Український титан: хто контролює ОГХК і чому усім «простили» борги

Прозорість приватизації Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК), що відбулася 2024 року, і рік по тому викликає великі сумніви. Один зі світових лідерів з видобутку титану був проданий компанії «Цемін Україна», підконтрольній азербайджанській групі NEQSOL Holding, всього за 3,94 мільярда гривень, хоча реальна оцінка підприємства сягає сум в десятки разів більше. Аукціон був проведений через систему Prozorro. Але є одне але - єдиним учасником торгів був сам покупець, пише "Український дощ".

Умови від держави були такі: покупець був зобов'язаний інвестувати щонайменше 400 мільйонів гривень у розвиток підприємства, зберігши основні види діяльності та погасити усі борги перед сотнями контррагентів. Проте, жодна з умов так і не починала виконуватися.

Добре, хоч до державного бюджету надійшли обіцяні 3,94 мільярда гривень, що стало відомо з повідомлення на Forbes.ua.
Але після приватизації держава повністю втратила контроль над компанією.

Що таке ОГХК та у чому її стратегічна важливість?

ОГХК контролює Вільногірський гірничо-металургійний комбінат у Дніпропетровській області та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області.

Вільногірський ГМК був створений 1956 року для розробки родовища пісків ільменіту. Свою діяльність комбінат розпочав 1961-го з виробництва ільменітового, рутилового та цирконового концентратів. Будівництво Іршанського ГЗК стартувало в 1954 році на базі однойменного родовища титанових руд. Випуск ільменітового концентрату комбінат налагодив у 1956-му.

З 2004 року обидва комбінати, знаходячись формально у державвній власності, фактично перебували під контролем підсанкційного олігарха Дмитра Фірташа, який на той час володів 49% акцій «Кримського титану».

Частка ОГХК на світовому ринку видобутку титанових руд за даними компанії становила близько 4%. Виробничі потужності підприємства і досі дозволяють випускати понад 500 тис тон продукції на рік.

Відповідно до звітності ОГХК, протягом 2023 року обсяг реалізації титанових руд та концентратів становив 210 000 тонн, за І квартал 2024 року – 39 000 тон. У тому числі більше половини виробленої продукції компанія відправляє на експорт.

У 2020 році основний обсяг експорту ОГХК припадав на Китай, Японію та Туреччину. Сьогодні головні покупці української титанової сировини – США та Чехія. На початку 2024 року компанія налагодила постачання продукції до Італії, Іспанії та Німеччини.

Загалом ОГХК здійснює експорт у 35 країн, а експортна виручка становить 90% всього доходу компанії.

Чому попередні спроби продати ОГХК не мали успіху?

Кабінет Міністрів включив ОГХК до списку підприємств, що підлягають приватизації, у 2017 році. Але фактично ФДМУ почав готувати підприємство до продажу лише у 2019 році. Тоді головою ФДМУ був Дмитро Сенниченко. З його ініціативи відбулася зміна менеджменту ОГХК, що пояснювалося необхідністю прибрати з компанії управлінців, які були замішані у корупції.

Справа в тому, що ще у 2016 році детективи Національного антикорупційного бюро (НАБУ) зареєстрували кримінальне провадження за фактом завдання збитків ОГХК. Слідство дійшло висновку, що за участю колишнього керівництва компанії було створено корупційну схему, через яку держава отримала близько $13 млн збитків.

У лютому 2020 року ФДМУ звільнив шістьох членів правління компанії та її керівника Олександра Гладушко, а замість нього призначив виконувачем обов'язків Михайла Макарова. Але Макаров протримався на цій посаді два місяці та за станом здоров'я звільнився. Замість нього на чолі компанії став її перший заступник Пітер Девіс, який раніше обіймав різні посади в Cable&Wireless Plc (Велика Британія), Glencore AG (Швейцарія), Central European Media Enterprises (США).

Втім, Девіс пробув керівником ОГХК менш ніж півроку: ФДМУ спішно звільнив його восени 2020-го. За даними фонду, Девіса викрили у різних зловживаннях. Зокрема, він ухвалив одноосібне рішення відновити продаж продукції Вільногірського ГМК компаніям, підконтрольним колишньому менеджменту ОГХК, який було усунуто через неефективне управління.

До речі, згодом з'ясувалося, що Дмитро Сенниченко, якого було звільнено з ФДМУ у лютому 2022 року, теж виявився причетним до зловживань Девіса. За версією НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Сенниченко особисто пролобіював призначення Пітера Девіса і добре знав, що той укладає контракти, які шкодять компанії та завдають збитків держбюджету.

Незважаючи на кадрові перипетії, ФДМУ у грудні 2020 року повідомив, що ОГХК може бути приватизована вже в І кварталі 2021 року, завдяки чому держбюджет отримає до 5 млрд грн. За даними фонду, на той момент в ОГХК було зацікавлено 13 компаній, у тому числі з Австралії та Японії.

Щоправда, очікування ФДМУ виявилися трохи завищеними. У травні 2021 року в.о. голови правління ОГХК Артур Сомов заявив, що аудиторсько-консалтингова група BDO Корпоративні фінанси, яка готувала компанію до продажу, визначила стартову ціну в розмірі 3,7 млрд грн. Крім того, жоден із трьох аукціонів із приватизації ОГХК, який спробував провести ФДМУ у 2021 році, не відбувся. Причина – брак претендентів.

Через повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року велику приватизацію було зупинено. І лише влітку 2024 року Кабмін затвердив оновлені умови продажу ОГХК.

Як проходила приватизація ОГХК?

ФДМУ продав 1,944 млрд штук акцій ОГХК, з яких сформовано статутний капітал на суму 1,944 млрд грн.

До складу об'єкта приватизації увійшли Вільногірський ГМК та Іршанський ГЗК, виробничі та інші активи.

Загальна площа нерухомості, яка є у власності компанії (виробничі будівлі, адміністративні та допоміжні споруди), становить близько 333 000 кв м. Площа земельних ділянок на балансі підприємства складає майже 2000 га.

Вільногірський ГМК має спецдозвіл на видобуток титанових руд, який діє до 20 лютого 2043 року. Номінальна потужність переробки становить 5,5 млн куб. м на рік.

Іршанський ГЗК має спецдозвіл на видобуток ільменітових руд строком до 11 лютого 2035 року. Він здатний переробляти до 2,3 млн куб. м руди на рік.

Активи ОГХК за період з 2022 року до І кварталу 2024 року включно скоротилися приблизно на 18% до 3,8 млрд грн. Виручка підприємства теж зменшилася: у 2021 році вона склала 4,7 млрд грн, у 2023 році – 2,3 млрд грн. За І квартал 2024 року ОГХК отримала 730 млн грн доходу.

До моменту приватизації у компанії не було простроченої заборгованості із зарплати та перед бюджетом. При цьому поточна заборгованість на 31 березня 2024 року склала 21 млн грн і 27 млн грн відповідно.

Що відомо про нового власника ОГХК?

В аукціоні з продажу ОГХК брав участь лише один претендент – компанія «Цемін Україна», яка і стала переможцем. Уточнимо, що в умовах воєнного стану дозволено проводити аукціони навіть у тому випадку, якщо учасник лише один.

Стартова ціна компанії була встановлена на рівні 3,9 млрд грн, «Цемін Україна» запропонувала на 40 млн грн більше за початкову вартість і викупила ОГХК за 3,94 млрд грн (без урахування ПДВ).

За даними системи YouControl, ТОВ «Цемін Україна» входить у «Нексол Холдинг» (NEQSOL Holding), якому належать бізнес-активи у Великій Британії, США, Туреччині, Україні, Азербайджані, Нідерландах, Грузії, Казахстані, Об'єднаних Арабських Еміратах. Ключовий бенефіціар холдингу – азербайджанський бізнесмен Насіб Гасанов.

В Україні Гасанов володіє мобільним оператором «Водафон Україна», також він у 2021 році планував купити компанію «Івано-Франківськцемент». Але доля цієї угоди невідома. Судячи з інформації з відкритих реєстрів, «Івано-Франківськцемент» досі контролює ексдепутат парламенту Микола Круць.

NEQSOL Holding має досвід розробки надр. До холдингу входить група компаній Nobel Upstream, яка займається видобутком нафти та газу в Азербайджані, Північному морі (Великобританія) та Пермському басейні (США).

Отже, бажання Гасанова зайняти нішу в титановій галузі, з урахуванням потенціалу ОГХК, виглядає цілком логічно.

Що не так з ОГХК за нового власника?

Після набуття права власності, «Цемін Україна» мав виконати цілу низку зобов'язань щодо підтримки нормального функціонування ОГХК та її розвитку. Зокрема, приватизаційні умови містили такі вимоги до нового власника (вичерпний перелік вимог знаходиться тут):

• збереження основних видів діяльності ОГХК;
• інвестиції у технічне переозброєння та модернізацію (у тому числі енергомодернізацію) виробництва на загальну суму не менше 400 млн грн. Щорічний обсяг вкладень має бути мінімум 50 млн грн;
• погашення простроченої кредиторської заборгованості підприємства та недопущення формування простроченої кредиторської заборгованості із заробітної плати та перед бюджетом;
• недопущення виникнення податкового боргу;
• заборона звільнення працівників з ініціативи власника протягом шести місяців;
• перерахування дивідендів ОГХК до держбюджету за 2024 рік та за період, протягом якого держава володіла компанією у 2025 році.

Новий інвестор мав намір розширити та розвинути ресурсну базу. Зокрема, Іршанський ГЗК має балансові запаси в обсязі близько 38 млн куб м і забезпечений ресурсною базою на щонайменше 15-20 років уперед. З Вільногірським ГМК ситуація дещо складніша. Там балансових запасів близько 20 млн куб м, цього вистачить приблизно на 5-6 років.

«При цьому комбінат містить величезну кількість «хвостів» з відпрацьованого матеріалу. Його можна переробляти, щоб отримати для підприємства економічну вигоду. Взагалі, Вільногірськ може стати промисловою індустріальною платформою для інших потужностей завдяки великим запасам піску, що підходить для скляної промисловості, на базі яких є сенс будувати нове виробництво», – розповідає новий голова ОГХК Перелигін.

«Титанова галузь у Західній Європі у понятті повноцінного вартісного ланцюжка практично втрачена. Єдина країна, яка видобуває ільменіт – Норвегія. Титанова губка в Європі не виробляється, хоча це продукт, який потрібен для низки стратегічних секторів. За системного підходу та вивіреної інвестиційної стратегії операторів ринку Україна здатна ще більше зміцнити свої позиції на європейському та світовому ринку титанової продукції», – резюмує Перелигін.

Виходячи з потенціалу ОГХК, погашення простроченої кредиторської заборгованості підприємства не є критичною дією, проте новий власник "принципово" зволікає і не поспішає виплачувати борги підприємства сотням постачальників послуг, обладнання, пального та інших необхідних для функціонування підприємства товарів. По суті, йде саботаж і те, що на бізнесовому сленгу називається "кидок". Як співав неперевершений, але нині покійний Андрій "Кузьма" Скрябін, "по-моєму, чувак, нас кинули".