"Він подавав знаки з того світу": росіяни вбили молодого військового Філіпова

Російські окупанти вбили військового Олександра Філіпова. Йому було лише 30 років. Мама та сестра полеглого воїна особисто розповіли Главреду про те, яким був Олександр та що він зробив для захисту України.

Що відомо про Олександра Філіпова

Олександр народився та жив у селі Карпилівка на Рівненщині. Він був дуже доброю, чуйною людиною. Навіть колеги говорили, що не знали добрішої людини.

"Він був дуже доброю людиною. Навіть люди казали, що найдобрішої людини у світі не знали. Він любив усіх тваринок, котиків, собачок – усі вони для нього друзі. І його всі любили", - пригадує сестра Олександра.

Участь у бойових діях

Олександр отримав повістку 8 березня 2023 року. Тоді він одразу відправився на полігон, а згодом – на фронт. Чоловік воював у Донецькій області як стрілець-зенітник у складі 3-го зенітного ракетного відділення, зенітного ракетного взводу 141-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Побратими дали йому позивний "Бармен".

Чоловік пройшов крізь пекло на Бахмутському напрямку. Він захищав Калинівку, Часів Яр. Він майже нічого не розповідав рідним, намагаючись вберегти їх від хвилювання. Водночас він завжди просив, щоб вони донатили та допомагали армії всім, чим можуть.

"Коли він потрапив на війну, він таким став воїном, він так возмужав. Він казав нам завжди: "Донадьте, допомагайте, бо ми самі не витягнемо". Він горів перемогою України. Він був наймолодшим у взводі і був лідером. Він шукав скрізь допомогу, шукав волонтерів, зв’язувався з українською співачкою", - каже сестра.

Одним із найважчих моментів для нього стала загибель побратимів. Через ворожий обстріл Олександр навіть не мав змоги допомогти військовому, який ще був живий.

"Він два дні плакав нам у трубку, казав: "За що ці хлопці загинули". Один одразу загинув, а другий кричав ще кілька годин, вони його чули, але такий сильний був обстріл, що йому навіть не могли допомогти", - каже сестра.

Рідні зрозуміли, наскільки війна вплинула на Олександра, коли він приїжджав у відпустку. У нього тоді почали дуже сильно труситись руки, він майже не міг спати.

"Він спати не міг вночі, ходив туди-сюди, надвір виходив … Одного разу я вночі не спала, переживала за нього. Він побачив в інтернеті, написав мені, я спитала, чому він не спить, а він каже: "Приснилися загиблі побратими, не можу вже спати", - пригадує мама.

Загибель Олександра

31 травня 2024 року у мами Олександра було День народження. Того дня він був на позиції, де завжди вимикав телефон. Чоловік настільки любив своїх рідних, що вирішив на хвилинку увімкнути телефон та привітати матусю.

"У мами було День народження 31 травня. Саша був на "нулі". У нього завжди був вимкнений телефон, а це він увімкнув, щоб маму привітати. Мама в нього спитала: "Сину, коли ти будеш виходити з позиції?", а він сказав: "Дасть Бог, завтра", - каже сестра.

Наступного дня свій День народження святкувала сестра Олександра. Він, перебуваючи на "нулі", влаштував для них сюрприз. Чоловік відправив маму та сестру у кінотеатр, де після фільму їм вручили подарунки та квіти.

Але той день був дивним для жінок. Зранку світило сонце і була чудова погода, а в обід почалася сильна злива.

"Лив такий дощ, що двірники не справлялися, але ми все ж доїхали, щоб не засмучувати Сашу. Ми насилу висиділи там. Таке щось робилося в тілі, постійно крутилися, наче відчували щось. А коли вийшли з кіно, то таке сонце знову було", - розповідає мама.

На жаль, передчуття були не помилковими. У рідному селі вже знали, що Олександра більше нема серед живих. Кажуть, що він загинув близько 2-3 години дня, саме тоді, коли лив сильний дощ.

Мати та сестра дізналися про загибель Саши наступного дня – 2 червня 2024 року. Він загинув у День народження сестри.

Олександр був на позиції у бліндажі в населеному пункті Калинівка. Коли обстріл закінчися, він вийшов з бліндажа, щоб зловити сигнал для рації. У цей момент пролунав новий вибух.

"Воно вдарило у дерево і відрекошетило. Сашу Посікло осколками – несумісне з життям. Він ще встиг зайти у бліндаж, на коліна впав і сказав, що поранена спина чи плече. У нього посічені ноги. На спині з лівого боку влетів основний осколок, мабуть, прямо в серце", - розповідає сестра Олександра.

"Він подав мені знак, що він нас чує"

Вже пройшло півтора роки, але рідні досі не можуть змиритися з втратою.

"Коли його принесли в хату, він плакав разом з нами. Я сіла над ним, плакала, а в нього теж сльози почали текти з обох очей і лице наче змінилося. А потім обличчя стало спокійним, а у церкві наче посміхався", - розповідає мама.

Олександра поховали на кладовищі поблизу церкви. Мама із сестрою та ще з однією родичкою садили квіти. Перед тим, як мало бути 40 днів після загибелі Олександра, його мамі наснився сон.

"Мені сниться, ніби я збоку бачу могилу, як ми садимо квітки, я підіймаю голову, а над церквою він ніби у хмарках у військовій формі такий великий-великий. Він ніби дивився на нас", - пригадує мама.

Після похорону рідні ледь не щодня їздили на могилу, садили квіти, поливали. Мама сиділа на кладовищі та розповідала все, наче живому.

"Одного разу я сиділа на могилі і кажу йому: "Сину, я тобі все розповідаю, ти хоча б якийсь знак подав, чи ти нас чуєш, чи бачиш". Пройшло кілька днів, я прокинулась вночі, сіла на ліжко, в хаті було дуже темно, я хотіла посвітити телефоном, щоб бачити куди йти. Коли я увімкнула телефон, на екрані ніби з’явилась картинка: рука по плече у військовій формі, з військовою рукавичкою, як у Саши, а в руці телефон розбитий, як у Саши був, а на його телефоні написано "мама". Я знову спробувала увімкнути телефон, але більше цієї картинки там не було. Я зрозуміла, що він подав мені знак", - зі сльозами на очах розповідає мама.

Петиція

Рідні просять підтримати петицію про посмертне присвоєння звання Героя України Олександру Філіпову, який віддав своє життя заради миру в Україні. Олександр мріяв дожити до перемоги, але російські окупанти відібрали у нього життя.

Якщо ви хочете підписати петицію, зробити це можна за ЦИМ ПОСИЛАННЯМ.

Воїни, які віддали життя за Україну - що відомо

Нагадаємо, у червні загинув український актор і воїн ЗСУ Юрій Феліпенко. Прощання з ним відбулося 19 червня.

У ніч на 29 червня під час масованої повітряної атаки Росії загинув льотчик F-16 Максим Устименко. Перед загибеллю пілот знищив сім цілей.

Як повідомляв Главред, 1 липня російські війська завдали ракетного удару по Гуляйполю на Запоріжжі. У результаті атаки загинули командир 110-ї окремої механізованої бригади Сергій Захаревич і його заступник Дмитро Романюк.

Інші новини: