Апетити зростають: Селезньов - про погрози Путіна "санітарною зоною" на півночі

Путін знову починає бряцання зброєю та прагне взяти під повний контроль усю територію України, вважає військовий експерт.

На тлі спроб Заходу змусити Кремль сісти за стіл переговорів для завершення війни в України, російський диктатор Володимир Путін вдруге за останній місяць навідався до російських військових і заявив про створення так званої санітарної зони на північному кордоні з Україною.

В інтервʼю Главреду колишній речник Генерального штабу ЗСУ, полковник запасу, військовий експерт Владислав Селезньов розповів, чи є загроза для Києва в разі наступу РФ на півночі, чому Лукашенко навряд чи повторить сценарій 2022 року, та де Росія може взяти контингент для нового удару.

За останній час російський диктатор Путін здійснив вже другий візит до російських військових. Чому саме зараз – про що це може свідчити?

Світом правлять сигнали, і цей сигнал з боку Путіна – красномовний. З одного боку, триває переговорний трек між Україною та Сполученими Штатами Америки щодо опрацювання можливих варіантів припинення російсько-української війни. А з іншого боку, Путін знову починає бряцання зброєю та заявляє, що Росія не зробить жодних поступок, доки не будуть реалізовані плани так званої СВО. А там йдеться вже не лише про повну окупацію Донецької та Луганської областей. Йдеться про "усунення першопричин" російсько-української війни, тобто про денацифікацію та демілітаризацію України. Фактично — про злам української державності, який, на думку Кремля, стався після анексії Криму у лютому-березні 2014 року та подальшої окупації частини Донбасу.

Тобто Путін прагне взяти під повний контроль усю територію України. Не варто тішити себе ілюзіями, що його задовольнить контроль над Луганщиною та Донеччиною, адже в новій редакції російської Конституції до складу РФ вже включено всю територію Запорізької та Херсонської областей.

Ідея створення так званих буферних зон не має чітко окреслених меж. Російські апетити тільки зростають. Якщо у травні минулого року йшлося про 10-кілометрову "буферну зону" вздовж кордону РФ на території Чернігівської, Сумської та Харківської областей, то зараз Москва прагне захопити якомога більше територій. Російські пропагандисти відкрито заявляють, що війна не закінчиться, доки вони не отримають контроль над Миколаєвом та Одесою, фактично перетворивши Україну на "обрубок" без виходу до Чорного моря.

Найбільш радикальні пропагандисти говорять навіть про повний контроль над усією лівобережною Україною або й над Києвом. Отже, війна триватиме й надалі. Я думаю, що вона триватиме, допоки у Путіна є ресурси для її продовження.

Якщо говорити про заяву Путіна щодо розширення так званої санітарної зони на півночі України, то що мається на увазі, і про які можливі плани Кремля можуть свідчити такі заяви?

Очевидно, про бої в прикордонні – на Чернігівщині, Сумщині, Харківщині. Але, знову ж таки, я не думаю, що це самоціль. Путін прагне повністю підкорити всю територію України. І навіть просування на Чернігівщині чи спроби зайти глибше на наш бік кордону — це лише елементи цього плану. Він зупинить війну тільки тоді, коли зрозуміє, що в нього фізично немає ресурсів для продовження агресії.

Окрім Чернігова і Сум, чи є наразі загрози для Києва?

Для того, щоб ворог мав змогу атакувати Київську, Житомирську, Рівненську та Волинську області, йому потрібно завести війська на територію Республіки Білорусь. Тамтешній самопроголошений президент Лукашенко, думаю, має щеплення від таких дій, бо навряд чи його влаштовує повторення ситуації лютого-березня 2022 року, коли він фактично опинився в одному ряду з Путіним як військовий злочинець та співучасник агресії. Думаю, він робитиме все можливе, щоб не допустити використання території Білорусі для нового наступу на Україну.

Окрім того, слід розуміти, що близько 650-660 тисяч російських військовослужбовців, задіяних у так званій СВО, вже і без того виконують свої завдання. У Кремля наразі немає вільних резервів та ресурсів для проведення ще однієї масштабної наземної операції з Білорусі. Чи може ситуація змінитися? Так, може, але будь-які підготовчі процеси займуть кілька місяців.

Нагадаю, що підготовка російської армії до вторгнення у лютому 2022 року відбувалась під прикриттям військових навчань "Союзная решимость-2022" і тривали кілька місяців поспіль. Перекидання 200 тисяч особового складу потребує часу. Меншими силами росіяни не впораються. Вони вже мали негативний досвід, коли у 2022 році намагалися атакувати Київщину угрупованням у 200 тисяч осіб і зазнали катастрофічних втрат. Тут теж може йтися про щонайменше стільки ж одиниць особового складу, а також потенційна нова операція вимагала б ще й переміщення величезної кількості техніки, боєприпасів.

До того ж, усі такі процеси неодмінно були б зафіксовані нашою та іноземними розвідками, а отже, Україна буде напоготові. У російському Генштабі добре знають, що з 2022 року ми суттєво посилили північні кордони, щоб у ворога не було ілюзій, що і цього разу в нього не було "легкої прогулянки", як у лютому 2022 року.

Хоча Росія й заявляє, що "грає в довгу", а її армія фактично перебуває у стані безперервного наступу з жовтня 2023 року, можна очікувати на що завгодно. Але те, що ці процеси будуть фіксуватися розвідкою, то, очевидно, відбуватимуться й певні приготування з боку Сил оборони.

Однак сенсу в тих спробах немає, адже головні російські зусилля вже понад рік зосереджені на боях у районі Покровська та спробах встановити повний контроль над Донбасом. Тому говорити про реальну загрозу повномасштабного наступу на Київ наразі не доводиться.

Якщо я правильно розумію ваші слова, то наразі у Путіна фактично немає "зайвих" сил, які він міг би перекинути для активізації боїв на північних кордонах у широкому сенсі?

Давайте порахуємо. Близько 140 тисяч військових задіяні під Покровськом та Мирноградом, приблизно 120 тисяч — на півдні, у Запорізькій та Херсонській областях. Значні ресурси зосереджені в Сіверсько-Лиманському районі, під Куп’янськом також тривають активні бойові дії, є певна динаміка на Сумському напрямку та на півночі Харківської області. Отже, вільних резервів фактично немає.

Звісно, вони можуть з’явитися. Росія переводить призов на строкову службу на цілорічний процес. Якщо раніше вони двічі на рік призивали приблизно по 130 тисяч строковиків, то тепер ця цифра зростає. Загалом потенційна база може становити до пів мільйона призовників, яких надалі можна перевести на контракт чи інші форми служби й використати у війні.

Тобто ворог працює над тим, щоб компенсувати втрати саме за рахунок живої сили. Це частково дає результат: наприклад, у листопаді вони змогли окупувати близько 505 квадратних кілометрів. Але одночасно росіяни встановили антирекорд за втратами — понад 30 тисяч вбитих та поранених за минулий місяць. Із них приблизно 65%, тобто понад 20 тисяч, — це загиблі. Чому так стається? Дуже погано працює система евакуації, а також через те, що росіяни атакують наші укріплені позиції на легковій техніці та мотоциклах. Рівень виживання під час таких атак мінімальний, а втрати, відповідно, величезні.

Якщо Росія знайде механізм кратного збільшення обсягу живої сили, яку можна задіяти в рамках так званої СВО, то може відбуватися масштабування бойових дій. Але і тут є багато "але". Окрім живої сили, потрібна техніка, обладнання, командири, озброєння для наступальних дій. Чи є це у Росії, зважаючи на поступове вихолощення всіх ресурсів? Їх усе менше, а повністю компенсувати ці втрати російська "оборонка" наразі неспроможна.

Відповідно, якщо немає таких можливостей, яким чином РФ може наразі створювати цю так звану санітарну зону?

Можливо, ворог розраховує на те, що історія з Покровськом та Мирноградом буде завершена, і в найкоротші терміни він зможе вийти на певні рубежі та позиції, на інших ділянках фронту вивільнити додаткові ресурси. Або ж є сподівання на те, що будуть даватися взнаки процеси всередині самої Російської Федерації.

Час від часу окремі Z-пабліки уже натякають на необхідність посилення мобілізаційних кампаній на кшталт "Вставай, страна огромная". Однак малоймовірно, що Москва зважиться на повторення часткової, а тим більше повної мобілізації. Путін побоюється народного гніву, бо пам’ятає, що у вересні 2022 року проти часткової мобілізації "ногами проголосували" близько мільйона російських громадян. Тим не менше, інші варіанти, де за рахунок найманців з деяких країн світу може працювати й компенсаторний механізм.