав, що тоді знав і відчував, що радіохвиля прослуховується, тому повів у інше місце. Він доповів командуванню, що прибули на вказане місце, хоча насправді пішли в інше, і через дві хвилини там все накрили артою. Все було повністю випалене, там би ніхто не вижив. Так і думали, що вони всі загинули. А він вимкнув усі телефони, рації і просто вів людей». 

У 2023 році в рідному селі в пам’ять про Михайла родина облаштувала спортивний майданчик із тренажерами на кошти, виплачені після його загибелі.  

У червні 2024 вулицю №12 у Черкасах назвали на честь Героя. 18 листопада 2024 року вшановуючи пам’ять Михайла Чабаненка на фасаді Черкаського вищого професійного училища будівельних технологій відкрили меморіальну дошку. 

Честь і шана Герою! 

Перше фото з архіву Інни Шкляр

За матеріалами: ВиЧЕрпно, Суспільне Черкаси