Станок великої війни. Промисловість готова?

2023 року було проведено військову симуляцію, яка вивчала ймовірне вторгнення на Тайвань. Згідно з її результатами, об’єднані сили Тайваню, Японії та США зірвали цілі КНР. Гуртом вони таки відбили атаку.

Водночас було втрачено кілька їхніх авіаносців і десятки крейсерів та есмінців. До того ж критично важливі боєприпаси, необхідні для перемоги, швидко вичерпались через їх обмежену кількість і затримку логістики.

Поточні події в Україні, Росії та на Близькому Сході підтвердили далекоглядність цих висновків. Так стало зрозуміло, що промисловість США не справляється з підтримкою військових зобов’язань і політичних цілей країни.

У підсумку, попри здатність виробляти передові системи та боєприпаси, країні бракує спроможності відновлювати втрати матеріальної частини й поповнювати запаси під час тривалих бойових дій. США мають невідкладно розв’язати ці проблеми.

Як це зробити? Розширивши політичну підтримку, повноваження, інвестиції та партнерство з однодумцями, що сприятимуть спільному виробництву, обслуговуванню і поширенню знань у будівництві бойових платформ. Так вийде компенсувати наявний дефіцит промислової бази.

Стан оборонної галузі критично важливий для успіху та стійкості воєнних кампаній. 2024 року двопартійна Комісія з національної оборонної стратегії встановила, що оборонна промислова база «не здатна задовольнити потреби США, їхніх союзників і партнерів в обладнанні, технологіях і боєприпасах».

Через неувагу, хибні політичні кроки та слабкі стратегічні рішення США дозволили своїй оборонній промисловій базі атрофуватися. Занепад охопив і роки занехаяння державних підприємств, які були провідниками пріоритетів високорівневої модернізації для війська.

Погляд на нинішні суднобудівні спроможності яскраво показує масштаб виклику: здатність країни будувати комерційні судна корелює зі здатністю будувати бойові кораблі.

У 1970-х США зводили 5% світових океанських комерційних суден, сьогодні — менш ніж 0,2%. Нині ВМС США покладаються на сім верфей для будівництва великих бойових кораблів і виводять кораблі з ладу швидше, ніж вводять нові.

Разом із зростанням вартості нових кораблів і затримками виробництва це вказує на насування кризи через недостатню спроможність нарощувати флот і швидко ремонтувати пошкоджені у війні судна.

Попередні адміністрації визнавали виклики з боку Китаю та Росії і робили кроки для оживлення виробництва. 2017 року президент Трамп підписав указ про оцінку становища оборонної галузі. Далі адміністрація Байдена провела огляд шляхів посилення стійкості ланцюгів постачання та американського виробництва. Війна у Європі змусила США прискорити плани з розв’язання проблем промислової бази.

У відповідь на російське вторгнення в Україну Армія США оперативно збільшила фінансування для нарощування випуску 155-мм артилерійських боєприпасів. Хоча ці кроки довели, що країна здатна прискорювати виробництво, темп усе одно залишився недостатнім, аби задовольняти потреби під час масштабних бойових дій.

Додатковий виклик для поповнення боєприпасів — розширення обсягів постачань американських систем і боєприпасів за лініями Foreign Military Sales, Direct Commercial Sales і Presidential Drawdown Authority.

Так, ці механізми в довгій перспективі корисні для промислової бази. Та короткострокові шокові навантаження — як-от використання союзниками й партнерами в Україні темпів, що перевищують виробничі можливості з 155-мм боєприпасів, — викликають занепокоєння.

Один зі способів покриття дефіцитів — розширення чинних повноважень, політик і стратегій.

Закон про виробництво в інтересах оборони 1950 року — інструмент президента для пріоритизації, розширення виробництва і захисту приватних компаній від іноземних злиттів і поглинань із метою посилення національної оборони.

Повноваження Розділу III цього закону підтримують спроможності, фінансуючи критичні матеріали, технології та розвиток кадрів. Утім, роки занепаду й офшорингу вимагатимуть значних капіталовкладень, аби припинити деіндустріалізацію в металургії, машинобудуванні та гірничодобувній галузі.

Один із підходів — збільшити фінансування за Розділом III Закону про виробництво в інтересах оборони, сфокусувавшись на ділянках промислової бази, що безпосередньо підживлюють великомасштабні бойові дії.

Йдеться про кошти на підготовку кадрів, виробничі майданчики боєприпасів, копальні стратегічних і критичних матеріалів, а також розширення верфей. Свіжий приклад — гранти за Розділом III для двох компаній із розбудови спроможностей твердопаливних ракетних двигунів — критичного компонента високоточного озброєння.

1992 року до Розділу III внесли поправки, прирівнявши Канаду до «внутрішньої» промисловості для цілей фінансування. 2024 року коло розширили, додавши Сполучене Королівство та Австралію.

Чинна й майбутні адміністрації мають і надалі розширювати взаємини з союзниками та партнерами для зміцнення оборонної промислової бази. Важливо враховувати їхні можливості, спроможності й стратегічне розташування.

Наприклад, індо-тихоокеанський союзник Нова Зеландія модернізує свої сили через власну промислову базу та «ближчі оборонні відносини» з Австралією. Японія — ще один технологічно розвинений давній регіональний союзник — може посилити США через спільне виробництво, що спирається на недавні оборонні інвестиції й ініціативи з розвитку верфей.

Давній союзник Норвегія вже випускає передові ракети Naval Strike та Joint Strike і будує ще один об’єкт у США. Надання цим країнам доступу до фінансування, за Законом про виробництво в інтересах оборони, посилить спроможності розширювати «глибину магазинів» в Індо-Тихоокеанському та Європейському регіонах.

Національна технологічна та промислова база існує, аби підтримувати «більш міцну внутрішню оборонну промислову базу» через «подвійні НДДКР, виробництво, обслуговування та суміжні активності».

Сформована на підставі досвіду Другої світової та закріплена в законі 1993 року, початкова угода між США і Канадою нині охоплює також Сполучене Королівство, Австралію і Нову Зеландію. Розширення NTIB на інші держави — як-от Японію, Південну Корею та європейських союзників на кшталт Норвегії — може принести вигоди, у тому числі зі зростанням виробничих і ремонтних зусиль у сферах, де США мають нестачі, — насамперед випуск боєприпасів і кораблебудування.

Це може включати більше спільних виробничих проектів як за кордоном, так і в межах США. Майбутня Стратегія нацбезпеки також повинна підсвітити важливість зміцнення оборонної промислової бази, задаючи орієнтири для пріоритетів бюджету Департаменту війни.

США також мають закрити прогалини в галузях інструментального виробництва та верстатобудування, що підтримують оборонну галузь. Приміром, США закупили обладнання в Туреччині, аби наростити випуск 155-мм боєприпасів. П’ятиосьові верстати з ЧПК, критичні для високоточного виробництва, нині переважно іноземного походження.

Інвестиції в прецизійні верстати дорогі, а віддача залежить від прогнозованого завантаження. Один зі способів покращити ситуацію — ширше впроваджувати багаторічні контракти у сфері оборонних закупівель, щоби мотивувати промисловість вкладатися у модернізацію потужностей, стабілізуючи попит і виторг.

Стратегія національної оборонної промисловості 2023 року передбачала зниження ризиків шляхом розширення співпраці із союзниками та партнерами в галузях забезпечення життєвого циклу, управління ланцюгами постачання, техобслуговування, ремонту та модернізації, а також посилення взаємосумісності через обмін науково-технічними доробками.

План імплементації стратегії виділив «спільну розробку і співвиробництво пріоритетних оборонних систем» із союзниками і партнерами як ключовий напрям. Стратегія трансформації закупівель, яку нещодавно оприлюднив Департамент війни, вимагає «залучення промислових партнерів союзних держав до оцінки технологій, інтеграції та закупівель, що знижуватиме витрати на НДДКР/ВіВіВ та диверсифікуватиме глобальні ланцюги постачання».

Уряд США не має зволікати з реалізацією — потрібно вже зараз працювати з ключовими стейкхолдерами, аби просувати цю ініціативу і поліпшити промислові спроможності.

Важливою ініціативою має стати створення додаткових можливостей для недержавних і не оборонних компаній у США та союзників, аби вони могли закрити дефіцити промислової бази. Колись потенціал американського автопрому залучали для виробництва літаків і бронетехніки.

Історично США покладалися на союзників у покритті власних нестач у видобутку, переробці та рафінуванні сировини, критичної для нацоборони. 2021 року Австралія, Сполучене Королівство і США створили «посилене тристороннє партнерство з безпеки» — AUKUS. Мета — «поглибити обмін інформацією і технологіями; сприяти тіснішій інтеграції оборонних наукових, технологічних і промислових баз та ланцюгів постачання».

AUKUS дає Австралії змогу розвивати будування атомних підводних човнів. Ще участь у альянсі забезпечує взаємну сумісність союзників через обмін технологіями, включно зі штучним інтелектом, гіперзвуком, РЕБ і системами керування боєм.

Далі буде.