Война Трампа с будущим. Главные выводы из новой стратегии безопасности США

Парадокс полягає вже в тому, що нова Стратегія національної безпеки США не є стратегією в жодному осмисленому сенсі.

Адже стратегія має поєднувати засоби з досяжними цілями.

Натомість текст, оприлюднений Білим домом, є чимось іншим: 33-сторінкове зізнання в тому, що ця адміністрація не вірить у майбутнє і тому не бачить сенсу інвестувати в нього.

Нова стратегія Трампа коливається з дикою амплітудою між тріумфалізмом і декадентською тривогою.

Америка – найбільша нація в історії; в Америку вторглися.

Ми перемагаємо; ми програємо все.

Це не просто неузгодженість: це когнітивна ознака руху, що сприймає демографічні та культурні зміни як екзистенційну катастрофу.

Стратегія проголошує широкі цілі без визначення ресурсів, термінів чи механізмів.

Назвати це "короткозорим" означає припустити, що довгостроковою грою просто знехтували.

Але жодної довгострокової гри немає.

Рух, переконаний, що його світ завершується, не планує для наступного покоління.

Він лише нищить і хапає.

І ця жадібність є відвертою.

"Всі наші посольства повинні бути обізнані щодо великих бізнесових можливостей у країні їхнього перебування, особливо щодо великих державних контрактів", – вказує стратегія.

Або інша цитата з цього документа: "Кожен посадовець уряду США, який взаємодіє з цими країнами, має розуміти, що частина його роботи – допомагати американським компаніям конкурувати та досягати успіху".

Таким чином, дипломатію офіційно перетворено на підрозділ розвитку бізнесу.

Рада національної безпеки отримує завдання визначити у Західній півкулі "стратегічні локації та ресурси" для експлуатації.

Le Monde називає це своїм іменем: економічне хижацтво.

Рада з міжнародних відносин зазначає, що конкуренція великих держав зникла як організуючий принцип цієї стратегії й замінена економікою як "остаточними ставками".

Документ більше нагадує полеміку, аніж стратегію.

А тому неамериканцям варто скептично ставитися до нього як до справжньої заяви про наміри.

І все ж зникнення суперництва великих держав як рамки – це не недогляд.

Воно відображає адміністрацію, яка тихо відмовилася від проєкту формування міжнародного порядку, бо формування цього порядку вимагає віри в майбутнє.

Подивімося на ставлення до союзників.

Стратегія перенаправляє риторичний вогонь на Європу, водночас помітно пом’якшуючи формулювання щодо Росії та інших противників.

У ній попереджається, що Європа ризикує "цивілізаційним стиранням" через імміграцію та "регуляторне задушення".

Вона вимагає, щоб європейці взяли на себе "першочергову відповідальність" за власну оборону – водночас оголошуючи, що Сполучені Штати будуть "культивувати опір" нинішнім політичним тенденціям у Європі, підтримуючи націоналістичні та популістські партії в країнах Європейського Союзу.

Це не управління альянсом.

Це саботаж, замаскований під розподіл тягаря.

Білий дім стверджує, що відкидає ліберально-інтернаціоналістичну звичку читати іншим лекції про їхні внутрішні справи.

Але потім оголошує гегемонію в Західній півкулі, яка заперечує країнам Латинської Америки суверенне право обирати власних торговельних партнерів і безпекові домовленості.

"Наслідок Трампа" до Доктрини Монро – це політика великих держав XIX століття, перепакована для президента, який не здатен розрізнити національний інтерес і особисте збагачення.

Інститут Cato, аж ніяк не прихильник ліберального інтернаціоналізму, виявляє ще одну суперечність: напруження між риторикою відмови від "вічних війн" і прихованою наполегливістю, що США мають залишатися глобальним арбітром.

"Американоферстівський" фасад накладається на де-факто гегемонський проєкт.

Дональд Трамп хоче вигод першості без її тягарів – пошани без зобов’язань, доступу без відносин.

Це не реалістична зовнішня політика.

Це доктрина людини, яка ніколи не мусила виконувати обіцянку.

Те, що скріплює всі суперечності, – це не бачення міжнародного порядку чи лідерства США, а спільний ворог: саме майбутнє.

Стратегія просякнута демографічною тривогою.

Міграція розглядається не як політичний виклик, а як "вторгнення".

Кордон – "основний елемент національної безпеки".

Документ стирає межу між зовнішніми загрозами й внутрішньою політичною конкуренцією, визначаючи діаспори та демографічні зміни як проблеми безпеки на рівні з ворожими державами.

Це – теорія "великої заміни", перекладена в офіційну догму.

Чому адміністрація, яка готується відійти від глобальних зобов’язань, мусить демонізувати іммігрантів? Чому стратегія, зосереджена на Західній півкулі, стільки уваги приділяє атаці європейської міграційної політики?.

Тому що страх, який живить цю адміністрацію, – це не Китай, не Росія і не тероризм.

Її справжній страх – що Америка завтра не виглядатиме як Америка вчора.

Стратегія – це не план навігації майбутнім.

Це вираз люті на неминучість майбутнього.

Це пояснює хижацьку економіку.

Якщо ви відмовилися від побудови тривалих відносин, ви видобуваєте все, що можна, поки можна.

Якщо союзи – просто транзакційні витрати, їх кидають.

Якщо міжнародний порядок вам у чомусь заважає, ви відмовляєтеся його підтримувати.

Логіка така, як у розпродажу ліквідації: все має зникнути.

Страх перед майбутнім також пояснює м’якість адміністрації Трампа щодо Росії.

Кремль Владіміра Путіна поділяє демографічну тривогу Трампа, ворожість до ліберальних інституцій та відразу до космополітичного майбутнього, і має те, чого хоче Трамп: ревізіоністську етнонаціоналістичну державу, яка прийняла імперіалізм і не зазнала суттєвих наслідків.

Стратегія не називає Росію серйозною загрозою, бо ця адміністрація не відчуває, що Росія загрожує тому, що вона цінує.

Що лишається, коли політика не здатна забезпечити те, чого прагне рух? Руйнування.

Союзи, що будувалися поколіннями, можна знищити за місяці.

Стратегія дає ідеологічне виправдання – "цивілізаційна" риторика, передумови "великої заміни", фрази про "вторгнення" – для розриву зв’язків, які дозволяють демократіям разом протистояти серйозним викликам майбутнього.

Мета при цьому полягає не лише у тому, щоби просто ігнорувати реальні загрози, а й визначити як загрозу демографічну зміну – сам факт існування людей, яких Трамп називає "сміттям".

Навіщо зберігати союзи, щоб управляти майбутнім, якщо майбутнє не буде білим?.

Стратегія – це те, що відбувається, коли зовнішню політику пишуть ті, хто сприймає майбутнє як ворога.

Нездатність зупинити час веде до спроби розбити годинники і прихопити все, що не прибито цвяхами.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.