/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F61a8da225ee77f6dc7b5e0941c4039f8.jpg)
Удар по танкеру біля Туреччини: чи зможе Україна перекрити "нафтовий" кисень РФ
Українські морські безпілотники Sea Baby завдали удару по російських нафтових танкерах, за допомогою яких Росія продовжує обходити санкції, у міжнародних водах Чорного моря біля узбережжя Туреччини. Туреччина та Казахстан висловили незадоволення атаками і заявили, що очікують від України недопущення подібних інцидентів.
Однак на ці заяви вже відповів речник МЗС України, й я з ним погоджуюся: ці танкери є законними цілями, оскільки перевозять російську нафту, причому підсанкційну, і саме завдяки цим обсягам Росія отримує кошти для фінансування військових операцій в Україні.
Удари по танкерах створюють серйозні ризики для експорту російської нафти в басейні Чорного моря, та, відповідно, підвищують страхові виплати та загальні витрати компаній, що займаються транспортуванням. Це, безперечно, потужний крок українських сил — ЗСУ, ГУР та СБУ.
Чи можуть подібні операції поставити під сумнів здатність Росії найближчим часом експортувати нафту танкерами? Так, частково можуть. Але слід пам’ятати, що основний маршрут російського експорту — це Балтія, порти Усть-Луга та Приморськ. Щоб створити критичні проблеми, потрібно також впливати на танкери так званого тіньового флоту, які використовуються саме там. Адже через Балтійське море проходить приблизно 60% усього російського нафтового експорту.
Окрім того, давно настав час припинити транзит російської нафти територією України. Державна компанія "Укртранснафта" досі транспортує її до Угорщини та Словаччини, а Росія заробляє на цьому близько 5 млрд євро щороку. Тобто від початку повномасштабної агресії це вже приблизно 20 млрд, і припинення цього транзиту могло б стати потужним кроком для скорочення її військового бюджету, але цього досі чомусь не зроблено.
Ще одним потенційно ефективним кроком могла б стати атака на нафтоперекачувальну станцію "Унеча". Це ключовий об’єкт, який створює необхідний тиск для перекачування російської нафти до Білорусі. З огляду на дефіцит нафтопродуктів у Росії через українські атаки на НПЗ, переривання цього маршруту суттєво загострило б проблему. Крім того, "Унеча" забезпечує транспортування російської нафти до балтійських портів.
Загалом чорноморські та балтійські порти — найбільші та єдині реалістичні маршрути, альтернатив їм у Росії фактично немає, а розбудувати нові порти найближчим часом неможливо. Тому, якщо подібні атаки продовжаться, вони, безумовно, вплинуть на позицію Росії й у переговорному процесі. Питання нафти для Кремля надзвичайно чутливе, однак ефект не буде миттєвим — російське керівництво налаштоване воювати довго, до "останнього росіянина", і поки що мають таку можливість. Україна руйнує окремі елементи їхньої експортної логістики, але повністю зупинити експорт наразі неможливо.
Західні країни могли б істотно пришвидшити цей процес, наприклад, закрити Данські протоки або Босфор і Дарданелли для російських танкерів. Але вони цього не роблять, щоб уникнути прямої ескалації з Росією. І якби такі протоки справді були закриті, Росія практично втратила б можливість фінансувати війну.
Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, спеціально для Главреду
Про персону: Володимир Омельченко
Володимир Омельченко - директор енергетичних програм Центру Разумкова.
Автор понад 50 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проектів та наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.
У 1992–1996 р. працював на різних посадах в галузі машинобудування;
1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості міністерства економіки України;
1998–2003 — НАК "Нафтогаз України", очолював напрям транспорту нафти;
2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України;
з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 року — директор енергетичних програм.