Спасибі Вам, маестро Гіга! Прощання з легендарним і загадковим артистом: репортаж зі Львова

Смерть співака Степана Гіги була раптовою. Артист активно гастролював Україною та світом, планував виступ у столичному Палаці спорту і, за свідченням оточення, не скаржився на самопочуття.

Однак трапилося непередбачуване. За даними ЗМІ, погіршення стану Гіги, який лише місяць тому відзначив 66-річчя, стала інфекція, а в результаті стресу підвищився рівень цукру, і це спричинило погіршення кровообігу кінцівок. Спочатку Степанові Петровичу ампутували ногу. Більше доби він був у комі, а потім пішов з життя. 

Похорон співака

Степан Гіга родом із Закарпаття, однак заповів поховати його у Львові на Личаківському кладовищі. 14 грудня ввечері у Гарнізонному храмі відбулося прощання з народним артистом, а 15 грудня у тому ж храмі – чин похорону.

Як оцінили поліцейські на прохання «Главкому» на парастас прийшло близько пів тисячі людей, і ще близько тисячі – на похорон.

Закриті Гіги

Примітно, що на похороні не було українських зірок. Під час підготовки матеріалу «Главком» звернувся до Олександра Пономарьова, Наталії Могилевської, Алли Кудлай, Євгена Рибчинського і виявилося, що з жодним із них Степан Гіга навіть не спілкувався. «Ми віталися, але якогось особливого спілкування не було», – зазначив Пономарьов.

Співак Павло Зібров – один з небагатьох, хто поділився про нього спогадами з журналістами.  «Стьопа пройшов увесь шлях – від рядового солдата до справжнього генерала найвищого ґатунку, – розповідає Павло Зібров «Обозу». – І, слава Богу, що хоча б останні роки він встиг побути в центрі заслуженої слави. Він справді сильний композитор і, що дуже важливо, має ґрунтовну, консерваторську освіту. Ми навчалися в консерваторії в один і той же період, завідувачем кафедри у нас був Костянтин Огнєвой, який навчав не лише вокалу – вчив професії на практиці. Казав: «Хлопці, поїхали на концерти: подивитеся, зі мною поспіваєте». У Степана були чудові вокально-інструментальні ансамблі, якими керував. У нього прекрасна студія звукозапису, а вся родина живе музикою. Діти – музично обдаровані: і донька Квітослава, і молодший Степан Гіга. Дружина також у цій стихії».

Степан Гіга – не єдиний артист-інтроверт на українській сцені. Як розповідають колеги по сцені, Василь Зінкевич рідко кому відкриває душу, хоча ввічливо з усіма вітається і не має конфліктів. Однак у соцмережах чимало історій від людей, які перетиналися з ним у побутовому житті, спілкувалися на вокзалі чи просто десь бачилися, запрошували до себе на обід… Про Степана Гігу таких історій нема.

Степан Гіга тримався своєї сім’ї. Його діти, Квітослава та Степан Гіга-молодший, також пишуть пісні, співають. Квітослава Гіга – заслужена артистка, яка має досить великий репертуар. Свій вік жінка ретельно приховує. Відомо, що у неї є син Даніель, який також робить перші кроки на сцені.

Степан Гіга-молодший також зовсім нещодавно отримав звання заслуженого, він співає власні пісні, грає на гітарі.

Часто батько з дітьми співали разом. «Нехай Ісус – мале дитя» – лише один приклад з багатьох таких виступів.

Втім, несправедливо було б казати, що Степан Гіга був геть сам по собі. Остання його робота була якраз колаборацією з суперпопулярним нині Артемом Пивоваровим та його проєктом The Вуса.

Пісні говорять самі за себе

Якщо історій про Степана Гігу у мережі немає, то легенд, пов'язаних з його творчістю, вистачає. Наприклад, у мережі шириться допис української письменниці Оксани Забужко, яка засвідчує, що саме пісню «Яворина» Степана Гіги легендарний спікер Верховної Ради Іван Плющ заповів виконувати на своєму похороні. «Мушу сказати, це був для мене шок. Пісня була надто простосерда й щира для того образу небіжчика, що в мене склався, – щирістю селянської дитини, котра ще не навчилась прикидатися перед світом із захисною метою. Для мене було шоком, що ця дитина, виявляється, весь час в Іванові Степановичу жила – щоб вийти на яв уже аж перед лицем смерті. Коли вже можна було не прикидатися. «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну...»(с)», – пише Забужко.

Письменниця зізнається, що тоді вона, слухаючи цей, вибраний Іваном Плющем для себе реквієм, – розплакалась. «І ось це, любі друзі, –  оте моє мимовільне, спонтанне оплакування Івана Плюща під пісню Степана Гіги – й називається в людях і народах – мистецтвом: безвідносно до жанру й цільової аудиторії. Спасибі Вам, маестро Гіга. Спочивайте з миром», – написала Забужко.

Є, звісно, і більш приземлені історії. Так, користувач Facebook Тарас Гаврик розповідає таке: «Колись в кінці 90-х, чи то на початку нульових батьки робили ремонт у нашому будинку. Знайшли майстрів, які мали «касєтнік» на одну касету з реверсом. Памʼятаєте? Так от, на касеті, що грала по колу був записаний альбом Степана Гіги «Вулиця Наталі». І коли закінчувалася сторона А, магнітофон автоматично перемикав на сторону Б, а потім знов на А. І так з місяців два напевно. Так я познайомився з творчістю Степана Петровича. Звісно, що в таких обставинах, я знав всі пісні з альбому на памʼять. Вже пізніше дізнався, що цей альбом став першим Золотим в Україні! Як на мене, заслужено!», – пише він.

Наталія Сокирчук, «Главком»