Bonni Shine — про шлях до власного попзвучання і бажання представити Україну на Євробаченні

У великому інтерв’ю артистка розповідає про свій шлях, силу конкуренції, перший сакральний трек «Ноти», власний творчий код і те, чому вважає, що зараз найкращий час робити музику в Україні.

— Якою була музика твого дитинства — хто звучав у домі, хто формував твій смак?

Музика мого дитинства — це завжди про атмосферу, про те, що звучало довкола й непомітно формувало мене. Найперший шар — українська народна пісня. Вона була всюди: на Різдво, коли вся родина збиралася колядувати; на весіллях і хрестинах; у храмах у селах, куди ми їздили на свята; навіть на днях народження, коли дорослі обов’язково заводили знайомі з дитинства мелодії. Цей фольклор завжди був ніби фоном мого зростання — теплим, живим, справжнім. Мені здається, саме він дав мені чутливість до емоції в голосі та щирість у звучанні.

Другий пласт — музика з мультфільмів і кіно. Я досі пам’ятаю цю світлу магію мелодій, які робили світ ширшим, а емоції — глибшими. Вони тоді вперше вчили мене драматургії в музиці: як одна нота може змінити настрій, як мелодія може розповісти історію без слів. А коли в мене з’явився доступ до інтернету, почалося моє справжнє музичне самостановлення. Я відкривала для себе James Arthur, Rihanna, Arctic Monkeys, Michael Jackson, Whitney Houston, Adele, Sam Smith, Fall Out Boy — дуже різні артисти, але всі з потужною емоцією й впізнаваною енергією. Хтось учив мене чесності у вокалі, хтось — драматизму, хтось — ритму й свободи. І от десь на стику цих світів — народних пісень, кінематографічних мелодій і світової попрок-сцени — формувався мій смак, слух і те, як я відчуваю музику сьогодні.

— Ти навчаєшся у джазовій академії — це доволі нестандартний шлях для молодої попартистки. Що тебе привело саме в джаз, і як навчання вплинуло на твоє звучання та ставлення до музики?   

Я навчаюся в академії сучасної музики, де джаз — один із головних напрямів, і саме він відкрив мені інший вимір звучання. Мене привело туди бажання глибше зрозуміти музику й свій голос, вийти за межі просто попвиконавства. Джаз навчив мене свободи та сміливості — слухати себе, довіряти імпровізації, не боятися тиші між нотами. Саме він дав мені відчуття живої емоції, яка не вкладається в рамки жанрів. Завдяки цьому навчанню моє звучання стало теплішим, глибшим і більш інтуїтивним. Я почала співати не технікою, а станом. І це дуже змінило мій підхід до попмузики — зробило її справжнішою.

— Як вважаєш: талант — це щось вроджене чи те, що формується через дисципліну й працю? Який у тебе баланс між цими двома складовими?

Для мене талант — це іскра, з якою ти народжуєшся, але вона нічого не варта без щоденної праці. Вроджене може бути відчуття музики, чутливість, інтуїція, слух. Але саме дисципліна, практика й постійний рух уперед роблять його справжнім інструментом. Мій баланс приблизно такий: талант — це серце, а праця — руки, що дозволяють цьому серцю звучати. Одне без іншого не працює. Мені важливо мати і іскру, і шлях, по якому вона веде.

— Чому ти зупинилася саме на імені Bonni Shine? Яка внутрішня історія, сенс або емоція стоять за цим псевдонімом?

Я дуже довго обирала собі сценічне ім’я, і врешті майже в останній момент воно до мене прийшло. Моє справжнє ім’я — Богдана, але «Бонні» супроводжувало мене з дитинства, бо я постійно просила цукерки й казала: «Дайте Бонні», як їх називають у деяких сім’ях на Буковині. Так це ім’я й закріпилося за мною. А коли я виросла і переїхала вчитися за кордон, іноземцям було важко вимовляти моє справжнє ім’я, тож я природно повернулася до свого дитячого псевдоніма. А «Shine» з’явилось як усвідомлене доповнення — сакральний символ світла й емоцій, які я хочу передавати своєю музикою. Для мене Bonnie Shine — це поєднання мене, мого характеру й того внутрішнього сенсу, який я вкладаю в творчість.

— Чи відчуваєш різницю між собою в житті та на сцені? Хто така Bonni Shine — це ти на сто відсотків чи окрема творча сутність?

Я вірю, що в кожній людині живе багато різних граней, і ми проявляємо їх залежно від обставин. Тому для мене Bonnie Shine — це не маска і не штучний образ, а ще одна я, одна з моїх справжніх граней, яку я використовую у творчості. Вона трошки сміливіша за мене у повсякденному житті, трохи більш відкрита, світла й емоційна, експресивна, зворушлива і вільна. Тому я б сказала, що це не окрема сутність, а я ж сама, але в максимально чистому, відкритому й творчому стані.

— Українська сцена переживає період оновлення та появи молодих артистів із новою естетикою. Як себе відчуваєш у цій хвилі? Є відчуття конкуренції чи, може, спільноти?

Я відчуваю себе частиною цієї нової хвилі, але не як учасниця змагання — скоріше як частинка великого процесу оновлення. Українська сцена зараз дуже відкрита та жива, вона буквально дихає новими сенсами, голосами, формами. І для мене це не про конкуренцію, а про взаємне підсилення. Мені подобається бачити, як молоді артисти шукають свій звук, естетику, власний почерк. Це надихає. Є відчуття спільноти, навіть якщо ми всі дуже різні: ніби кожен із нас несе свій маленький вклад у великий простір української музики. 

— Чи не лякало тебе починати власну музичну кар’єру саме зараз — у час, коли конкуренція на українській сцені надзвичайно висока, а нових артистів з’являється більше, ніж будь-коли?

Мене зовсім не лякає починати кар’єру саме зараз, бо здорова конкуренція формує ринок і робить його сильнішим. Вона підштовхує працювати якісніше, сміливіше, шукати нові рішення й розкривати ті грані, які раніше, можливо, навіть не помічала в собі. Коли я дивлюся на інших артистів, то не відчуваю страху — я надихаюся. Думаю: «О, і так можна! А ще ось такий підхід існує!». І це неймовірно мотивує, бо молоді українські виконавці сьогодні справді задають нову форму, стиль і звучання. Ще мені дуже подобається, що разом із такою музикою з’являються й слухачі, готові сприймати нове. Наш музичний простір розширюється, і це найкращий час, щоб у нього входити. Тому щиро вважаю: коли, як не зараз?

— Як тебе сприйняли слухачі та близькі люди на початку шляху? Чи траплялися випадки критики або хейту?

Мої близькі дуже підтримали мене на самому старті, і саме їхня віра допомогла мені відчути впевненість у собі. Навіть кілька щирих людей поруч можуть дати величезний внутрішній ресурс, і я це відчула на собі.

Щодо хейту, я, чесно, очікувала його більше. Мені здавалося, що можуть чіплятись і до зовнішності, і до голосу, і до образів. Але все вийшло навпаки: слухачі зустріли мене дуже тепло, і я отримую багато приємних відгуків про музику й образи. Я сприймаю будь-яку думку, якщо вона конструктивна, і внутрішньо готова до різних реакцій. Та поки що підтримки набагато більше, ніж критики, і це дає мені величезну вдячність і силу рухатися далі.

— Ти належиш до артистів, які ставлять музику в основу. Як вважаєш, у сучасному шоубізнесі важливіше мати сильний вокал, впізнаваний образ чи історію, яку ти несеш?

Я вважаю, що успішність артиста тримається на цілому комплексі речей. Вокал, музика, образ, внутрішні сенси — це не окремі елементи, а частини однієї історії, яка повинна звучати цілісно. Можна мати сильний голос, але без власної ідеї він не зачепить. Можна мати яскравий образ, але без музики він буде порожнім. Тому для мене важливо, щоб усе працювало у симбіозі: звучання, стиль, історія, яку я несу, і те, як я хочу, щоб люди відчували мою творчість. Саме з цього поєднання й народжується справжній артист.

— Сьогодні у твоєму доробку вже достатня кількість робіт, і кожна з них показує тебе з різних боків. Яка з пісень особлива? Можливо, улюблена за звучанням, найближча за сенсом чи така, кліп на яку ти дивишся із захватом? І яка робота отримала найсильніший відгук від аудиторії?

Кожна пісня для мене особлива, бо всі вони відкривають різні грані моїх переживань і внутрішніх станів. Я бачу свій творчий ріст у кожній роботі й щоразу відчуваю дедалі більший відгук від слухачів — це надихає. У певному сенсі кожен трек — частинка мене. Але найбільш сакральною для мене залишається перша робота «Ноти». Я свідомо обрала її дебютною, тому що її зміст, емоційне наповнення й сам процес створення кліпу були для мене абсолютно новим, дуже щирим досвідом. У цю пісню я вклала всю себе — навіть більше, ніж тоді могла усвідомити. Вона про підтримку тоді, коли здається, що весь світ проти тебе, і я вірю, що ці слова важливо час від часу чути кожному.

— Якби була можливість створити трек із будь-яким артистом — українським чи міжнародним — кого б ти обрала і чому?

Якби я могла створити трек із будь-ким, то мій вибір був би доволі широкий.  Мені дуже близькі Snarky Puppy за їхню музичну свободу та унікальність звучання, James Arthur — за емоційність і щирість у вокалі, Sade — за її атмосферність і майже медитативну енергетику. З українських артистів я б із великим захопленням попрацювала з The Hardkiss, Jamala або Tvorchi — у кожного з них своя сильна естетика, яку я дуже поважаю. Мені цікава співпраця, де можна змішати стилі, створити щось нетипове й дозволити кожному проявитися по-своєму. Я люблю артистів, які не бояться експериментувати та говорити музикою чесно. Саме тому ці імена для мене такі привабливі для потенційного колабу.

— Чи розглядаєш участь у нацвідборі на Євробачення наступного року? Як ти ставишся до ідеї представити Україну на великій сцені?

Я не виключаю можливості участі в нацвідборі наступного року — для мене це цікава й амбіційна ціль. Ідея представити Україну на такій великій сцені викликає в мені і натхнення, і величезну відповідальність. Я хочу вийти туди не просто з піснею, а з історією, яка буде щиро відгукуватися людям і відображати наше світло, силу й непереможність одночасно. Тому якщо я відчую, що настав правильний момент і що маю матеріал, гідний такої сцени, — я точно зроблю цей крок.

— Якщо уявити, що ти готуєшся до Євробачення, якою має бути ідеальна пісня для такого конкурсу? Про що вона говорила б світу?

Якщо уявити, що я готуюся до Євробачення, то ідеальна пісня Bonnie Shine мала б бути максимально чесною й емоційно оголеною. Для мене важливо, щоб трек був не просто ефектним, а таким, що несе глибокий сенс і торкає справжніх почуттів. Я б хотіла сказати світу, що навіть у моменти темряви ми можемо висвітлювати один одному шлях, і саме це робить нас непереможними.