«Вибір Читомо»: Оголосили найкращу українську прозу 2025 року

У книгарні Readeat в Києві відбулася церемонія, під час якої оголосили найкращі книжки української прози за 2025 рік — фікшн та автофікшн — в межах відзнаки «Вибір Читомо». Про це повідомила команда «Читомо».

Цьогоріч відзнаку вручили вперше. У переліку — 12 книжок сучасної художньої та автодокументальної прози. Завданням рейтингу є оприявлення здобутків не за жанрами, а за художнім висловлюванням й естетикою форми.

Формувало перелік 11 українських літературних критиків і один творчий тандем шляхом оцінювання: Анастасія Герасимова, Тетяна Калитенко, Аріна Кравченко, Тарас Пастух, Тетяна Петренко, Катерина й Анатолій Пітики, Богдана Романцова, Ілля Рудійко, Ростислав Семків, Валерія Сергєєва, Ярослава Стріха та Ганна Улюра. 

«Вибір Читомо, на думку редакції, ми робимо останні 5 років, проте у форматі статей. Ми часто хизуємося, що українська книжка потрапила у список The Washington Post, The New-York Times, але скажу вам, потрапити у список українських літературних критиків — це можливо, складніше і точно дуже почесно для письменників і видавців.

Ми запросили до оцінювання професійних читачів і людей, чиєму смакові ми довіряємо.Таке різноманіття літератури спричинило те, що індивідуальні списки у критиків були доволі різні, туди потрапити десятки вартісних видань. Ми пропонуємо список 12 книжок, які набрали найбільше голосів і ми точно рекомендуємо їх читати, щоб скласти уявлення про сучасний літературний процес України», — зазначила співзасновниця й головна редакторка «Читомо» Оксана Хмельовська.

Відзнаку «Вибір Читомо-2025» здобули такі книжки:

• «Кассандра курить папіроси» Анни Безпалої

«Роман Анни Безпалої — це достоту незабутній читацький досвід: пишучи про Кассандру, яка нібито бачить майбутнє, авторка водночас пропонує читачам по-новому побачити минуле. Це неймовірна робота, що синхронізує історію та Історію, Київ 1918-го і Київ 2022-го, фройдизм і фемінізм, мистецтво та війну, добру стилізацію та деталізованість сюжету. Направду один із найкращих цьогорічних літературних дебютів і одна з найкращих цьогорічних книжок взагалі», — сказав літературний критик Ілля Рудійко.

• «Aurora Borealis» Максима Гаха

«Працювати в жанрі чи поза ним? Дотримуватися формульних обмежень чи свідомо ними нехтувати? У романі "Aurora Borealis" Максим Гах з вишуканою легкістю поєднує міфічне фентезі, альтернативну історію, кіберпанк та шпигунський детектив. Полотно тексту нагадує ріку — оманливо тиху, але й нестримну водночас. Тут жаске майбуття переплітається з болісним минулим і триває вічна розмова про міф, шлях героя та людину, якій випадає тим шляхом іти. Нова українська фантастика шукає та експериментує, і за цим надзвичайно цікаво спостерігати», — прокоментували Катерина й Анатолій Пітики.

• «Нерухомість» Анни Грувер

«Роман Анни Грувер "Нерухомість" представляє сучасне життя в його новітніх формах, тенденціях та буттєвій проблематиці. Він заокреслює чуттєвість новітньої епохи, коли світ "розвалюється на частини", і завдяки цій чуттєвості окремі елементи цього світу об’єднуються; між людьми виникає щось спільне, чуйне та доброзичливе. Авторка показує, як модус невтручання в часи війни стає позицією сприяння злу, як відбувається знецінення людини в сучасних масмедіях і які маніпуляції здійснюються в панівних соціокультурних дискурсах тощо. "Нерухомість" є одним із перших посутніх проявів метамодерністського наративу в романній формі в сучасній українській літературі», — вважає літературознавець і критик Тарас Пастух.

• «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня

«Зріз кризи — ось як можна описати збірку Артура Дроня в двох словах. І криза ця не українська, а світова. "Гемінґвей нічого не знає" — це про загальне хибне розуміння війни, військових, етики, що базується на нерепрезентативних голосах, які й смерть Бога — й ту транслюють викривлено, недоговорюючи. Бо якщо за Нішце Бог і помер, то як саме і де він щоразу приймає загибель? Дронь дає відповідь — коротко й чітко, — заразом долаючи кризу незнання», — сказала літературознавиця, літературна критикиня Тетяна Калитенко.

• «Хороші передчуття» Богдана Коломійчука

«9 новел з літератури власного досвіду, що рефлексують стани переходу. І надто сухий опис для «Хороших передчуттів". Глибока щемка проза. В його життя прийшла війна і він пішов на війну. У кожному творів той, хто говорить до нас про своє теперішнє, фіксує моменти з попереднього життя — якісь буденні дрібниці. Коли ностальгуєш, значить, є іще за чим сумувати. Він закликає той ностальгійний шум як спасіння. Приходить же туга: щось важливе втрачене безповоротно. Фіналізується ж книжка оповіддю про Різдво, про гарячкою від поранення на Різдво, точніше, і примарною вірою: ніч довгого переходу мине, на ранок народиться Бог, зрештою, він звик родитися у цьому згірклому світі... 9 новел про вчасний порятунок», — поділилася Ганна Улюра, літературознавиця й критикиня.

• «Усе на три літери» Дмитра Крапивенка

«Війна змінює мову: вона ущільняється, позбувається зайвого. Мова стає маркером розрізнення, кодом для своїх. Слова знову важливі, це більше не знаки, що відсилають до абстракцій. Тепер це КАБ, який летить на місто, ППО, завдяки якому я можу писати ці слова, ЗСУ — найважливіші три літери на сьогодні. Нарешті, це Бог, якого не розшифровуємо. Дмитро Крапивенко розповідає про світ армії, взявши за основу простий формальний принцип — все з трьох літер. Спостережливий, розумний, смішний автофікшн», — сказала критикиня Богдана Романцова.

• «Вівці цілі» Євгенії Кузнєцової

«Напевне, найкраще характеризують роман Євгенії Кузнєцової "Вівці цілі" два слова — сповільненість і відстороненість. Ми наче дивимося безрадісний артхаузний фільм, в якому нічого особливого — "просто похмура дійсність". Тут є наче й цікаві люди, є щось-наче-мистецтво і щось-наче кохання, але всі події перебігають неспішно та неяскраво. Але яким ще має бути життя на третій рік повномасштабної війни в запіллі, де найсильніша емоція — тривога? Персонажі продовжують шукати сенс, та він хто-зна чи буде знайдений. Сильний своєю правдивістю та гіркою іронією роман», — поділився критик Ростислав Семків.

• «Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» Віри Курико

«Історія Летиції Кур’яти — одіссея, сповнена магічного реалізму. Головним мандрівником у романі Курико постає батько Летиції, який свого часу в 2014-му пішов на війну і не зміг ментально повернутися зі своєї Трої. Тож Летиція, як Телемах у Гомера, шукає свого батька і намагається зрозуміти його. Протягом книги героїня-дивачка розповідає всім чоловікам на своєму шляху химерні історії-напіввигадки, поступово дорослішає і наближається до точки прийняття митарств свого Одіссея. І хоч пошуки Летиції — внутрішні й метафоричні, героїня запрошує нас помандрувати разом із нею реальною Чернігівщиною», — сказала літературна критикиня Тетяна Петренко.

• «Мій прапор запісяв котик» Лєни Лягушонкової

«Роман-фекшн, що у форматі самоіронічного стендапу, чи то пак щоденникового ексгібіціонізму, узагальнює приватні досвіди жінок, чиє дорослішання припало на період 1990-х — початку 2000-х. Стьобна оповідь про становлення однієї підлітки виростає в етіологію «притрушеності» цілого покоління, а опис культурного клімату смт на Луганщині — в універсальну оду любові й ненависті до малої батьківщини. Достовірне зображення побуту дозволило авторці блискуче поєднати ностальгію за східняцькою юністю та не-ностальгію за спадком радянщини», – ділиться літературна критикиня Валерія Сергєєва.

• «Чобіток Зельмана» Олени Стяжкіної

«Чобіток Зельмана» Олени Стяжкіної — мемуари й інтелектуальний роман, сімейна сага й особиста сповідь, історія про тут-буття та життя спогадами про інших, де межа між памʼяттю і вигадкою (власною чи колективною) все тонша, що більше на долю випробувань. Дозволяючи читачеві зазирнути в приватну історію однієї дивовижної родини, авторка розгортає панораму великої історичної коловерті — радянське життя, незалежність, вододіл війною… Імерсивності цієї книги важко протистояти, персонажів — важко не любити чи не шкодувати. Олена Стяжкіна повернулася до нас із сильною, амбітною, але й дуже делікатною історією», – говорить про роман Аріна Кравченко, літературна критикиня.

• «Алхімічний діарій Зенона Броваря» Остапа Українця

«Для сучасної української літератури пріоритетом найчастіше є не формальний, а тематичний вимір. Книжки, які виводять на перший план не «що», а «як розказано?» — це велика рідкість і читацька втіха. На рівні фабули «Алхімічний діарій Зенона Броваря» — історія Йосифа Шумлянського (1643–1708), його збройної боротьби за єпископську кафедру у Львові і переходу до Унії, апологетично розказана його кухарем. Однак Остап Українець запаковує цей простий сюжет у формат кулінарної книги, де алхімічні зміни інгредієнтів на шляху до столу стають метафорою змін ідентичності й поєднання римської і візантійської традицій. Ця стилізація під бароковий твір — найвинахідливіша конструкція в українській літературі останніх років, корисна не лише для душі, а й для тіла, адже щедро ділиться рецептами», – коментує роман перекладачка й літературознавиця Ярослава Стріха.

• «Гра в перевдягання» Артема Чеха

«В назві книжки Артема Чеха закладена вся глибина цього чесного автофікшну. «Гра в перевдягання» – бо тим, хто ненароджений для війни, довелося вбратися у форму й приміряти інші ролі. «Гра в перевдягання» – бо коли мультикам стає другою шкірою, перебування в тилу вимагає повернення до старих сценаріїв, які вже не працюють… З часів «Точки нуль» автор не змінився у свій щирості, хоч у цій книжці вона часто дорівнює роздратованості, розчаруванню, самотності. До вразливого особиста – «Гра в перевдягання» розповідає про безбарвне буття у війську, про суспільство, у якому «усі давно не відчувають одне одного», і головне – про людину, яка в центрі бурі намагається залишитися людиною», – так говорить про роман літературна критикиня Анастасія Герасимова.

Книги-переможці отримають суперобкладинку, спеціально виготовлену для кожного видання. Художнє рішення й дизайнерське втілення належить артдиректорці медіа «Читомо Оксані» Гаджій. Книгарня Readeat також сформувала спеціальну книжкову полицю для лавреатів відзнаки.

Фото: «Читомо»