"Одержимий" ідеєю здачі Донбасу: яку угоду просуває спецпосланець США на переговорах, — FT

У матеріалі The Financial Times йдеться, що спецпосланець США Стів Віткофф активно переконує Київ погодитися на односторонні територіальні поступки задля швидшого досягнення миру.

Двоє високопосадовців в Україні розповіли, що Віткофф, за їхніми словами, фактично "одержимий" ідеєю: якщо Київ передасть Росії близько 25% східної частини Донецької області, яка ще перебуває під українським контролем, це нібито дозволить швидко укласти "справедливу угоду" та уникнути масштабнішої війни у майбутньому.

Територіальні поступки як головна перешкода

Проблема територій залишається головним каменем спотикання. Як зазначає видання, Росія та США у переговорах із Києвом висувають вимогу вивести українські війська з частини Донецької та Луганської областей, що є найбільш укріпленим районом української оборони на сході.

Саме ці території — ланцюг укріплених міст від Покровська до Слов’янська — роками стримували російські війська та залишаються критичними для оборони країни. Проте ситуація на фронті ускладнюється: російська армія вже зайняла значну частину Покровська і просувається до Костянтинівки, що змушує українське командування перегруповувати сили.

Позиція Києва: жодних територіальних поступок без волі народу

Президент Володимир Зеленський наголосив, що не має "ані юридичного, ані морального права" передавати будь-які українські території Росії. Він підкреслив: будь-які рішення щодо кордонів можуть ухвалюватися лише українським народом — через вибори або референдум.

Українські аналітики та офіційні особи також попереджають: поступка частиною Донбасу без належних гарантій створить внутрішні кризи, відкриє інші регіони для наступу Росії та може дати Москві час для перегрупування — так само, як це сталося після Мінських угод 2014–2015 років.

Пропозиція Трампа: демілітаризована зона та "обмін територіями"

FT уточнює, що команда Дональда Трампа просуває план із 28 пунктів, який передбачає створення нейтральної демілітаризованої зони на території Донецької області. За цим задумом, буфер мав би бути "міжнародно визнаним як територія Російської Федерації", з гарантією, що російські війська туди "не увійдуть".

Міністр армії США Ден Дрісколл, який минулого місяця прибув до Києва, пропонував забезпечити Україні "найвисокотехнологічнішу у світі лінію безпеки". Але ця ініціатива викликала різке несприйняття у європейських партнерів — один із дипломатів назвав її "нудотною".

Українські переговорники зазначають, що у нинішній редакції пропозиції навіть не прописано виведення російських військ із майбутньої східної межі буферної зони.

Чому демілітаризована зона не працюватиме

Військові експерти попереджають: модель демілітаризованої зони за корейським зразком у сучасних умовах є непридатною.

Поле бою тепер визначають безпілотники, далекобійна артилерія та радіолокаційні системи. Будь-яка "порожня" зона не дає гарантій захисту, якщо супротивник може системно атакувати на відстані 20–25 км.

Також у статті згадують заяву фінського аналітика Еміля Кастехельмі, на думку якого, Україна могла б розглядати поступки лише у разі наявності реальних західних військ на своїй території — але таких гарантій план Трампа не дає.

Ба більше, багато експертів в Україні нагадують: саме угоди Мінськ-1 і Мінськ-2 — які також передбачали компроміси за умов російської переваги — не стали шляхом до миру. Натомість вони дали Москві час зміцнитися на окупованих територіях і підготувати повномасштабне вторгнення.

Окрім цього, нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук підкреслює: поступка Донбасом не зупинить Кремль, адже Путін бачить Україну "воротами до Європи" та прагне реалізувати власний імперський проєкт.

Нагадаємо, 12 грудня видання Le Monde написало, що Україна готова розглянути створення демілітаризованої зони на Донбасі як частину оновленого мирного плану, представленого США та європейським партнерам.

Пізніше радник президента України Дмитро Литвин зазначив, що матеріал був перекладений і поданий некоректно. За його словами, Михайло Подоляк лише відзначав ЗМІ, що можна обговорювати різні питання, але остаточне рішення належить народові або вищому політичному керівництву.