Путін у відчаї небезпечний подвійно: чого чекати від Росії у 2026 роцi

Стратегічна ставка Кремля під час обрання Трампа була зрозуміла: нова адміністрація змусить Київ і європейські столиці ухвалити мирну угоду, закріпивши територіальні завоювання Росії і роздрібнивши єдність Заходу до того, як спливе час Москви. А якщо цього не станеться, США відкличуть свою підтримку. Ця стратегія зайшла в глухий кут. Замість того, щоб пом'якшитися, позиції України та Європи зміцнилися і втримали свої "червоні лінії". Пропозиції цього року не розділили, а зміцнили позиції. Навіть публікація "Стратегії національної безпеки" Трампа з її поляризуючою риторикою наголосила на прихильності США до НАТО та України через зобов'язання Гааги щодо виділення 5% на військові видатки, що зрештою зміцнило інвестиції в колективну оборону і рішучість союзників, які Путін сподівався розділити.

З моменту відступу з Києва у квітні 2022 року Росія зазнала невдачі в досягненні чотирьох із п'яти своїх стратегічних цілей: політичного підпорядкування, економічної стійкості, стабільності режиму та міжнародного авторитету. Тільки в царині територіального контролю вона має піррову перемогу. Але держава, що згасає, часто буває небезпечнішою, ніж висхідна. Зіткнувшись з економічним спадом і виснаженням звичайних збройних сил, Володимир Путін вступає в період максимальної небезпеки. Ми повинні готуватися не до відродження Росії, а до її відчаю: 2026 рік стане роком гібридної ескалації. Ескалації, яка, за сміливою заявою міністра закордонних справ Великої Британії в грудні 2025 року, в 100-ту річницю Локарнської угоди, вже "явно помітна".

Чого хоче Путін у 2026 році? Наступ на трьох фронтах

Пастка, яку Путін зараз створив для себе, є психологічною: режим, який виправдовував свою авторитарну модель обіцянкою відновити велич Росії, не може визнати стратегічну поразку, не ризикуючи політичним колапсом. Сформований культурою КДБ, який став свідком розпаду Радянського Союзу, Путін не може більше розглядати як політичний варіант будь-яку мирну угоду, яку можна сприйняти інакше, ніж повну "перемогу". Це позбавило б легітимності весь режим. Тому ескалація стає не вибором, а необхідністю.

Росія повинна продемонструвати своїй внутрішній аудиторії та Заходу, що вона зберігає ініціативу і залишається великою державою. Наступного року це проявиться у трьох конкретних напрямках гібридної війни.

Саботаж буде спрямований на інфраструктуру оборонного виробництва Європи, що розширюється, і ланцюжки постачань в Україну. У міру нарощування потужностей континентальних заводів з виробництва боєприпасів і підвищення видимості логістичних мереж вони стають головними цілями — як у випадку вибуху на збройовому заводі в Кугирі, Румунія, минулого року. Очікуються атаки, спрямовані на затримку постачань зброї, збільшення витрат на безпеку і змушення урядів перенаправити ресурси з підтримки України на внутрішній захист.

Підривна діяльність, особливо інформаційна війна, як це було в Молдові, різко посилиться під час ключових європейських виборів, включно з виборами в Угорщині на початку 2026 року і проміжними виборами в США. Проросійські популістські партії вже лідирують в опитуваннях громадської думки у великих європейських столицях. Кожен відсотковий пункт і кожне політичне послання, що посилює їхні позиції, дає Росії надію на послаблення санкцій і політичної рішучості Заходу.

Примус за допомогою демонстрації звичайних військових сил посилюватиметься від спорадичного до систематичного. Очікуються дедалі агресивніші порушення повітряного простору і морських кордонів, подібні до 12-хвилинного "нерозважливого" інциденту у Фінській затоці, який стався цього року. До того ж риторика щодо ядерної зброї буде спрямована на створення психологічного тиску. Передбачуваний посил: підтримка України загрожує прямою ескалацією конфлікту з Росією, тому стриманість — більш розумне рішення.

Важливо Перемир'я в Україні — війна в Європі. Скільки залишилося до вторгнення РФ у ЄС

Три чинники, що спричиняють гібридну ескалацію у 2026 році

1. Нестійка військова економіка

Фінансова математика Росії розповідає історію, яку не беруть до уваги західні песимісти. Хоча справжнє фінансове становище Росії залишається засекреченим, воно, безсумнівно, похмуре. Процентні ставки перевищують 16%. МВФ нещодавно знизив свій прогноз зростання до 0,6%, а конфіденційні звіти центральних банків попереджають про інфляцію в стилі 1990-х років і обвал цін на нафту, що насувається, в стилі 1980-х років. Країна витратила половину свого ліквідного суверенного фонду. Офіційні військові витрати 2025 року оцінюють у 15,5 трлн рублів — це вп'ятеро більше, ніж 2021 року. Офіційні військові дані не враховують додаткових витрат, пов'язаних із війною, зокрема десятки мільярдів на утримання окупованих українських територій, підтримку прикордонних регіонів, що піддаються нападам, і виплати компенсацій військовослужбовцям та їхнім сім'ям.

Доходи від енергетики, що становлять 50% державних доходів, настільки ж катастрофічні: доходи Росії від нафти і газу в листопаді 2025 року впали на 34% порівняно з попереднім роком, що змусило різко збільшити річні запозичення. З урахуванням прихованих витрат, розподілених за кількома бюджетами, реальне військове навантаження, ймовірно, перевищує 9% ВВП — рівень, що наближається до витрат пізнього радянського періоду. СРСР в Афганістані витрачав лише 2–3% на конфлікт, який також виявився нестійким. Оскільки традиційні військові варіанти дедалі більше обмежуються цими економічними обмеженнями, менш витратна гібридна війна стає єдиним доступним для Росії інструментом ескалації.

2. Структурні проблеми: традиційні військові варіанти вичерпані

Традиційна слабкість Кремля змушує його більшою мірою покладатися на гібридні тактики як на заміну військового потенціалу, яким він більше не володіє. Росія витрачає мільярди на "просування" на полі бою на 50 м на день у таких районах, як Харків, що повільніше, ніж наступ на Соммі. За два роки вони захопили загалом трохи більше 2% додаткової території. За оцінками, Росія зазнала 1,4 мільйона людських втрат і вичерпує свої запаси обладнання радянських часів. Витік інформації з оборонних кіл показує, що Москві доводиться створювати 10-річну виробничу лінію для 2600 танків, щоб замінити 4000 танків, знищених під час війни.

За поточних темпів зносу обладнання, що відновлюється, буде вичерпано до кінця 2026 або початку 2027 року — в той самий період, коли очікується фінансова криза. Військові постачання з Північної Кореї та Китаю також не можуть заповнити дефіцит техніки і боєприпасів, що зростає. В умовах швидкого скорочення арсеналу звичайних озброєнь і нарощування виробничих потужностей Заходу гібридна війна стає не тільки доступною, а й необхідною — єдиним реальним інструментом Москви для завдавання шкоди і підтримки ілюзії наступальної здатності.

Важливо Диверсії, кібератаки, саботаж: як Путін намагається заблокувати допомогу Україні зброєю

3. Європа поки що не впровадила гібридне стримування

Європа повільно створює надійне гібридне стримування — здатність, яку вона тільки зараз визнає і хоче реалізувати. Її нездатність встановити чіткі пороги для атак у "сірій зоні" створила прогалину: випадки саботажу, кібератак та інформаційних операцій, як і раніше, здебільшого розглядаються як поодинокі злочини, а не як елементи добре сформованої російської гібридної доктрини. НАТО нарешті починає діяти — її верховний командувач і генеральний секретар позначили зміни в політиці — і тут теж вікно можливостей для Путіна закривається.

Але, незважаючи на ці сигнали, Європа все ж таки вступає у 2026 рік із потенційно ослабленою рішучістю стримувати конкретні гібридні дії. Політично крайні праві партії — часто з проросійськими симпатіями — лідирують в опитуваннях громадської думки в рік важливих виборів на континенті. В економічному плані уряди країн ЄС стримуються повільним зростанням, стійкою інфляцією і невизначеністю в галузі енергопостачання. У військовому плані багато з них тільки починають цикл переозброєння. Усе це в сукупності обмежує їхню здатність ухвалити рішучі гібридні заходи реагування, особливо 2026 року, зміцнюючи впевненість Кремля в тому, що ці тактики можуть принести успіх у майбутньому році.

Стратегічний вибір Європи на 2026 рік

Фундаментальний стратегічний вибір простий: подвоїти ставку. Факти доводять, що нинішня стратегія Заходу — озброєння України, введення санкцій, зміцнення критично важливої інфраструктури — руйнує військову, економічну і політичну згуртованість Росії. Навіть якщо це відбувається болісно повільно і з жахливими людськими жертвами в Україні.

Подвоїти ставки означає не тільки зберегти поточну підтримку України. Європа має виконати свою нещодавню заяву про створення надійного стримувального чинника проти гібридної війни або спостерігати, як Путін намагається роздрібнити єдність Заходу тисячами дрібних ударів. Поточний підхід — розглядати кожен інцидент як окремий випадок — створює вакуум, який Москва не тільки може, а й повинна використовувати.

Путін робить ставку на те, що Європі бракує рішучості накласти значущі санкції, які не досягають порога, встановленого статтею 5. Факти свідчать про те, що він має рацію: жоден російський чиновник не поніс відповідальності за загадкові вибухи на збройових заводах, перерізання кабелів у Балтійському морі або кампанію з відправлення посилок із бомбами. Але щоб довести його неправоту, не потрібно порівнюватись із Росією за силою звичайних озброєнь — потрібно чітко окреслити, що Захід не буде терпіти. 2026 рік покаже, чи засвоїла Європа цей урок або ж Путіну вдасться зруйнувати те, чого не змогла зруйнувати його військова інвазія.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо "Стіна дронів" від атак РФ: європейці пояснили, чому не будуть її будувати