Топ-20 найкращих фільмів 2025-го року: рейтинг Rolling Stone

2025 рік став чудовим роком для якісного кіно. Rolling Stone представив 20 найкращих фільмів, до яких, ймовірно, глядачі будуть повертатися роками, передає «Главком».

Рейтинг Rolling Stone

1. «Одна битва за іншою» 

Гучний, карколомний епос Пола Томаса Андерсона – це багато в чому: притча про батьків і дочок, конспірологічний трилер льодовикового періоду та ансамблева комедія. Це фільм, який одночасно передає наш вкрай спотворений момент і якимось чином його перевершує, створюючи вічну історію про революціонерів, які дбають про своїх, а наступне покоління піднімає прапор. Усі актори – від Леонардо Ді Капріо та Шона Пенна до Теяни Тейлор (яка майже завоювала звання MVP) – тут на висоті. Своїм масштабним зусиллям охопити Великий Крок Назад, у якому ми перебуваємо, «Одна битва за іншою» ставить питання: як боротися, коли здається, що все втрачено? Фільм дає відповідь: Ти борешся з любов'ю. Це єдиний спосіб захистити та змінити майбутнє.

2. «Гамнет» 

Строгий, зворушливий і абсолютно піднесений погляд Хлої Чжао на роман Меґґі О'Фаррелл. Історія про передчасну смерть сина Вільяма та Енн «Аґнес» Шекспір – Гамнета – та про те, як ця трагедія надихнула на створення п'єси «Гамлет». Це хроніка розплати зі смертю, яка, тим не менш, наповнена життям, оновленням, відродженням. Пол Мескаль – суворий Шекспір, а Джессі Баклі своєю грою рухає цю сумну історію, знаходячи почуття втіхи та катарсису через мистецтво.

3. «Чорна сумка» 

Погляд Стівена Содерберга на любов, шлюб та шпигунство у стилі п'єси «Хто боїться Вірджинії Вулф?», але за сценарієм Джона ле Карре. Подружжя та колеги-шпигуни Майкл Фассбендер та Кейт Бланшетт мають справу з подвійним агентом у своїй організації. Його завдання – з'ясувати, хто продає секретну інформацію; вона – головний підозрюваний. Це справжнє задоволення від олдскульного трилера «шпигун проти шпигуна», який використовується як метафора віри, довіри та боротьби за владу у стосунках.

4. «Мрії поїзда» 

Сценарист і режисер Клінт Бентлі екранізував новелу Деніса Джонсона про життя лісоруба Роберта Ґраньє (Джоел Еджертон) на початку XX століття. Це медитативний фільм, який нагадує раннього Терренса Маліка, із млявими кадрами природи та філософською розповіддю. Ґраньє стає свідком труднощів дорослішання нації, закохується у Гледіс (Фелісіті Джонс) та переживає велику трагедію. Еджертон дає найкращу гру у своїй кар'єрі, зігравши стійку, нечерству людину, яка допомогла побудувати сучасну Америку з нуля.

5. «Нова хвиля» 

Технічно будь-хто міг би створити реконструкцію створення дебютного фільму Жан-Люка Годара «На останньому подиху» («À bout de souffle»). Тільки Річард Лінклейтер зміг перетворити це на чудовий фільм-вечірку, де критик, який став кінематографістом, та його товариші створюють історію 24 кадри на секунду. Фільм ідентифікує всіх – від легенд Cahiers du Cinéma 1960-х (Шаброль, Ріветт, Трюффо, Ромер), створюючи відчуття, ніби він створює «Месників» для хардкорних шанувальників французької нової хвилі. Вся ця історія – чиста кіноманська насолода.

6. «Це була просто випадковість» 

Основна ідея притчі іранського режисера Джафара Панахі проста: чоловік (Ібрагім Азізі) виявляє, що сімейну поїздку перериває поломка машини. Механік (Вахід Мобассері) впізнає його як людину, яка роками катувала його у в'язниці. Він викрадає мандрівника, а потім збирає кількох інших колишніх в'язнів, щоб переконатися в його провині. Фільм сприймається як напружений трилер, еліптичний роуд-муві та фарсова комедія, що обертається навколо можливої помсти. Кожен момент свідчить про роботу майстра, а фінальний кадр викликає шок.

7. «Іншого вибору немає» 

Пак Чхан-ук перетворив роман Дональда Е. Вестлейка 1997 року про безробітного бізнесмена, який вбиває потенційних суперників за робочі місця, на похмуру комедію, яка одночасно жахлива і викликає сміх. Суперзірка «Гри в кальмара» Лі Бьон-хун грає менеджера паперової компанії в Сеулі, який стикається з погіршенням життя середнього класу після звільнення. Відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів, і вбивство розглядається як варіант. Це сатиричний укол на адресу меркантильних аспектів самопросування та нерівних умов пізнього капіталізму.

8. «Пробач, крихітко» 

З відділу «Народилася зірка»: Сценаристка, режисерка та акторка Єва Віктор миттєво заявила про себе в цій напівфрагментованій, часом болісній, але часто кумедній історії про професора коледжу, яка стикається з давньою травмою. Хоча фільм випромінює сильні атмосфери Fleabag (за винятком порушення четвертої стіни), Віктор, що приїхала з Брукліна через Сан-Франциско, витягує дотепність і співчуття, які належать їй. Її дебют знає, коли потрібно вдатися до сухого сміху, а коли – збити з ніг емоційними ударами.

9. «Марті Супрім» 

Джош Сафді нарешті дав пінг-понгу власну версію «Роккі», але цей спортивний фільм більше схожий на двогодинну панічну атаку, а його герой – егоїстичний, а не чарівний аутсайдер. Тімоті Шаламе грає Марті Маузера, чемпіона світу з настільного тенісу приблизно 1952 року, який є одночасно власним хайпом і найлютішим ворогом. Це найбільш їдка американська історія успіху, яку тільки можна уявити, з одним із найбільш еклектичних акторських складів (Гвінет Пелтроу, Френ Дрешер, Абель Феррара). Фільм скаче між жорсткістю та старомодною піднесеністю.

10. «Сентиментальна цінність» 

Сімейна драма Йоахіма Трієра продовжує його переможну серію після «Найгіршої людини у світі» (2021). Трієр працює зі співавтором Ескілем Фоґтом і зіркою Ренате Рейнсве. Фільм розповідає про колись відомого режисера (Стеллан Скарсгард), який пропонує головну роль, засновану на його доньці, своїй справжній доньці (Рейнсве), яка затаїла образу на батька. Потім він наймає американську кінозірку (Елль Фаннінг) та вирішує знімати у своєму сімейному будинку. Це гірко-солодка байка, яка показує, як наратив може одночасно приховувати біль та сприяти зціленню, виходячи далеко за межі простих героїв і лиходіїв.

11. «День Пітера Гуджара» 

Айра Сакс («Проходи») зосереджує свою увагу на одному довгому реальному інтерв'ю 1974 року між письменницею Ліндою Розенкранц (Ребекка Холл) та її другом, фотографом Пітером Гуджаром (Бен Вішоу), у центрі Нью-Йорка. Це викликає до життя втрачений світ сцени даунтауну, арт-спліток, гей-культури після Стоунволла та лихої поведінки біт-легенд. Розмова між двома неймовірно обдарованими акторами перетворюється на справжню машину часу, роблячи цей скромний інді-фільм справжнім шедевром.

12. «Еддінгтон»

Гарячковий сон Арі Астера про американську різанину став одним із найбільш суперечливих фільмів 2025 року, що відповідає божевільному баченню режисера «Спадок» нації, яка смертельно конфліктує сама з собою. Це параноїдальна казка-андроїд, замаскована під сучасний вестерн, зосереджена навколо протистояння шерифа (Хоакін Фенікс) та мера (Педро Паскаль) у вигаданому містечку в Нью-Мексико. Фільм показує, як мізантропія з обох сторін досягає максимуму, а вся політика стає лише перформативністю. Астер створив ще один фільм, який тривожить, лякає і змушує бажати вилізти зі своєї шкіри.

13. «Універсальна мова» 

Меттью Ранкін пропонує абсурдну, але захоплюючу вінтажну іранську драму, стилістично схожу на роботи Аббаса Кіаростамі 1970-х років... але дія відбувається в засніжених передмістях Вінніпега. Це не просто жарт: чим довше ви спостерігаєте за незворушним протиставленням стилів Ранкіна, тим більше розумієте, що універсальної мови не існує, окрім lingua franca – здатності бачити себе відображеним у кіно, знятому на іншому кінці світу.

14. «Всього найкращого для всіх» 

В затишному сільському будинку в Японії відбувається щось дивне: студентка-медсестра (Котоне Фурукава) відвідує своїх бабусю і дідуся. Вони здаються надмірно життєрадісними або, навпаки, повністю відключеними. Дивні звуки лунають у будинку після настання темряви. Молода жінка почувається незахищеною ще до того, як помічає товстого чоловіка середнього віку в брудних білих штанах, який повзе повз кухонні двері з зашитими очима та ротом. Дебютний фільм режисера Юти Сімоцу – найкращий японський хоррор за останні десятиліття. Він нагадує, що привілеї та розкіш часто мають свою ціну.

15. «Орвелл: 2+2=5» 

Документаліст Рауль Пек повертається, досліджуючи трансформацію Джорджа Орвелла з поліцейського у Бірмі до всесвітньо відомого політичного критика та автора «Колгоспу тварин» і «1984». Пек не лише розповідає про радикалізацію письменника та його попередження про тоталітарні режими, але й поєднує ці антиутопічні романи з тоталітарними режимами XX століття та тим, як історія повторюється, наприклад, у сучасній Америці. Це буквальний потік подвійної поганої інформації про те, як фашизм підступно проникає вгору, руйнуючи розрив між минулим і теперішнім.

16. «Як стати цесаркою»

Продовження фільму Рунгано Ньоні «Я не відьма» (2017) починається з того, що жінка знаходить на дорозі мертве тіло. Труп належить дядькові Фреду – відомому педофілу, який роками безкарно знущався з молодих жінок у селі. Це різкий погляд на соціальний захист, який надається хижакам, аби уникнути «незручності», на непотрібний сором, який несуть жертви, і на необхідність викривати співучасть, попри стигми. Ньоні поєднує грайливе почуття гумору (головна героїня одягнена як Міссі Елліотт у кліпі «The Rain») з суворою соціальною критикою.

17. «Фінікійська схема»

Вес Андерсон досягає великого успіху у поєднанні корпоративного шпигунського трилера, комедії та сімейної драми батька і доньки. У центрі сюжету – Анатоль «Жа Зса» Корда (Бенісіо Дель Торо), міжнародний бізнес-магнат, який намагається втілити в життя свою мрію про транснаціональну транспортну систему, перш ніж його вб'ють конкуренти. Бонусом є його спроба налагодити стосунки з відчуженою донькою (Міа Тріплтон), яка мріє стати черницею. Фільм містить усі фірмові ознаки Андерсона, але справжнім відкриттям є Тріплтон, чия хімія з Дель Торо надає цій майстерній роботі справжнього серця.

18. «Спіймані припливами»

Китайський режисер Цзя Чжанке («Натюрморт») створив щось нове, використовуючи дублі та сцени зі своїх попередніх фільмів, у яких знімалися його давні актори Тао Чжао та Чжубін Лі. Спочатку фільм нагадує потік свідомості містами і провінціями Китаю на початку XXI століття. Лише у фінальній третині стає зрозуміло, що це було ретельно створене полотно, покликане розбити серце, де вільне слайд-шоу процвітання призводить до глибокого усвідомлення.

19. «Франкенштейн» 

Гільєрмо дель Торо нарешті взявся за класику Мері Шеллі, і його бачення незрозумілого монстра та його творця Віктора Франкенштейна (Оскар Айзек) є саме таким, як очікувалося: виснаженим, але ніжним, вірним готичному першоджерелу, але з особистим присмаком. Це пристрасна історія про те, як бути ізгоєм і спробувати розірвати цикли поганого виховання. Оскар Айзек грає Віктора як напіводержимого денді XVIII століття, а Джейкоб Елорді (відомий за «Ейфорією») дивує своєю співчутливою інтерпретацією Істоти як невинної душі та ангела помсти.

20. «Зброя»

Це амбітне продовження хорору Зака Креґґера («Варвар», 2022) зосереджене на загадковому зникненні 17 дітей посеред ночі. Фільм майстерно поєднує кілька сюжетних ліній, переосмислюючи події з точок зору вчителя (Джулія Ґарнер), одного з учнів (Кері Крістофер) та батька зниклої дитини (Джош Бролін). Стрічка грається з глядачем, як хижак із жертвою. Кульмінація заслуговує на увагу, але найбільше запам'ятовується спритний спосіб, яким Креґґер переплітає історії, готуючи ґрунт для моторошної розв'язки.