Трамп задушить покірну Європу? Світові медіа б'ють на сполох

Якщо раніше експресивну і непередбачувану поведінку президента США Дональда Трампа європейські лідери розцінювали як капризність та вади характеру, то після появи нової Стратегії безпеки США ці ілюзії розвіялися. Америка часів Дональда Трампа не любить Євросоюз і зробить усе, щоб розвалити його.

І чим швидше європейці приймуть цю реальність і почнуть відстоювати себе та активно діяти, тим краще буде і для збереження залишків автономії ЄС, і для безпеки кожної європейської країни. Таку думку висловлюють європейські журналісти та політичні аналітики.

Європа вже програла Трампу свою автономію та не готова вдіяти бодай щось, аби цьому зарадити. Таку думку на сторінках видання Foreign Affairs висловили Маттіас Маттійс – доцент кафедри міжнародної політичної економії імені Діна Ачесона в Університеті Джонса Гопкінса  та Наталі Точчі – професорка в Університеті Джонса Гопкінса в Болоньї та директор Інституту міжнародних справ у Римі.

Експерти зауважують, що коли президент США Дональд Трамп повернувся на посаду в січні 2025 року, Європа зіткнулася з вибором. «Оскільки Трамп висував драконівські вимоги щодо збільшення європейських оборонних витрат, погрожував європейському експорту новими масштабними тарифами та кидав виклик давнім європейським цінностям демократії та верховенства права, європейські лідери могли або зайняти конфронтаційну позицію та колективно чинити опір, або обрати шлях найменшого опору та поступитися Трампу… Замість того, щоб наполягати на переговорах із США як рівноправним партнером або стверджувати свою самопроголошену стратегічну автономію, ЄС та його держави-члени, а також нечлени, такі як Велика Британія, рефлекторно та послідовно зайняли позицію покори», – йдеться у статті.

Нездатність Європи організувати власну оборону треба розуміти як брак амбіцій, що безпосередньо пов'язано зі зростанням популярності ультраправих політичних партій. «Достатньо порівняти значну реакцію на пандемію Covid-19, коли ЄС колективно зміг мобілізувати понад $900 млрд, та невтішні оборонні ініціативи сьогодні. Для колективного захисту Європи від зовнішньої агресії, яка, можливо, є набагато більшою загрозою, ЄС зібрав лише близько $170 млрд», – зазначають автори.

Капітуляцію Європи перед торговельними вимогами Трампа автори матеріалу називають «ще більш саморуйнівною». «Принаймні в оборонній сфері трансатлантичні відносини ніколи не були рівними. Але якщо європейці і легковажні у питанні оборони, то у галузі економіки вони вважають себе гігантами. Рівень роз'єднаності в Європі був настільки глибоким, що наприкінці весни та на початку літа німецькі автовиробники Volkswagen, Mercedes-Benz та BMW провели власні паралельні переговори з адміністрацією Трампа щодо автомобільних тарифів. Лише наприкінці липня 2025 року, після місяців паралічу, Брюссель погодився на американські тарифи у розмірі 15% на більшість експортних товарів ЄС, що на 5% вище, ніж те, що виборола Велика Британія», – йдеться у статті.

Автори також додають, що зіткнувшись зі зростаючою внутрішньою критикою щодо угоди, європейські лідери знову заявили, що в ЄС не було вибору: оскільки Трамп був налаштований запровадити тарифи будь-що, стверджують вони, то відповідні тарифи лише зашкодили б європейським імпортерам та споживачам. З цієї точки зору, помста була б рівносильна пострілу собі в ногу. Гірше того, вона могла б викликати гнів Трампа та призвести до його нападок на Україну або виходу з НАТО.

Поступки Європи щодо США стосуються і демократичних цінностей. Протягом 2025 року віцепрезидент США Джей Ді Венс та міністр внутрішньої безпеки Крісті Ноем відкрито втручалися у вибори або займали чиюсь сторону у них у Німеччині, Польщі та Румунії. Однак, замість того, щоб відкинути таке вороже втручання, керівництво ЄС здебільшого мовчало. Одним з прикладів мовчання Європи є розслідування Європейської комісії щодо дезінформації у соцмережі Х, що належить Ілону Маску, колишньому соратнику Трампа.

Автор зазначає, що спочатку Брюссель висував серйозні звинувачення проти X, зокрема в тому, що платформа поширювала прокремлівські наративи. Але поступово розслідування сповільнилося та пом’якшилося: Брюссель сигналізує про «перевагу діалогу над санкціями».

«Коаліція охочих», яка об'єдналася навколо військової підтримки України, є непоганою ідеєю, на думку експертів. «Вона продемонструвала відданість Києву незалежно від політичних зрушень у Сполучених Штатах чи вдома, підкріпленим стабільними поставками зброї, довгостроковими двосторонніми зобов'язаннями щодо допомоги та спільними програмами навчання та закупівель, спрямованими на підтримку життєздатності військових зусиль України, навіть якщо підтримка США похитнеться. Ці держави розуміють, що європейська безпека зрештою залежить від військової оборони України», – йдеться у статті.

Водночас перед «охочими» постає складне питання: ядерне стримування. «Це майже табуйована тема в Європі, оскільки немає жодної гарної альтернативи американській «парасольці»: французьких та британських ядерних засобів стримування недостатньо для протидії величезному ядерному арсеналу (Росії – «Главком»). Європеїзація таких засобів стримування відкриває безліч дилем, таких як фінансування розширеного франко-британського ядерного потенціалу, визначення того, як ухвалюватимуться рішення щодо його використання, та забезпечення звичайної військової підтримки, необхідної для створення ядерних сил стримування та ударних сил», – йдеться у статті.

«Є лише один вихід з цього циклу. Європа повинна вжити заходів для відновлення свободи дій там, де це ще можливо. Замість того, щоб чекати до січня 2029 року, коли магічне мислення припускає, що нинішній трансатлантичний кошмар закінчиться, ЄС має перестати плазувати та побудувати більший суверенітет. Тільки тоді він нейтралізує політичні сили, які виснажують його зсередини», – резюмують автори.

«Європа також повинна подолати свою енергетичну скруту. З моменту вторгнення Росії в Україну європейці замінили одну вразливість – залежність від російського газу – іншою – сильною залежністю від американського зрідженого природного газу…  Як континент, бідний на викопне паливо, ЄС повинен обрати більш сталий шлях. Як мінімум, це означає розширення мережі енергетичних партнерів та розвиток постачальників на Близькому Сході, у Північній Африці та інших регіонах», – радять експерти.

«4 грудня адміністрація Трампа опублікувала свою нову Стратегію національної безпеки. Вона була рівнозначною оголошенню про смерть Заходу – геополітичної системи, яка забезпечувала європейську безпеку та процвітання з часів Другої світової війни. А реакція Європи? Кілька днів майже повної тиші», – пише  Нік Вітні, старший науковий співробітник з питань політики в European Council of Foreign Relationships.

Звісно, ​​враховуючи, що останні спроби президента Дональда Трампа досягти «миру» в Україні на критичному етапі, європейські уряди можуть сказати собі, що їм слід прикусити язика, намагаючись знову відвернути Трампа від швидкої зради. «Однак саме цей мирний процес чітко продемонстрував, як Стратегія національної безпеки США працюватиме на практиці. Ніхто вже не може сумніватися, що інтерес Трампа в цьому конфлікті обмежується отриманням Нобелівської премії миру та вигідними діловими угодами з режимом Путіна. Так само ніхто, з тих, хто читає Стратегію, не засумнівається у зневазі Трампа до Європи, яка живе ліберальними, демократичними цінностями».

«Тріщини у фасаді європейської єдності стає дедалі важче ігнорувати. Політична хвиля зараз рухається по всій Європі до національного популізму, підживлюваного російською пропагандою... На урядовому рівні розчарована більшість, здається, нездатна впоратися з російськими троянськими кіньми в Будапешті та Братиславі, тоді як розбіжності між рішучими державами та тими, що відстають, стають дедалі очевиднішими. Усе це створює невтішну загрозу того, що у разі падіння України Росія та її союзник США зможуть без жодного пострілу отримати владу над Європою, поступово розділяючи та відбираючи все більше держав, а також паралізуючи та зводячи ЄС до безглуздості», – зазначає експерт.

На переконання аналітика, у питаннях війни, як казав Наполеон, моральне до матеріального співвідноситься як 3 до 1. Зрештою, майбутнє Європи тепер залежить від її впевненості та рішучості. «Європа має засоби постояти за себе: її лідери тепер повинні продемонструвати, що вони все ще можуть вдатися до рішучих колективних дій, і передати цю впевненість своєму населенню, а також чіткіше зрозуміти те, як суспільство в цілому має доповнювати роль збройних сил. Отже, використання заморожених російських активів для підтримки України, яке вже давно назріло, є не лише життєво важливим саме по собі, але й через своє величезне символічне значення. Європейським лідерам слід запитати себе, чи діагноз невиліковної слабкості, справедливо встановлений Трампом, і чи хочуть вони, щоб 2025 рік став некрологом у їхній історії, коли тиск наступного року посилиться», – резюмує експерт.

Глибина ворожості США до Європи чітко проявилася в новій Стратегії національної безпеки США (СНБ), 29-сторінковому документі, який слугує офіційною заявою про зовнішню політику другої адміністрації Трампа.

Тут є багато причин для нарікання – хоча б скептичні лапки, що з'являються навколо словосполучення «зміну клімату», але найбільш вражаючішими є ті уривки, що спрямовані проти Європи. Про це йдеться у статті The Guardian.

«Китай і Росія, які, здавалося б, США мали б розглядати як справжні стратегічні загрози, варті серйозної уваги, розглядаються однозначно та відносно лаконічно. Саме Європа розпалює кров команди Трампа. Вона попереджає, що економічна стагнація, «цензура свободи слова та придушення політичної опозиції, різке зниження народжуваності» та, перш за все, міграція створюють «жахливу перспективу цивілізаційного стирання». СНБ чітко дає зрозуміти, що адміністрація Трампа не буде стояти склавши руки, поки Європа дозволяє собі ставати «невпізнанною через 20 років або менше». Вона планує приєднатися до боротьби, підтримуючи ті ультраправі, ультранаціоналістичні партії, які вона вітає за їхній «опір». Вона заявляє, що «зростаючий вплив патріотичних європейських партій» є приводом для великого оптимізму, і США зроблять усе можливе, щоб допомогти Європі «виправити її поточну траєкторію», – написано у матеріалі. 

Іншими словами, США налаштовані на зміну режиму в Європі та будуть повністю підтримувати такі організації, як німецька партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD), французьке «Національне об'єднання» та, безсумнівно, Reform UK.

Захисники Трампа намагалися довести, що адміністрація не має проблем із Європою як такою. «Вона терпіти не може Європейський Союз. Це саме те, що уподобає Володимир Путін, який десятиліттями розглядав ослаблення або розпад ЄС як стратегічну мету. Не дивно, що Кремль щедро хвалив новий план США, який, як вони з радістю констатували, відповідає їхньому баченню. Біда в тому, що європейські лідери досі не можуть повністю усвідомити цю болісну нову правду. Глава НАТО Марк Рютте заявляв, що «Росія повернула війну до Європи» і що «ми – наступна ціль Росії». Він побоювався, що забагато хто не відчуває нагальності цієї загрози. Але він не згадав, що в цій новій війні найпотужніший член НАТО, США, обрав сторону – і це Росія», – зазначає автор.

Видання також звертає увагу на те, як США посилюють тиск на Україну, щоб вона погодилася на умови перемир'я, які відповідають вимогам Москви, доручаючи Києву вивести війська навіть з тих частин Донбасу, які вона досі контролює, без жодної гарантії, що російські війська просто так не втрутяться та не захоплять звільнені землі. В інтерв'ю Politico Трамп заявив Україні, що Росія має «перевагу».

«Рютте попереджає про війну, закликаючи Європу готуватися, але він нічого не говорить про колишнього союзника по той бік Атлантики, який тепер став ворогом. Навпаки, лише кілька місяців тому керівник НАТО буквально називав Трампа «татусем». Мало хто втілює цю суперечність повніше, ніж прем'єр-міністр Британії Кір Стармер. Він пишається своєю солідарністю із Зеленським, але мовчить, коли Трамп демонструє свою солідарність із Путіним», – підкреслює аналітик.

Початкові спроби уряду США втрутитися в демократичні процеси в Європі на початку року, такі як суперечлива промова віцепрезидента Венса на Мюнхенській конференції з безпеки, спочатку були відкинуті спостерігачами за трансатлантичними відносинами, зауважує автор статті у Deutsche Welle.

«Багато хто стверджував, що нова адміністрація у Вашингтоні ще має освоїтися у своїй новій ролі. Але відтоді уряд США знову і знову втручався – наприклад, у виборчі кампанії в Румунії, Польщі та Німеччині. Схема завжди однакова: підтримка надається тим, кого адміністрація Трампа вважає союзником в ідеологічному плані, і тим, хто може послабити Брюссель», – пише видання.

Старший програмний спеціаліст у Німецькому фонді Маршалла США Даниель Хегедюс сумнівається, що метою США є сприяння виходу котроїсь з країн з блоку, а радше зацікавлені у просуванні поступового розпаду європейської інтеграції шляхом дипломатичної, політичної та, можливо, навіть фінансової підтримки.

«Перші ознаки цього вже помітні. Наприклад, хоча ЄС погодився поступово відмовитися від своєї залежності від російських енергоносіїв, і блок заборонить імпорт зрідженого природного газу до кінця 2026 року та трубопровідного газу до осені 2027 року, Угорщина оголосила, що відмовиться виконувати ці умови. У листопаді прем'єр-міністр Орбан домігся від Трампа звільнення від санкцій США щодо імпорту російської нафти та газу. Орбан заявив, що не погоджується з рішенням ЄС і звернеться до Європейського суду. На нещодавній спільній прес-конференції з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом угорський прем’єр оголосив, що Туреччина продовжить гарантувати маршрут, щоб газ міг транспортуватися з Росії до Угорщини трубопроводом «Турецький потік», – йдеться у статті.

Експерт Даніель Хегедюс прогнозує, що в найближчі роки буде більше таких випадків, коли держави-члени не виконуватимуть спільні рішення, тим самим дедалі більше ставлячи під сумнів саму суть європейської інтеграції. 

Минулого тижня адміністрація Трампа шокувала Європу своєю новою Стратегією національної безпеки. «Ігнорування в стратегії загрози з боку Росії та різка критика Європи та НАТО спонукали канцлера Німеччини назвати  елементи стратегії «неприйнятними» та закликати Європу стати «набагато більш незалежною від Сполучених Штатів у політиці безпеки». Про це у своїй статті для Defense One пишуть Кемерон Макміллан старший науковий аналітик Центру військової та політичної сили Фонду захисту демократій та Бредлі Боумен, старший директор Центру.

На щастя, двопартійна більшість американців та їхні представники в Конгресі залишаються чітко усвідомленими щодо загрози з боку Москви та вважають, що підтримка НАТО та України служить інтересам Америки. 

На відміну від Стратегії національної безпеки першої адміністрації Трампа 2017 року, в якій зазначалося, що Росія прагне «сформувати світ, протилежний цінностям та інтересам США», у новій навіть не визначено Росію як супротивника США. Що ще гірше, у стратегії зазначено, що головними проблемами, з якими стикається Європа, є культурні питання та «цивілізаційне стирання»; ворожі відносини континенту з Росією, зазначається в ній, значною мірою зумовлені розширенням НАТО та «браком впевненості в собі» Європи.

Експерти констатують, що це улюблені теми Путіна. Вони дисонують з Оцінкою світових загроз 2025 року, проведеною розвідувальною спільнотою США, в якій Росія була описана як «постійна потенційна загроза могутності, присутності та глобальним інтересам США», тобто одна з кількох країн, які «кидають виклик інтересам США у світі, нападаючи або погрожуючи іншим у своїх регіонах».

«Путін не хоче розширення НАТО, бо знає, що коли чергова країна приєднується до альянсу, залякування, примус або вторгнення стають дорожчими. НАТО не є наступальною загрозою для Росії; Москва давно залишила свої кордони з членами альянсу відносно вільними від укріплень. Путін обурюється демократіями, які озброюються, щоб перешкодити його імперським амбіціям. Хижаки надають перевагу вразливій здобичі. Щоб було зрозуміло, найбільшою проблемою європейської безпеки є війна Путіна, спрямована на неприкриту агресію та імперські завоювання», – йдеться у статті.

«Адміністрації Трампа було б мудро прислухатися до американської громадськості та Конгресу і переглянути свій підхід до американських інтересів у Європі. Це включало б координацію з союзниками по НАТО щодо збільшення європейських замовлень американської зброї для України через програму «Список пріоритетних потреб України», відновлення прямої військової допомоги США Києву, запровадження жорсткіших санкцій проти Кремля та припинення будь-яких подальших скорочень військової присутності та допомоги США у сфері безпеки у Східній Європі. Але ці кроки ймовірні лише за умови, що адміністрація Трампа знову відкриє для себе здатність відрізняти друга від ворога», – резюмують експерти.

Наталія Сокирчук, «Главком»