Староста села на Чернігівщині: На яблунях висять дрони, на городах закопалися фугаси

Околиці села Єліно на Чернігівщині за два кілометри від кордону з Росією сьогодні нагадують дику пустелю, утикану воронками від вибухів і снарядами, що не розірвалися. Навколо - ні душі, всі жителі Єліно давно виїхали, залишилися обвуглені будинки і хати-руїни, що періодично палають після чергового влучення.

Велика війна двічі пройшла поряд

Цьому селу в українсько-російському прикордонні удосталь дісталося, як і сотням інших поблизу кордону. Хоча початок повномасштабного вторгнення тут пройшов відносно тихо. Місцеві бачили, як десь на обрії злітали літаки, прямуючи бомбити Чернігів, потім, зробивши свою чорну справу – поверталися. Люди зізнавалися: наче дивилися фільм жахів.

Пережило Єліно і короткочасну окупацію, того ж 2022 року. Ну як пережило? Ворожі танки та БТРи просто пройшли крізь село та рушили далі. Тоді, до звільнення, якийсь час довелося пожити в ізоляції, постачання ніякого не було, рятували дари лісу та молоко від корів-годувальниць. Місцеві видихнули: знову велика війна тільки налякала, але пройшла мимо.

Зараз визнають – самі себе «зурочили», справжнє пекло настало для тихого і мирного населеного пункту з 2 січня 2023 року, коли снаряди всіх калібрів летіли смертоносним дощем. Сховища (а погреби та підвали назвати повноцінними сховищами можна лише з великою натяжкою) тут не гарантували безпеку. Через місяць після початку обстрілу четверо людей загинули після прямого прильоту в погріб. Серед жертв того попадання - подружня пара з Лисичанська Луганської області, яка втекла від війни у тихі чернігівські ліси. П'ятому пощастило вижити. Після цього випадку із села поїхали майже всі мешканці – залишалися лише дві бабусі. Нині, як поділився з Коротко про староста місцевої ради Олександр Артюшенко, там немає жодної живої людини.

Село ніби повторює свою долю часів Другої світової війни. Тоді через активну роботу партизанів, за що село і набуло статусу партизанського, його повністю спалили. Вогонь спопелив село 23 березня 1943 року. Із 300 жителів більшість були замордовані фашистами, а решта вивезені до Німеччини. Після 1945 року вони повернулися, вдихнули життя у рідну землю, відродили село. І ось знову…

Ворожі «подарунки» не ховалися

Щоб бути спокійним за життя та здоров'я 170 мешканців Єліного, які сюди рано чи пізно повернуться, староста Тур'янського округу 36-річний Олександр Артюшенко сам шукав снаряди, що причаїлися на узбіччях та серед доріг, у садах, біля старої школи чи клубу. До його рідного села Тур'я долітає рідше – воно розташоване на 14 км углиб області. Але й Тур'я і Єліно входять до однієї територіальної громади, якою й керує Олександр Артюшенко. Міг староста відсидітися вдома, але почуття обов'язку виявилося сильнішим. Своїм дітям пояснив техніку безпеки і найсуворіше заборонив наближатися до незнайомих предметів. У ліси та поля – у жодному разі! Виїжджати дружина та маленькі сини без голови сім'ї відмовилися.

Шукати залізних убивць довго не доводилося – вони не ховалися. Деякі вулиці та подвір'я суцільно посипані ними, як конфетті на Новий рік.

- Один житель, коли ще не всі роз'їхалися, вийшов зранку в сад, глянув – а на його яблуні дрон примостився, - згадує в розмові з Коротко про Олександр Артюшенко. – По селу лупили з усього, чого можна – з «Градів», «Ураганів», багато було застосовано касетних снарядів. У палісадниках закопалися фугаси, на городах стирчать хвостики ракет. Відлуння війни там і сьогодні залишилося.

Сам Олександр території не розміновував, лише оглядав і, коли знаходив черговий подарунок, викликав рятувальників.

Снаряди без вибухівки в селі називали «беззубими», а які можуть рвонути, відповідно, «зубастими». Так Олександр і передавав інформацію рятувальникам.

– Щоб зрозуміти, чи небезпечний, наприклад, дрон, треба підняти та розібрати носову частину, там знаходиться вибухівка, – зазначають місцеві. – Але самому лізти не варто – хай працюють професіонали.

Скільки смертоносних знахідок було знешкоджено завдяки йому, Олександр не рахував. Та й навіщо, важливіше, скільки життів врятовано внаслідок своєчасного виявлення та утилізації вибухівки.

- У нашому окрузі в Єліно була найгірша ситуація. Вона й зараз там така. Зі 202 будинків залишилося цілих вісім, - зазначає Олександр Артюшенко. - Людям і повертатися, по суті, нема куди.

Наразі свій пошук Олександр призупинив, військові не радять, та й у найближчій перспективі повернення людей сюди не планується. Але повністю зупинятись староста не збирається. Каже, усьому свій час.

Вже майже два роки в Єліно в сирих пустих приміщеннях з вибитими вікнами чується тільки завивання вітру. Голоси місцевих і веселий сміх дітей замовкли якщо не назавжди, то точно надовго.

Хотів робити дороги, але довелося шукати міни

У свою п'ятирічку біля керма Тур'янського округу Олександр Артюшенко планував зробити, нарешті, дороги – вічне лихо не лише на Чернігівщині, а й по всій країні. Він на посаді старости з 2020 року.

- Вже підійшли до вирішення цієї проблеми впритул, у 2022 році мали якраз почати робити проєктну документацію, але... Самі знаєте, як починався той рік, - зітхає староста. – І на цьому все. Пріоритети були інші до війни. Сам двічі підсипав цю дорогу, вона – не містечкова, державного значення. Це смішно, звичайно, але хоча б на кілька місяців вистачало... На цю тему я можу говорити годинами.

Зараз замість ям на дорозі старості доводиться засипати величезні вирви, залишені непроханими гостями. І сподіватися, що їхня кількість не збільшуватиметься, а головне – що життя та здоров'я місцевих, коли вони сюди повернуться (а Олександр у цьому ні на секунду не сумнівається), будуть у безпеці.