"Бог – інший, ніж нам часто говорили": як Гарнізонний храм у Львові став опорою для захисників

Сьогодні Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла у Львові став символом служіння захисникам України. Храм ще з 2013 року намагався усіляко підтримати тих, хто стоїть за правду і свободу. Водночас святиня відкрита для усіх вірян, і тут завжди триває молитва.

Настоятель Гарнізонного храму отець Тарас Михальчук розповів 24 Каналу про життя святині, допомогу захисникам та російських священників. Деталі – читайте далі у матеріалі.

Як Гарнізонний храм підтримує військових?

Ще з часів Революції гідності Гарнізонний храм надавав допомогу тим, хто виборює нашу свободу. Спочатку це були учасники Революції гідності, тепер – наші захисники. Храм допомагає воїнам засобами захисту та медицини, потреба в яких тільки зростає. Також відгукується на прохання про автівки, їхній ремонт, генератори та Ecoflow – усе, що допомагає зберегти життя українських військових.

"Ця допомога триває безперервно. Прохань знову і знову потрапляє до нас дуже багато. Ми намагаємося відгукнутися на це в міру наших можливостей. Потреби в тих самих автомобілях не зникли, вони продовжуються", – розповів отець Тарас.

Храм співпрацює з багатьма благодійними фундаціями, зокрема з волонтерами з різних країн. Лише Естонія і Фінляндія передали щонайменше 100 автівок через храм. Зокрема, дуже багато машин швидкої допомоги. Після того як волонтери передають автівки, храм робить усе, щоби вони надійшли захисникам в ідеальному стані. За останні чотири роки Гарнізонний храм налагодив зв'язки від Ірландії до Сполучених Штатів.

Інтерв'ю отця Тараса Михальчука: дивіться відео

Нещодавно до храму на тиждень завітала делегація з Фінляндії – представники Лютеранської церкви, що вперше приїхали до України, щоби на власні очі побачити, що відбувається.

"Коли вони побачили похорони, коли вони побачили могили на кладовищі, зустрілися з дітками полеглих воїнів, то багато плакали. Вони були зворушені, і поїхали додому, думаю, готувати певні ідеї на підтримку України", – поділився отець Тарас.

Про життя Гарнізонного храму

Храми завжди виступали в підтримку культури та мистецтва. Сама будівля храму заохочує, щоби в цій прекрасні бароковій святині лунала давня духовна музика. Гарнізонний храм не став виключенням, тут також проводять різні мистецькі заходи. До війни в храмі приймали найбільший хор світу з Лондона, а багато відомих світових митців мали нагоду виконувати тут свої твори.

"Це стало для нас особисто як священників цього храму розумінням того, що люди, які, можливо, ніколи не були на літургії, але вони прийшли сюди на цей мистецький захід. І, очевидно, це теж є певна дорога тих людей до Господа. Ми розуміємо, що це дуже дієво і дуже потрібно", – сказав отець Тарас.

Музичний вечір на підтримку ЗСУ / Гарнізонний храм

Під час війни мистецькі заходи зазвичай скеровані на підтримку Збройних Сил України. Так Гарнізонний храм співпрацює з людьми, які хочуть допомагати тим, хто сьогодні є на фронті.

Два роки тому при храмі відкрили простір для дітей захисників, зокрема полеглих воїнів. Він відкритий щодня для того, щоби діти розуміли – їх там чекають, їх там люблять, вони можуть прийти туди та отримати піклування. У цьому просторі діти проводять своє дозвілля. Улітку, під час канікул або у вихідні в цьому просторі організовують цікаві дозвілля. Це місце може бути для них другим домом, якщо вони відчувають таку потребу.

Майстер-клас для дітей захисників / Гарнізонний храм

"На жаль, але з родинами ми знайомимося безпосередньо під час похорону, коли ми бачимо сльози тих родин, сльози їхніх діточок. Ми розуміємо та усвідомлюємо те, що наша присутність на похороні як священника, як військового капелана насправді зобов'язує нас пам'ятати про цю родину не лише в часі похорону, але і впродовж наступних років", – сказав настоятель.

Часом в Гарнізонному храмі бувають справді виснажливі дні. Отець Тарас пригадав один з таких, де вранці був похорон трьох захисників, потім вінчання, де наречений і наречена були військовими, потім знову похорон трьох захисників і хрестини, де батько і мама були офіцерами. У такі дні, зізнався настоятель, дуже сильно допомагає віра в те, що Бог з тобою.

"Коли ти хрестиш дитинку, яка народилась під час війни, то розумієш, що це є теж величезний знак надії від самого Господа. Бо діти народжуються. Це означає, що любов перемагає будь-які виклики, будь-яке зло. На щастя, в храмі під час повномасштабної війни відбулось також дуже багато хрестин. Серед них було багато хрестин захисників", – розповів настоятель.

"Війна по-новому відкриває священників": про військових капеланів

Сьогодні багато священників, які їздили волонтерами на фронт, щоб підтримати захисників, долучилися до воїнів як військові капелани та постійно перебувають зі своїм особовим складом. Є також ті, хто періодично їздить на схід.

Отець Тарас пригадав, як сам на Великдень їздив на схід. Це було досить складне рішення, адже йому як настоятелю треба було лишити на певний час свій храм і парафіян. Проте та поїздка мала статися – під час неї настоятель познайомився з військовим зі Львова, який хвилювався, що не потрапить до сповіді. Настоятель зауважив, що навіть заради однієї людини варто було їхати. Через рік у цього воїна народилася дитина, яку вони хрестили в Гарнізонному храмі.

Хоча багато священників з різних єпархій постійно перебувають на сході зі своїм особовим складом. Насправді роль капелана є надзвичайно важливою, і його присутність там – це про віру, про надію, про любов, яка дає силу долати страх,
– пояснив отець Тарас.

У межах своєї наукової праці отець Тарас через капеланів провів опитування майже тисячі військових на фронті. 98% опитуваних сказали, що присутність військових капеланів однозначно є надважливою. Так відповідали навіть ті, хто не є вірянами, не є тими, що практикують християнство.

"Думаю, війна по-новому відкриває нашим військовим священника, бо він присутній разом з ними, він поруч. Вони розуміють, що, можливо, він би міг і не бути там, якби не хотів, бо міг мати обов'язки в парафії, соціальне служіння тут в тилу, але він це все залишив і поїхав туди до них, і є поруч", – сказав отець Тарас.

Отець Тарас із захисниками / Фейсбук настоятеля

Коли людина відчуває страх і тривогу, то звертається до Бога, бо відчуває себе в небезпеці, зауважив настоятель. Упродовж війни він зустрів багатьох людей, які почали вірити в Бога та ходити до церкви. Велика кількість цих людей – це воїни, які не є з заходу України, а, наприклад, дізналися про існування Гарнізонного храму, коли були на реабілітації чи протезуванні у Львові.

"Господь передбачив, що цей храм потрібен українському народу, що він потрібен війську, насамперед їхнім родинам, діточкам. І сьогодні храм, очевидно, став певним символом служіння захисникам України", – зазначив отець Тарас.

"Зреклися Бога": про російських священників

Війна внесла дуже суттєві корективи у світосприйняття багатьох українців, зокрема тих людей, які, наприклад, вінчалися в храмі Московського патріархату. Сьогодні це воїн, що захищає Україну – свою рідну землю. А в храмі Московського патріархату вінчався, бо, наприклад, у місці, де він виріс, не було альтернативи. Це пов'язано з російською пропагандою і фінансуванням УПЦ МП.

Ось цей воїн подзвонив мені й каже: "Отче, доки ми ще будемо з ними спільно Різдво святкувати? Я не розумію, чому ми святкуємо не з усім світом, а з Росією 7 січня?" Вони з побратимами накрили стіл на Святвечір 24 грудня, бо не хочуть мати нічого спільного ні з тією церквою, ні з тими людьми,
– розповів отець Тарас.

Напад Росії відкрив очі багатьом людям, але ворожа пропаганда все ще працює, тому завжди потрібно давати людям альтернативу.

"Треба розуміти, що є альтернатива. І я завжди кажу, що якщо ми говоримо про Бога і про віру – Бог інший, ніж нам часто про нього говорили або намагалися вкласти нам. Насамперед Бог – це є любов", – підкреслив отець Тарас.

Росія маніпулює темою війни, видає правду за брехню і навпаки. І до цього долучаються їхні духовні лідери. Більшість з них мовчать, проте людина, що вірує, знає де добро і де зло, і чітко про це говорить.

"Ми знаємо з історії церкви, скільки людей пішло на мучеництво за правду. Вони стояли, вони не зрікалися віри заради якихось комфортних обставин і так далі. Тут я вважаю, що велика частина російського духовенства зреклася Бога. Бога, який є правдою, дорогою і життям", – зазначив отець Тарас.

Адже цілком очевидно, що напад Росії є абсолютним злом – через неї постійно вмирають мирні жителі, зокрема діти. Тут немає чогось "посередині", є лише "чорне" і "біле". Тож світ єднається, щоби побороти це зло.