В Україні погіршилася оцінка свободи слова: опитування медійників

Опитані представники української медіаспільноти оцінюють поточний стан свободи медіа на 5,8 бала за шкалою від 1 до 10, а тему мобілізації та діяльності військових органів медійники вважають найбільш чутливою та ризикованою для публікації.

Про це йдеться в аналітичному звіті «Баланс між професійністю та національною відповідальністю: Дослідження самоцензурування українських медіа під час висвітлення мобілізації», підготовленому Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні.

Звіт покликаний проаналізувати, як поєднуються патріотичні переконання, професійні стандарти та емоційний стан журналістів у роботі під час війни. В рамках дослідження були проведені контрольований експеримент, було опитано 200 представників медіаспільноти та проведено 12 глибинних інтерв’ю. Дослідження нерепрезентативне, але змішаний формат, на думку дослідників, дозволяє розглядати самоцензуру не лише як декларацію чи оцінку, а як реальні поведінкові рішення в ситуаціях, наближених до практичної роботи медіа.

Згідно з результатами, в оцінках опитаних представників української медіаспільноти щодо поточного стану свободи медіа відсутня гомогенність. Середнє значення 5,8 бала за шкалою від 1 до 10 вказує на переважно нейтральне або помірно позитивне сприйняття стану свободи медіа в Україні. Більшість оцінок респондентів (56%) лежить у діапазоні між 5 та 7 балами.

У вибірці опитаних журналістів спостерігається високий рівень поведінкових практик самоцензурування, який значною мірою залежить від характеру новинних сюжетів. У контрольованому експерименті 73% учасників хоча б раз ухвалювали рішення не публікувати матеріал. Найвищий рівень утримання спостерігався в сюжетах, що стосувалися потенційних порушень у військових структурах (зокрема, відмови у медичній допомозі – 60,5%, застосування сили ТЦК – 36%). Це узгоджується з тим, що звучало в глибинних інтерв’ю, де журналісти описують тематику мобілізації та діяльності військових органів як найбільш чутливу та ризиковану для публікації.

У кількох редакціях існує неписане правило не критикувати Збройні сили України, правоохоронні органи та ТЦК, щоб «не давати негативу силам оборони». За словами респондентів, ці правила не були нав’язані власниками чи державою, а стали результатом колективних рішень. Це ілюструє концепцію «добровільного підпорядкування», коли актори самі створюють та підтримують обмеження без зовнішнього примусу.

Деякі респонденти визнають, що навіть за наявності «залізобетонних» доказів зловживань чи порушень, вони свідомо відмовляються від публікації, якщо оцінюють, що це може зашкодити мобілізаційній кампанії або довірі до відповідних інституцій. Підтримка мобілізаційної кампанії у журналістській діяльності для окремих респондентів є важливою, бо відповідає принципу загальної військової участі та розподілу відповідальності за захист держави.

Основними чинниками, які впливали на рішення щодо публікації матеріалів, за самооцінкою респондентів, були особисті моральні або патріотичні міркування (від 7,5% до 22,5% залежно від новини) та сумніви щодо надійності інформації (від 39% до 69% залежно від сюжету).

В межах експерименту учасники мали можливість публікувати новини після істотних правок, однак значна частина з них обирала повну відмову від публікації, а не доопрацювання. Це свідчить про те, що рішення про утримання інформації формувалися не лише через потребу фактчекінгу, а й були зумовлені ширшими міркуваннями: етичною напругою, побоюваннями завдати шкоди, патріотичними переконаннями або ризиками, пов’язаними з воєнним контекстом.

Така поведінка узгоджується з патернами самоцензурування, коли журналісти, навіть визнаючи можливість покращення матеріалу, все ж утримуються від його поширення через зовнішні або внутрішні обмежувальні чинники.

Комунікаційні бар’єри з боку державних інституцій, особливо ТЦК, за оцінкою самих респондентів, виступають однією з ключових умов, що підсилює обережність у висвітленні теми мобілізації. Респонденти в інтерв’ю описують відсутність офіційних коментарів як головну перешкоду верифікації, що змушує їх утримуватися від публікації навіть суспільно важливих тем. У кількісних даних цей чинник не був виміряний окремо, але його вплив простежується через патерни рішень щодо сюжетів із низькою можливістю перевірки фактів.

Найменше самоцензурування спостерігалося у сюжетах про корупцію, що може свідчити про вищу легітимність такої критики серед вибірки. Лише 13% респондентів відмовилися від публікації новини про корупцію в Міністерстві оборони. Як у якісних інтерв’ю, так і в експерименті журналісти сприймали антикорупційні сюжети як суспільно корисні та менш ризиковані для обороноздатності, що відрізняє їх від сюжетів про можливі порушення ТЦК чи військових структур.

Порівняно з попередніми опитуваннями української медіаспільноти, оцінка свободи медіа помірно погіршилася. За три хвилі опитування, у 2019, 2023 і 2025 роках, найоптимістичніші оцінки стану свободи медіа представники української медіаспільноти давали у 2019 році.

Тоді середній бал стану свободи медіа становив 7,6. Більшість оцінок (54%) коливалася в межах 7–8 балів. У 2023 році, після повномасштабного вторгнення, середній бал знизився до 6,4. Більшість оцінок (77%) розташовувалася у проміжку між 5 та 8 балами. Водночас протягом років зростала частка респондентів, які давали низькі оцінки стану свободи медіа в Україні (1–4 бали). У 2019 році 9% опитаних негативно оцінили стан свободи медіа, у 2013 році частка таких респондентів зросла до 14%, а в 2025 році на негативну оцінку стану свободи медіа припадала майже 1⁄4 респондентів.