У чому "винний" Богдан Хмельницький: яка була альтернатива Переяславській угоді з Москвою

Iсторичний контекст: козацька держава в пошуках короля

Перш за все потрібно зрозуміти систему координат у якій жило тоді людство. Якщо коротко та спрощено, то держави (за рідкісними винятками) тоді вважалися приватними володіннями "обраних вищими силами людей". У християнській Європі такою силою вважався Бог. Він був єдиним джерелом влади, а єдиною легітимною владою була влада благословенна Ним через руки служителів культу – священників. Упродовж XVI-XVII століть у Європі велись кровопролитні війни на базі релігійних суперечностей та світоглядних норм організації суспільства.

У рік повстання під проводом Богдана Хмельницького (1648) якраз завершилася найкровопролитніша на той час війна, яку за її тривалість прозвали тридцятилітньою. Вона частково зрушила розуміння державотворення та розуміння організації суспільства, але до ідей, що держава – це справа усього народу дійшли лише через 150 років, проте це вже зовсім інша історія.

Тобто на середину XVII століття держава у Європі – це була приватна власність групи осіб, які у ній найменувалися привілейованими верствами. Зазвичай це були військові та духовенство (або навпаки – самий цей порядок часто був приводом для воєн у тогочасній Європі). Очолював державу монарх, який вважався головним воїном, проте благословлявся на правління духовенством – як було вказано вище. Так зберігався баланс між привілейованими верствами.

У Речі Посполитій, яка на той час контролювала більшість українських земель, такими верствами були католицьке духовенство та шляхта (воїни). Вони колективно на Вальному сеймі приймали усі закони в країні та навіть обирали короля. Польська шляхта була найчисельнішим станом військових проти загального населення країни в Європі – приблизно 10% населення країни. Ще кілька відсотків становило духовенство. Решта ж 80% становили безправні людські маси.

У 1648 році представник іншого прошарку воїнів Богдан Хмельницький підняв повстання. На початку йшлося про відновлення привілеїв для козаків – такої же касти воїнів, як і шляхта, яка боролася за свої привілеї з кінця XVI століття. Насправді різниця між козаками та шляхтичами була більшою, ніж просто ситуативна належність до різних привілейованих станів. Козаки належали до іншого віросповідання – православного, говорили іншою мовою; у XVIII та точно у ХІХ столітті сказали б, що козаки належати до іншої нації, ніж шляхта. Тоді ж у середині XVII століття ключовими факторами ідентифікації було віросповідання та належність до відповідного суспільного стану.

У грудні 1648 року після здобуття перемог у кількох поспіль битвах Богдан Хмельницький урочисто в’їжджає до Києва – давньої княжої столиці, яка, як і Київська митрополія, втратила свій статус за понад 150 років до цих подій. Зрозуміло, що київська еліта, насамперед духовенство прагнули відновити своє положення у суспільстві. А це було можливо зробити у власній державі. Скоріш за все, вони поділилися своїми бажаннями, баченням та мріями із гетьманом-переможцем. У Києві Богдан Хмельницький надихнувся ідеєю відродження давньої княжої держави. І з того часу війна йшла вже не перерозподіл привілеїв у Речі Посполитій, а за утворення нової православної держави козаків.

Важливо Як Боголюбський Київ брав, а Сагайдачний на Москву ходив

Проте була проблема. У Європі державу мав очолити представник монархічної династії (яких було лише декілька і кожна з них скрупульозно вела свій родовід, який часто налічував сотні років. Тут застосовувалися славнозвісні генеалогічні дерева). У Речі Посполитій короля обирали саме серед представників таких "блакитнокровних" родів, тому її в основному очолювали іноземці, зокрема на момент війни Богдана Хмельницького це були представники шведської династії Ваза (що не заважало Речі посполитій воювати зі шведами, тобто родичами свого короля).

Зазначимо, що в той час в Європі завершила боротьбу за незалежність Нідерландська республіка, а також було повалено короля в Англії. Проте перші боролися за свою державність 82 роки та врешті скористалися вдалою кон'юнктурою, а в другому випадку все завершилося реставрацією монархії, яка править в Лондоні й досі. Тобто козацька держава на чолі із "неблакитнокровним" Богданом Хмельницьким виглядала б в очах тодішньої міжнародної спільноти чимось на кшталт сучасного Придністров’я.

Вирішити це питання Хмельницький намагався шляхом одруження свого старшого сина з Розандою, донькою Господаря Молдавії Василя Лупула, якого визнавали монархом інші країни, до того ж він був православним. У ті часи Церква виконувала більшість функцій, які зараз виконує державний апарат — від культурних та освітніх до доступної для широких мас медицини. Тому віросповідання відігравало критично важливу роль, особливо віросповідання монарха.

Тож підсумуємо.

• Станом на осінь 1653 року козацька квазідержава (квазі – бо ж немає легітимного повноцінного монарха на її чолі) вже 5 років веде криваву боротьбу з католицьким королівством польським. Річ Посполита була конфедерацією Польського королівства та Великого князівства Литовського. Українські землі входили саме до складу Польщі;
• Спроби військовим шляхом спонукати Молдавського господаря до шлюбу доньки з Тимошем Хмельницьким завершилися трагічно – одруження відбулося, проте Тиміш невдовзі загинув, воюючи на стороні свого тестя;
• Перспективи зробити рід Хмельницьких монаршим ставали все туманнішими;
• Основний союзник у боротьбі з поляками – кримський хан (мусульманин за віросповіданням) постійно зраджував козаків у найвідповідальніші моменти, не даючи добитися вирішальної перемоги жодній зі сторін.

Геополітичні реалії, за яких вiдбулося "возз’єднання"

За таких умов після чергової зради хана Іслама III Гірея (він пішов на сепаратні переговори з поляками навіть без відома Богдана Хмельницького) було вирішено шукати нового союзника. В тодішній ситуації, коли географія грала куди важливішу роль, ніж зараз вибір був невеликий. З усіх сусідніх держав козацької держави, яка увійшла в історію під назвою Гетьманщина, залишилися лише мусульманська Османська імперія, васалом якої був кримський хан та щодо якої було чимало справедливих упереджень серед простих козаків та народних мас. Іншим варіантом був союз із православним Московським царством.

Цікаво, що проти цього союзу одразу виступило українське православне духовенство, адже з 1589 року (час визнання Московського патріархату) у Москві проголосили курс на "возз’єднання" православних слов’янських народів під однією рукою самодержавного царя. В Москві тоді була інша концепція державотворення, ніж у Європі. Якщо у тій же Речі Посполитій (яка так і перекладається – справа народу) держава була власністю суспільства, хоча й в особі лише привілейованої його частини, то Московське царство вважалося власністю лише одного монарха. Лише він мав права та міг наділяти ними й на власний розсуд відбирати у будь-кого у державі. Себе ж він називав самодержцем, тобто тим хто самостійно володіє державою та будь-якими правами в ній. Це була суттєва різниця між тим, що мало місце в козацькій державі та тогочасній Московії. І православне духовенство розуміло, що у випадку будь-якої угоди Москва намагатиметься інтегрувати усі козацькі інституції зі своїми на власних умовах і першою такою інституцією стала б Церква (так і сталося через кілька десятиліть).

Проте альтернативою союзу з Москвою було залишитися віч-на-віч проти об’єднаного війська Речі Посполитої та кримського хана. Це означало б неминучу військову поразку та розгром козацького війська з подальшими стратами усіх активних учасників повстання. Тому було вирішено провести переговори з московською делегацією; взимку поки не стартувала весняно-літня військова кампанія.

Переяславська рада – реконструкція подій

Для проведення Генеральної військової ради – вищого органу управління козацької держави було обрано провінційне містечко Переяслав подалі від духовенства та киян, які були не в захваті від таких гостей. На неї було запрошено представників Московського царя Олексія Михайловича. Московську делегацію очолив боярин Василь Бутурлін.

Важливо, що оригіналів документів не збереглося або вони не доступні, оскільки зберігалися вони в російських архівах, тому напевне сказати про їх долю важко. Основним джерелом про події стали свідчення самого Бутурліна, який зовсім не підходить на роль об’єктивного та незаангажованого джерела. Тому історики реконструюють картину за опосередкованими джерелами.

Відомо, що на самій раді одразу виник конфлікт. Планувалося здійснити взаємну присягу сторін на вірність укладеному договору, проте московська делегація навідріз відмовилася присягати від імені царя. Так Москва з самого початку демонструвала своє зверхнє ставлення до козаків.

Врешті Богдан Хмельницький та частина старшини перед лицем безвиході таки присягнули на вірність цареві в односторонньому порядку. Навідріз присягати відмовилися запорізькі козаки на чолі з Іваном Сірком, православне духовенство та деякі полковники з їх полками. Очолив цей рух полковник Іван Богун – одна із найгероїчніших постатей національно-визвольної війни.

Бутурлін доповів цареві, що особисто прийняв присягу від жителів 117 міст Гетьманщини.

Що пообiцяла Москва. Основні положення договору

Вже через два місяці були підписані "Березневі статті", оригінальний текст яких, як вказувалося вище, зник. По московських чернетках та подальшому розвитку подій історики частково реконструювали їх зміст.

• Суть відносин являла собою протекторат. Козаки формально визнавали зверхність Московського монарха (бо ж свого не мали), проте мали повне самоврядування і навіть право проводити самостійну зовнішню політику, застереження стосувалися лише Речі Посполитої та Кримського ханства, яким обидві сторони оголосили війну.
• Гетьманщина сплачувала данину в московську казну, а в п’ятьох її найбільших містах розміщувалися московські війська, проте це пояснювалися воєнними діями, які проводилися спільно.
• Важливо зазначити, що Гетьманщина зберігала право на дипломатичну діяльність, також недоторканою залишалася її соціальна структура та правова система.
• А найважливіше – незалежність зберігала православна митрополія (нагадуємо, що церква тоді виконувала більшість функцій сучасних державних інституцій). Формальне підпорядкування легітимному монарху де-факто незалежної держави була поширеною на той час практикою.

Подальший розвиток подій: вiд Гетьманщини до Руїни

Цікаво, що союз протривав лише два роки. Після розгрому Речі Посполитої за результатами кампаній 1655-1656 років у місті Вільне (сучасний Вільнюс) Московський цар уклав сепаратний мир з Річчю Посполитою. Козаків на переговори навіть не запросили. Цар у директивній формі наказав воювати козакам тепер уже разом із поляками проти Швеції та Трансільванії, які напали на Річ Посполиту, ослаблену тривалою війною проти козаків та тепер уже й проти Московського царства.

Розгніваний зрадою Московського монарха, Богдан Хмельницький навпаки уклав союз саме з Трансільванією та Швецією і наказав козакам добити Річ Посполиту в союзі цими державами. Наслідком спільних воєнних дій було взяття і руйнування столиці Польського королівства та Речі Посполитої Варшави. Поляки готувалися до ліквідації своєї державності. У польській науковій та художній літературі називають цей період промовистим найменуванням "Потоп". Проте їм пощастило. Богдан Хмельницький помер, а разом з ним – і союз зі Швецією та Трансільванією. Козаки повернулися до Гетьманщини боротися за владу, й українські землі почали занурюватися в один із найтемніших періодів нашої історії – Руїну.

У чому "винний" Богдан Хмельницький

Визначаючи роль Переяславської ради в історії України, слід взяти до уваги кiлька моментiв.

1. Потрібно враховувати контекст. Гетьманщина страждала від нелегітимності влади, що стало наслідком полонізації давньоруської еліти.
2. Дипломатичний вибір базувався на критеріях, актуальних у заданий історичний відрізок часу та на основі актуальних геополітичних реалій.
3. Союз із Московським царством, що став наслідком проведеної Переяславської ради, де-факто був ситуативним i не дуже популярним у народі та серед нових українських еліт недовготривалим союзом. Протягом другої половини XVII століття Гетьманщина уклала кілька таких союзів ледь не з усіма своїми тогочасними сусідами по черзі.
4. Стратегічну детерміновану роль Переяславській раді надали постфактум російські та особливо радянські історики, порушуючи низку наукових принципів, зокрема — принцип історизму.

Засудження Богдана Хмельницького за його вибір таке ж псевдонаукове, як і його вихваляння у радянський та ще імперський період, адже він діяв в умовах свого часу, не знаючи подальшого розвитку подій. У середині XVII століття неможливо було спрогнозувати Батуринську різню, ліквідацію Запорізької Січі, тотальну русифікацію, Голодомори та сталінські репресії – так, як зараз ми не можемо спрогнозувати розвиток подій у наступні три століття. Тож, намагаючись критикувати Богдана Хмельницького, який фактично відновив із попелу українську державність, ми лукавимо або просто нечесно граємо, адже ми зараз знаємо набагато більше, ніж знав тоді він.

Важливо Нова історія від Путіна: яку перемогу та території відібрали у Росії 1917 року і як було насправді