«Кава з кардамоном 2»: інший рецепт

Не будучи любителем романтичних історій і не вміючи їх творити, я все одно з нетерпінням та певною напругою чекав прем’єри серіалу «Кава з кардамоном. Сила землі» (режисерка Ірина Громозда, прем’єра — 1 грудня на «Київстар ТБ», згодом — у ефірі СТБ). Тут є кілька причин, і одна з них — увага українського прокатного й телекіно до творчості українських авторів. Інша, не менш важлива й великою мірою драматична — створення масштабного проєкту під час війни, в мінімально сприятливих для цього умовах, включно з повітряними тривогами й, відповідно, ризиками обстрілів. Котрі завжди є ризиком для життя. До всього, в професійному середовищі вже не раз порушували тему браку професійних кадрів, передусім технічного персоналу — добровольці, мобілізовані й, на жаль, загиблі є й серед працівників кіно та телебачення.

Нарешті, в тому ж таки середовищі останнім часом дедалі активніше обговорюється тема розширення, а насправді збільшення кількості сегментів, розвивати які є вдячною — так-так, передусім для рейтингів, бо це бізнес і вони тотожні фестивальній присутності для артхаузу! — справою. Зокрема, продюсери дедалі частіше розглядають проєкти у форматі true crime. Розмови про нуар, конкретніше — «скандинавський нуар» уже поволі перестають бути просто розмовами. Дедалі частіше ведеться мова про горори. І, звичайно, окрема ставка робиться на костюмне кіно. Котре помилково вважається історичним.

Обидва сезони «Кави з карданом» є саме такими. Другий — «Кава з кардамоном. Сила землі», — починається зверненням до глядача: дія відбувається в часи, коли частина України була в складі Австрійської імперії, проте, цитата, «під час створення серіалу автори дотримувалися духу, а не букви історії». Таким чином, пропонується не історичне кіно в буквальному розумінні, а саме вигадана історія. Розіграна акторами в костюмах і відповідних до обраної епохи декораціях.

Хоча реальна основа є: у 1861 році збудовано й введено в експлуатацію першу залізницю в Східній Галичині, котра з’єднала західну частину України з Європою. Але буквальна відповідність реальності тут така сама, як у нашумілих свого часу стрічках «Поводир», «Довбуш» і «Віддана». До речі, остання зі згаданих — не так екранізація, як адаптація роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». А дві перші — швидше фантазії на задані теми в сетингу відповідно 1930-х і 1770-х років. Для порівняння, справді історичним кіно нової доби, котре відповідає вимогам до жанру й сегменту, є, незалежно від оцінки якості, «Ціна правди», «Таємний щоденник Симона Петлюри» й загалом фільми Олеся Янчука, частково «Крути 1918» та «Інший Франко». Усе інше, включно зі «Століттям Якова» й «Кавою з кардамоном» — лише сетинг, реконструкція, ретро — як хочете, так і визначайте.

Розмова про другий сезон «Кави…» неможливий без згадки про досить знаний у так званих «бульбашках», проте насправді — доволі локальний скандал. Він базується на конфлікті між письменницею Наталею Гурницькою, авторкою оригінального роману «Мелодії кави в тональності кардамону» (більш як десять років додруковується та продається) та творцями серіалу. Не маючи жодного бажання влазити не у своє й адвокатувати чи звинувачувати будь-яку зі сторін, плекаючи надію на розв’язання питання між дорослими людьми, так само не маю права обійти цю тему в контексті прем’єри. Бо неодмінно ж нагадають: а чому про це мовчите, а на чиєму ви боці, а з якою метою замовчування тощо.

Перший сезон створювався на основі згаданої книги з зазначенням авторства першоджерела. Пані Гурницька певною мірою залучалася до процесу й раз по раз наголошувала на теплих, ледь не родинних стосунках із командою. Все розвернулося на сто вісімдесят градусів під час створення другого сезону. «Про жодне продовження понад сюжет першого роману йтися не може. Скажу більше, ситуація, яка склалася з імовірним порушенням Компанією права моєї інтелектуальної власності, примусила мене уважніше вчитатися ще й в інші пункти нашої угоди, і я з подивом зрозуміла, що насправді багато пунктів авторської угоди вже й раніше були порушені Компанією», — розповіла Наталія Гурницька. І домовитися про спільну роботу не вдалося. Більше читайте тут.

Уважно стежачи за перебігом подій як через подібні публікації, так і у фейсбуці, я, здається, наблизився до розуміння першопричини конфлікту. Залишаючи за собою право на помилку, все ж озвучу думки, тим більше, що вони прямо стосуються готового й переглянутого продукту. Каменем спотикання, за моїм висновком, стало трактування творцями Андрія Марецького, персонажа другого плану (Тарас Цимбалюк може й таких грати). За сюжетом, він греко-католицький священник, рідний брат головної героїні Анни (Олена Лавренюк) і симпатик українського національного руху тогочасної Галичини. Але в другому сезоні отець Андрій, за ідеєю, яка не належить Наталі Гурницькій, після пережитої особистої драми, цитата, «втрачає Бога». Й починає буквально опускатися на міське дно з усіма наслідками, перший із яких — зловживання алкоголем. А ще вчорашній священник бере участь у чомусь на кшталт боїв без правил, заробляючи так на жалюгідне життя.

Авторка оригінального твору — принаймні, це прочитується в її дописах, — не змогла прийняти подібний розвиток нею ж придуманого персонажа. Не рятувало ситуацію те, що її прізвище не згадується в титрах. Але саме з ним у другому сезоні якось так не надто склалося. Андрій Марецький має зрозумілу арку персонажа і якщо не знаходить утраченого Бога повною мірою, то з суспільного дна підіймається однозначно. Проте у самій історії обіймає не настільки багато місця, аби визначати її рух і загалом бути важливим. Він непомітно зникає після перших серій, з’являється в останній і його функція зводиться до сидіння біля ліжка смертельно хворої Анни.

Можливо, для конфлікту були та є й інші причини — проте цю напевне можна визначити як ціннісну. Й на цьому тут зупинитися. Бо, як свідчать фінальні серії, потрібні, правильні та чітко артикульовані цінності творці всупереч закидам із соцмереж мають.

Як вони самі зазначають, другий сезон виходить далеко за межі романтичної історії забороненого кохання. Вона — в основі однойменного роману, і щось мені підказує: що далі, то частіше подібні сюжети читачі й глядачі сприйматимуть або екзотикою, або фантастикою. Та даватимуть оцінку не з огляду на звичаї, котрі панували в описані часи, а з позиції дня теперішнього. Скільки вже начитався розборів про «токсичності» в «Джейн Ейр», «Буремному перевалі», «Віднесених вітром», «Жінці в білому», навіть у «Трьох мушкетерах». Окрема хвіртка до пекла — сучасні розбори дитячої класики на кшталт «Пітера Пена», історій про Мумі-тролів і Карлсона з Малюком, а проблеми перепрочитання українських народних казок відчув на собі.

Тож творці «Кави з кардамоном 2» напевне врахували тренди. Анна — тепер уже Родзінська, — не є об’єктом стосунків, котрі сьогодні визначаються токсичними. Хай саме на них будується безліч класичних сюжетів, проте дедалі більше українок готові їх переосмислити. Бо для одних заборонене кохання зі старшим одруженим чоловіком, котрий ще й утримує коханку — романтика, а для інших — аб’юзерство. Тепер Анна заможна вдова, яка бореться не так за особисте, жіноче щастя, а передусім за спадок, майно й фінансову стабільність родини. Вона є суб’єктом розвитку та змін. І саме генерування змін цілком собі є тим самим жіночим щастям.

Уже з першої серії героїня Олени Лавренюк більше нагадує Скарлетт О’Гару, хай навіть без її фірмового: «Я подумаю про це завтра». Графиня Родзінська бере у свої руки справу управління маєтком, після зради управителя не бажаючи нікому делегувати ці повноваження. Загалом у восьми серіях другого сезону драми, сюжетної гостроти, навіть певної жорсткості й загалом динаміки більше, ніж у десяти попередніх.

Щодо сюжетних несподіванок, то їх в історіях із любовними лініями не буває. Та й глядачі, особливо виховані на жанровій класиці, несподіванок не потребують. Тим більше коли йдеться про історії «під класику» чи «під старовину». А там усе давно розроблене. Анна викликає чоловічий інтерес у підприємця Стефана Терлецького (Олексій Гнатковський) і міністра фінансів Павела Крушевського (Олександр Кобзар). З першим у неї гострий конфлікт, бо Терлецький будує на її землі залізницю й має на це відповідні дозволи. Другий — типовий впливовий політик, котрий розглядає свій шлюб із вдовою як єдиний порятунок для слабкої жінки. Звісно, вже з другої серії зрозумілий вибір Анни, який вона у восьмій пояснює тим, що Стефану притаманне вільнодумство, він не визнає обмежень і сам є ковалем власного щастя.

Особисті якості Терлецького водночас є основою ідеології другого сезону. Анні зусиллями Крушевського повернуто землю — своєрідний стимул для шлюбу. Будівництво зупиняється, а отже, зі слів Стефана, гальмується розвиток прогресу в Україні. Тож підприємець, котрий зробив себе сам, готовий чинити опір владі. Й виголошує перед робітниками промову, в якій закликає бути господарями на своїй землі. Битися за це право. Та забути про чвари між собою, поки існує зовнішня загроза з боку чужої влади. Анна ж відмовляється від права власності на користь утілення ідей того, кого ось тільки палко покохала.

Любовна лінія тут, до речі, не втілена рожевими фарбами, звичними для питомо «жіночих» форматів — таких, якими їх досі уявляє цільова аудиторія. Стосунки Анни й Стефана уникають так званих «канхветно-букетних» епізодів і цілих секвенцій, коли герої повинні неодмінно дивитися на зоряне небо, взявшись за руки, розмовляти про щось необов’язкове, а потім долати дрібні непорозуміння. Тут реально від палкої ненависті — коли улюблений напій Анни, каву з кардамоном, Стефан при ній же порівнює з кінською сечею на користь останньої, — до шаленої пристрасті на крок, пів кроку. Дорослі люди таким чином демонструють зрілість стосунків і реально оцінюють поточний момент і себе в ньому. Нібито любовна історія, та аж ніяк не типова мелодрама.

До другорядних ліній питань загалом нема. Є непозбувна бентега щодо логіки розвитку. Пересічний глядач навряд помітить і правильно зробить. Та дотичному до драматургії глядачу є де чухати потилицю. У шостій серії основна дія розгортається під час кінських перегонів, що стають майданчиком для прямого конфлікту Терлецького й Крушевського як суперників. А в цей самий час Войцек, названий син Анни, намагається допомогти Греті, яка йому симпатична, зробити перші кроки в літературі. Для цього він викрадає її зошит із віршами, домовляється з другом про видання книжки, бо батько друга — видавець, дізнається, що вірші підписані іншим прізвищем, отримує звинувачення від Грети щодо крадіжки її поезій, викликає підступного друга на дуель.

Усе в порядку як для художньої історії, крім одного: описані події відбуваються протягом одного неповного дня. Ще раз: забрав зошит, видав книжку й відбув дуель у той час, поки Павел зі Стефаном стежать за перегонами на іподромі. Навіть сьогодні, коли є розвинені технології, надрукувати книжку за кілька годин неможливо.

Трохи менше, та все ж бентежить задіяння «Бога з машини»: на піку протистояння Терлецького й робітників з озброєними солдатами стається землетрус. Зрозуміло, це найпростіше вирішення, як зупинити конфлікт і перевести його в русло капризів природи. Та, з іншого боку, руйнівний для будівництва зсув ґрунту можна розглядати як прояв тієї самої винесеної в назву сили землі.

У підсумку, залишаючи конфлікт між авторкою книги й творцями серіалу окремою темою, слід зазначити: другий сезон «Кави з кардамоном» є продуктом, ідентичним назві оригінального — й водночас приготованого за зовсім іншим рецептом. І поповнює сегмент костюмного кіно, котрий має попит в Україні. Підвищений додатково з огляду на воєнний час доби. Коли є потреба у власному кіносеріальному контенті, наших історій про нас, котрі б не сприймалися у вакуумі, як наполегливі ромкоми й сіткоми.