Як гей-еротика перемагає русофобію. Свіжий серіальний хіт Heated Rivalry тригеритиме українців

Для LGBTK+ спільноти ця історія — черговий прорив. Але є одне але. Українці навряд чи розділятимуть такий ентузіазм. Серіал є адаптацією бестселера канадської письменниці Рейчел Рід. Книга «Спекотне суперництво» є однією з шести романів про одностатеве кохання в середовищі професійних хокеїстів. Метою для авторки було пробити запломбовану у своїй гомофобності спортивну спільноту НХЛ.

У кожному з шести романів головний герой — професійний хокеїст, у якого розвиваються стосунки з іншим чоловіком. «Спекотне суперництво» — другий роман із циклу «Game Changers» і єдиний, де кохання трапляється між двома хокеїстами з команд-суперниць (у решті історій хокеїсти закохуються в представників інших професійних світів). Поза межами спортивного протистояння протягом десяти років вони мають стосунки, які не можуть демонструвати публічно через гомофобні упередження в хокейній лізі.

Погодьтеся, доволі благородна мета — боротися з гомофобією в супермаскулінній спільності спортсменів-профі. Якби не один нюанс, який набув серйозного значення в сучасному світі (зокрема, для українців): один із двох головних героїв — росіянин. Як свого часу це трапилося з номінованою на «Оскар» «Анорою», твір робить, можливо, неочевидну для його творців шкоду — відбілює росіян. Показує їх у позитивному світлі.

Один із двох головних героїв — Ілля Розанов — спортсмен із Росії, який грає в НХЛ і є капітаном російської збірної. Для українських глядачів суб’єктивно це автоматично знижує градус симпатій до персонажа. Але не для решти світу. Тому що протагоніст — апріорі позитивний герой. І автори серіалу талановито справляються з цим завданням. Ілля Розанов — максимально харизматичний персонаж, який завойовує симпатії.

Тож, можу привітати світову спільноту з новою цеглиною в «ізбушкє» любові до «загадкової русскої душі».

За три перших серії серіалу, які ми подивились, автори вже встигли показати:

• російського міністра, який турботливо підтримує Іллю, попри те, що російська збірна провалилася на Олімпійських іграх;
• батька Іллі у військовій формі, обвішаного медалями по самий пах;
• красиві кадри засніженої Росії у 2014-му (певно, в рамках ненаукової фантастики, бо Сочі й сніг?);
• промову головного героя (Іллі) у відповідь на запитання свого коханця (Шейна), чи поїде він додому влітку, «бо там же небезпечно»: «У сенсі ЧИ? Звісно, поїду, це ж дім»;
• діалог головного героя (Іллі Розанова) з батьком, де той істерично волає «извинись перед Россией!» (що у притомного українця може викликати напад люті й судом).

Загалом, нічого такого, що напряму би створювало якісь наративи. Але ж ми знаємо, що культурний продукт і не діє так топорно, як телевізійна пропаганда.

Начебто просто історія про кохання двох хлопців.

Але Ілля Розанов із Москви закохає в себе не тільки «Шейна з Канади», а й мільйони підписників Amazon Prime і HBO.

І «мільйони» — це буквально, бо за три тижні, поки поступово виходять серії, проєкт встиг наскребти рейтинг 8,6 на IMDB. І 88% на Rotten Tomatoes. Уже зрозуміло, що це новий міжнародний мегахіт. Явище, важливе для ЛГБТ-спільноти та для серіального виробництва загалом. Бо нечасто так вистрілюють продукти канадських стримінгів.

З точки зору якості драматургії до «Спекотного суперництва» — цілий вагон питань. Але фан-база книжок дає йому резонанс.

Що ще забезпечує успіх проєкту?

Непереборна хімія головних героїв, правдиво і красиво зняті сцени сексу між Шейном та Іллею. Будемо чесними, якщо підходити критично, то екранний час складається або з хокею, або з постільних сцен.

Також у третій серії проєкту бонус чекає на фанатів серіалу «Борджіа». По суті, третя серія є спіноффом, і розповідає історію другорядного героя Скотта (якщо ви раптом є фанатом книжок Рейчел Рід, то впізнаєте історію з першої книжки циклу). Для тих, хто «в темі» та знається на «гарячих» екранних історіях, роль Скотта виконує канадський актор Франсуа Арно, якому ще десять років тому пощастило зіграти Чезаре Борджіа в хітовому серіалі, і відтоді нічого з того, що він грав, не злетіло на подібний рівень популярності.

Але, менше з тим, повернемося до основної бази.

Так, серіал матиме успіх. Так, головні актори забезпечили певний рівень довіри до почуттів їхніх героїв.

Але. Ми знов упираємося в червоточину «але». Яку помітимо лише ми, українці.

У першоджерелі — книзі Рейчел Рід — російського контексту історії значно менше, ніж у серіалі. Шоуранер (він же автор сценарію та режисер) Джейкоб Тірні додав російських деталей власноруч.

У різних інтерв’ю він розповів, як починалася робота над проєктом. Під час ковіду він натрапив на серію аудіокнижок Рейчел Рід. Будучи геєм, він зацікавився феноменом успіху романів про кохання між чоловіками, написаних жінками й таких, що читаються переважно жінками (згідно зі статистикою видавців).

Прослухавши всю серію «Game Changers», він загорівся ідеєю екранізації. Чому саме друга книжка стала фарватером і першим сезоном, ми достеменно не знаємо, але вже зараз відомо, що Джейкоб Тірні зніматиме другий сезон, який буде заснований на одному з наступних романів циклу.

Рейчел Рід на своєму сайті розповідала, що хоча її герої й вигадані, все ж історія протистояння «Heated rivalry» заснована на реальному суперництві хокеїстів НХЛ — канадця Сіднея Кросбі та росіянина Александра Овечкіна. З поправкою на те, що у прототипів не було роману. Але публічна конкуренція за звання найкращого в лізі була.

Мій особистий дискомфорт під час перегляду міг би бути суб’єктивним, якби не лавина фідбеку «з боліт». Натрапивши на матеріал з рунету, який принесли мені рекомендації в соцмережах, я переконалася, що не помиляюся у своїх відчуттях. «Перемога над русофобією» — лейтмотив реакцій росіян на вихід «Спекотного суперництва».

Ось, наприклад, пара цитат з оглядового матеріалу:

«За майже чотири роки війни та десятиліття стереотипізації в голлівудських фільмах росіяни втомилися бути лиходіями. Вони чекали на позитивну репрезентацію в медіа — і знайшли її в несподіваному місці».

«Частина екранного часу Ілля та його оточення говорять російською мовою. Західні глядачі знаходять це атмосферним і чарівним (як і акцент Іллі), але скаржаться на відсутність субтитрів на HBO Max і жартують, що тепер їм доведеться вчити російську. Фанати охоче романтизують російську головного героя, який носить на шиї російський православний хрестик із трьома перекладинами».

Самі творці серіалу, захлинаючись, нахвалюють російську головного героя. Американський актор Коннор Сторрі, який грає Іллю Розанова, дійсно доволі реалістично відтворює вимову. Зокрема, шоуранер Джейкоб Тірні згадує, як актори російського походження, які задіяні в зйомках, намагалися поза кадром говорити з Коннором російською, думаючи, що він володіє мовою. Насправді ні. Він просто майстерно імітує. Що, звісно, говорить про його професіоналізм.

Але мене як українку в тій цитаті Тірні чіпляє інше. Описуючи ситуацію, Тірні каже: «Всі, хто грає росіян в серіалі, окрім Коннора, — дійсно актори російського походження».

Починаємо гуглити. З’ясовуємо, що, наприклад, Ярослав Поверло — актор, що грає батька Іллі Розанова, — уродженець Борислава Львівської області. На його особистому сайті зазначено, що він, окрім акторства, також займається коучингом російської та української вимови для акторів. Те, що сам він у кадрі російською говорить із яскраво вираженою українською вимовою (фрикативним «г» та відсутністю проковтування голосних) залишимо поза увагою — чим більше заробить українець, тим менше замовлень у росіян. Але чи не попахує нам це стародавньою світовою звичкою (часів СРСР) називати українців росіянами? Справедливості заради зазначу, що особистий сайт Ярослава Поверло відкривається слоганом «Слава Україні — героям слава». Але це ніяк не завадило режисеру вписати його до когорти «росіян».

Як би не мерзотно було читати радісні воплі про перемогу серіалу над русофобією, я все ж таки погоджуюсь з висновками. Такі проєкти (а особливо з таким масштабом успіху) — це дійсно засіб відбілювання і демонстрація стокгольмського синдрому узагальненого Заходу.

Ми звернулися за коментарем до авторки книги, Рейчел Рід. Ось її відповідь:

«Я не знала, що російські медіа описують Heated Rivalry як внесок у боротьбу з “русофобією”. Це мене засмучує, і дякую вам, що повідомили про це.

Я писала Heated Rivalry у 2017—2018 роках — задовго до жахливого вторгнення Росії в Україну, хоча, звісно, не до початку фашистського режиму Путіна. І хоч Ілля Розанов є російським персонажем і одним із героїв цієї історії, його стосунок із батьківщиною є складним. Я не вважаю, що ця історія є поблажливою до Росії, і зрештою Ілля тікає з неї, щоб жити вільно як бісексуальний чоловік у Канаді.

Я точно не хочу створювати враження, що я захищаю чи вихваляю путінську Росію, тому що я повністю підтримую Україну. Heated Rivalry — це історія однієї людини, родом із Росії, яка знаходить щастя лише після того, як залишає свою країну позаду».

До кінця 2025 року вийдуть ще три серії проєкту, але, судячи з фідбеку від фанатів у соцмережах, свою справу серіал уже зробив. Те, що тригерить нас, для решти світу — побічний ефект. Серіал очевидно на шляху до того, щоб бути в списку успішних релізів 2025 року. Творці зосереджуються на просуванні теми боротьби з гомофобією в спортивному середовищі. Що прекрасно. Просто за основним меседжем їм не видно, якої шкоди вони завдають в іншій площині. І висока якість продукту, де фоном прокладено «русофілію», грає злий жарт із глядачем.