Як працює армія: яка у військових зарплата та де і як вони живуть

Мінігід про побут, фінанси та життя військових від військового. Звісно, у цій статті узагальнена інформація – не про побут на «нулі», бо там пекло. А в зоні, наближеній до бойових дій. Звісно, в когось може бути гірше, залежно від обставин. Або краще.

Гроші

Військовослужбовці не отримують зарплату. Ми отримуємо грошове забезпечення (ГЗ) та, за умови служби на фронті, додаткову винагороду (ДВ). Переважна більшість тих, хто служить в тилу, отримує лише ГЗ: це ті самі 20 тис. грн, які називають «голою зарплатою».

20 тис. отримують за солдатську посаду, далі вам докинуть кілька сотень за звання та кілька тисяч – за посаду сержанта і вище. Наприклад, керівник однієї зі служб у батальйоні, лейтенант, який служить з початку повномасштабки, може отримувати до 30 тис. грн.

100 тис. грн на місяць? Буває, але не часто

Додаткова винагорода (в народі – премія) може бути 100, 50 чи 30 тис. Вона видається раз на місяць та окремо від грошового забезпечення.

100 тис. за безпосередню участь у бойових діях отримують ті, хто виконує бойові завдання на «нулі» або неподалік ЛБЗ (лінії бойового зіткнення). 

30 тис. воїн отримує за «роботу» у зоні, що наближена до бойових дій.

50 тис. отримують офіцери, які перебувають у зоні, наближеній до бойових дій та беруть участь у плануванні операцій.

Але ви не отримаєте всі 100 тис. за місяць, хіба проведете на позиції всі 30 днів. Ця сума ділиться на кількість днів у місяці та виплачується лише за фактично проведені на позиціях дні.

Чи можуть в армії отримувати 200 тис.? Можуть. В усякому разі я чув, що таку суму можна було заробити під час курської операції. Це була чиста сотка, позаяк людина перебувала на бойових постійно. 70 тис. – це стандартна премія за кожний повен місяць перебування на нулі. І 20 – зарплата.

Зважайте, що частина грошей, отриманих на службі, йде на самодонати: необхідний інструмент, пальне, ремонт машин, кращий одяг та захист і таке інше. І донатять військові на самих себе значно більше за 10%.

Їжа та харчування

Перші пів року мені пощастило жити з офіцером, який був справжнім шефом. Вечорами він готував такі страви, які я не міг би замовити в київських ресторанах. Якщо вам не пощастило із сусідом, готуйте самі!

Я чув про випадки, коли вам ледь не на мінімальну відстань до ЛБЗ могли спокійно привезти на замовлення королівських устриць. А вашого сусіда забрати та відвести в обласний центр в наземне казино. Але то дороговартісні вигадки і байки.

У реальному житті воїни можуть харчуватися за двома сценаріями. Перший – отримувати продукти на підрозділ й готувати самостійно (чи мати окремого кухаря). Так роблять в зоні бойових дій. Другий варіант – їсти у їдальнях при «конторах» (штаби та командні пункти), куди військові ходять щодня – так роблять і в тилу, і на прифронтових ділянках.

З їдальнями зрозуміло – кілька кухарів готують на певну кількість людей і в ідеалі повинні годувати тричі на день гарячою їжею: супи, рибні та м’ясні страви, курка, салати зі свіжих та консервованих овочів та фруктів, йогурти та солодке. Якщо пощастить з кухарем, ви будете їсти значно краще, ніж під час офісних обідів.

Підрозділи, які живуть десь окремо в зоні бойових дій в селі чи місті й не їздять на «контори» щодня, отримують їжу на складі: або їздять самі, або харчі привозять.

Що в меню?

Начпрод видасть вам: заморожені свинину, рибу, курку, печінку. Консерви: від доволі якісної «тушонки» до тунця й шпротів, від горошку й кукурудзи до ананасів. Ковбаси різних сортів. Свіжі овочі, фрукти та гриби, крупи, каву, печиво, шоколад, батончики, оливки, соління, молочні продукти, таке інше. І легендарну «Прозору» – воду у пляшках, що вже стала одним із символів побуту цієї війни.

Тому, коли цивільні присилають для чогось коробку Мівіни, це виглядає дивно.

Далі воїни самі готують. Якщо ви живете в селі, ніхто не заборонить вам під час відпочинку робити шашлики чи жюльєни скільки влізе. Все, що вам не видадуть – можете купити у магазинах.

Я знаю історії, коли навіть вегетаріанці могли нормально харчуватись армійською їжею.

Задувка та позивні

Задувкою називають ситуацію, коли воїн хильнув чарку та його на цьому спіймали. Тоді військовослужбовця повинні відвезти до медиків, де він пройде алкотест. 

Це мусить робитися в присутності ВСП – військової служби правопорядку – щось на кшталт військової поліції. 

Після підтвердження з воїна можуть зняти усі додаткові виплати на місяць або на кілька вперед. Якщо взяти до уваги, що суто зарплата військового значно нижче за 20 тис. (все інше то якісь надбавки навіть у рамках 20 тис.), то це суттєво вплине на його фінансовий стан. 

Інколи позивні дають не лише за проявлені якості в бою. Наприклад, я чув про одного «Агресора», який відхватив такий позивний, тому що був агресивний під час алкотесту у медиків, про що вони повідомили командування. 

Дядько з позивним «Рекорд» був настільки витривалий до алкоголю, що кількість цього проміле була рекордною для тих, хто робив йому задувку.

Хоча особисто я жодного разу не зустрічав п'яного військовослужбовця в своїй військовій частині.

Нормований робочий день ЗСУ: 24/7

Тут не Сталінград. Буває, можливо, навіть важче, але не постійно. 

Режим залежить від завдань та локації. В принципі, в ЗСУ робочий день нормований – 24 години на добу, сім днів на тиждень. Але є нюанси.

У тилу часто є вихідний чи навіть півтора: частина суботи та неділя. Спати можна або у місці дислокації, але доведеться вибігати у сховище кожну тривогу, або орендувати житло. Тут військові працюють приблизно з 8 ранку і до вечора, залежно від задач та посад. Або ночами.

У зоні бойових дій, якщо військовий «працює» у підрозділах забезпечення: логістика, штаби, служби – «робочий день» здебільшого з ранку до вечора без вихідних. Тут частіше доведеться працювати вночі, або впродовж доби чи навіть кількох поспіль без відпочинку.

Звісно, є нюанси, адже та сама розвідка повинна мати чергових цілодобово і командування часто долучається до операцій у різний час доби.

Воїни, які виїжджають у бік ЛБЗ чи в тил ворога: піхота, люди на СП (спостережний пункт), оператори дронів, зв'язківці, піша розвідка та інші, їдуть на позиції на кілька діб. Потім, після повернення у свої хати, вони кілька днів займаються службовими задачами, навчанням та відпочивають: готують, колють дрова, обідають чи дивляться серіали.

Проживання в армії

Якщо у тилових частинах військові не рекомендують жити у казармах та концентруватися на одній площі, то в зоні бойових дій це заборонено.

Автору цієї статті довелося жити і в селах, і в містах. Перша хата була на хуторі. Люди з неї втекли в Росію ще в 2014-му, тому приміщення встигло занехаятися. Пічку поремонтували власними силами і вона зігрівала нас зимою. Ми базувалися на хуторі, де крім кількох хат з військовими у двох будинках ще жили місцеві.

Дід по сусідству ділився з нами водою зі свердловини, ми віддавали йому надлишок їжі. У нас була навіть пралка, воду в яку заливали з відра у лоток для прального порошку. Готували їсти на газовій плитці від балона, до інтернету підключалися через старлінк. Милися взимку у мисках в самій хаті. Інколи можна було приймати душ у волонтерів в місті.

Потім довелося відступити – нічийних хат ставало дедалі менше, і будинки вже орендувалися за гроші.

У містах, особливо в Дніпропетровській області ціни за квартири сягають та часто переважають київські. Але це історія для окремих роздумів.

Відпустка

Кожен військовослужбовець має відпустку – 30 днів на рік. З них 15 днів + 2 дні на дорогу він отримує однією частиною та завжди. Це закон. Інші 15 днів можна розбивати на частини, але отримати цю частину відпустки можна лише за згодою командира частини. Як вийде.

Ще є відпустка за сімейними обставинами: своє весілля, смерть близького родича, народження дитини, пожежа чи щось на кшталт цього. Тоді можна брати до 10 днів (інколи до 15) стільки разів, скільки треба. Головне підтвердити причину відпустки документально.

Військовослужбовці не належать собі. Робота – надскладна. Але побут, якщо воїн, звісно, не на нульових позиціях, все ж не настільки страшний, як може здатися.  

Владислав Павлов, військовослужбовець, журналіст