Ресурсні перегони США

Примітка редакції. У мережі обговорюють фрази Трампа, а США заходять у капітал компаній, критично важливих для ВПК. Якщо всі дістали парасольки, чи не планується дощ?

США мають знову очолити гонку матеріалів — без цього не буде й вирішальної переваги у війні.

Крізь усю історію людства, від античності й аж до сучасності, військова сила певної держави не здатна відділятись від її вміння опановувати наявні ресурси. Колись ще римські легіони здобували одну перемогу за іншою завдяки не лише тактиці, а й контролю імперії над видобутком і переробкою заліза.

Все працювало в тому масштабі, який забезпечував зброю для подальших завоювань. Так усе відбувалося і в ХХ столітті, коли глобальне лідерство США спиралося на домінування в ресурсній базі, починаючи з ядерних матеріалів і завершуючи вибухівкою нового покоління.

Ця база зробила неможливе. Вона формувала спроможності просувати інтереси Вашингтона на суші, у морі, повітрі та навіть у космосі. Слід зазначати, що саме через ці принципи у світі досі хоч якось забезпечуються стримування та мир.

Сьогодні темп наукових відкриттів у США зростає. Та вирішальним стає не пошук нових речовин у лабораторіях, а доведення їх до серійного виробництва. Те, що ми звикли вважати симбіозом промисловості та військових інтересів, давно перетворилося на суцільний елемент поля бою.

Держави-конкуренти зробили зброєю (weaponize. — Прим. пер.) військово-промислові ланцюги постачання. Відповідно, завданням №1 є підривати ворожу готовність та виснажувати ворожу промислову базу. Перемогу святкує той, хто першим створить і розгорне асиметричні технології, що спираються на найбільш ефективну сировину. І вже у промислових, а не суто лабораторних обсягах.

Провідні фахівці Пентагону — від сервісних лабораторій до агентств і польових структур — провели відповідні досліди. Вони дійшли спільного висновку: прискорення відкриття, масштабування й швидкого впровадження «робочих» ресурсів має стати пріоритетною інвестицією. Ставки вимірюють не абстракціями, а вашими конкретними можливостями на полі бою.

Найбільш яскравим прикладом для США є питання гіперзвукових та крилатих ракет із реактивними двигунами. Їх розвиток упирається у брак матеріалів, які були б здатні працювати в умовах екстремальних температур і тиску.

Пора щось змінювати. Без проривних наукових відкриттів у тепловому захисті, високотемпературних композитах і більш «живучій» електроніці (наприклад, для наведення) ця зброя так і буде залишатись малочисельною. Ще й доволі обмеженою за ефектом.

Потрібні дешеві й автономні рої дронів? Вони потребують низького споживання енергії для обчислення, стійких систем управління. А ще для них необхідні нові сенсори та приводи, які поки що відсутні. Навіть більш реалістичні завдання, такі як кораблебудування, ремонт і модернізація наявного парку військової техніки — все це так чи інакше впирається у питання технологій.

Ваш сплав має бути більш стійким до корозії, ніж сплав у ворожих кораблях. Ваші полімерні матриці мають бути більш довершеними, ніж у ворога. Просто так крутити інновації на стендах, не міняючи палітру наявних речовин — ні, цього буде замало для сучасної перемоги.

Розрив між США та конкурентами скорочується ледь не щодня. Відповідь на це має бути парадигмою. Пора повністю інтегрувати до ресурсної бази цифрові інструменти — штучний інтелект, big data, автоматизацію та більш просунуте виробництво.

Ще 15 років було закладено ідею прискореного здешевлення розробки нових ресурсів. Так, зараз США справді мають змогу знайти нові «рецептури» за лічені дні. Тільки це вже не означає, що рішення знайшлось швидше, ніж до цього адаптуються противники.

Тепер слабкі місця треба шукати у масштабуванні виробництва, його відтворюваності, випробуваннях готової продукції. Півстоліття тому Пентагон уже показав, як вирішувати «неможливі» на той момент завдання.

Тоді, у далеких 1950-х, Вашингтон підтримав розробку твердого ракетного палива. Ефект був вражаючий. Це дало американським військовим більш безпечні та швидші пуски ракет. І в результаті було переосмислено самі принципи військового стримування.

Нині керівникам відомств та політикам знову потрібні сміливі, переломні рішення. Заклик Пентагону очевидний: терміново реформувати саму екосистему інновацій, спираючись на потребу у ресурсах та виробництві. Принцип — уся країна працює на певну місію.

Розрив і подальше лідерство забезпечать інновації та сфокусована на них нація. Лише так вийде поєднати академічні знання з індустрією й конкретними військовими лабораторіями. Так, наука вміє звести воєдино вчених та промислову базу. Тепер усе це має бути націлене на пріоритети звичайного бійця.

На нашу думку, ось що потрібно США:

• модернізувати інфраструктуру виробництва з вбудованими ШІ-платформами та автоматизацією;
• забезпечити швидкий перехід нових розробок із лабораторії на полігон, а звідти — в серійне виробництво;
• прив’язати дослідження до конкретних цілей, для яких ресурси є визначальними (теплостійкі композити, електроніка для гіперзвукових ракет, стійкі до завад сенсори, стійкі до корозії покриття, нетоксичні пропеленти, сировина для розробки полегшеної броні).

Ми бачимо такі принципи, що можуть стати ключовими для реалізації цих реформ.

По-перше, важливий зворотний зв’язок між моделями, їх випробуваннями та виробничою лінією. В режимі реального часу. По-друге, строки сертифікації необхідно скоротити від нинішніх років до, принаймні, місяців. По-третє, стандартизація технологій, придатних до масштабування на виробничих лініях підрядників.

Та найважливішим залишається контроль США над ланцюгами постачання критично важливих ресурсів. Переробка цієї сировини має бути відновлюваною, інакше вона опиниться у ролі Ахіллесової п’яти.

Це не черговий технічний проєкт. Перед вами готовий фундамент для нової системи стримування. Силу США проєктують не численні заяви. Для цього потрібне серійне виробництво озброєнь, які працюють у найбільш складних умовах. Якщо Штати хочуть зберегти власний статус на десятиліття вперед, доведеться очолити цю гонку.

Америка має бути лідером у забезпеченні свого виробництва ресурсами. Тільки так можна убезпечити майбутнє. Іншого шляху немає.