Чорноморська трійця. Хто що планує?

Оборонні витрати Румунії — при чисельності її збройних сил, за різними оцінками, від приблизно 66 тисяч до 80 тисяч військовослужбовців — із 2014 року по 2019-й коливалися від 1,35 до 1,84% ВВП.

Показника 2% ВВП румуни досягали лише двічі — у 2020 та 2024 роках, тоді як у 2021–2023 роках бюджет Міноборони становив десь 1,7%. Зараз Бухарест робить ставку на розвиток повітряних сил, закуповуючи винищувачі четвертого й п’ятого поколінь F-16 і F-35, а також комплексно модернізуючи сухопутні сили, включно з бронетранспортерами, танками та артилерією.

Румунія інвестує в системи ППО середньої дальності Patriot і берегові комплекси, здатні уражати морські цілі ракетами NSM. Донедавна розвиток флоту не вважався пріоритетом, тож його спроможності залишаються обмеженими.

Одним із ключових завдань Бухареста є підтримка безпеки та низької вартості комерційного судноплавства в Чорному морі. Після 2022 року, коли російські та українські морські міни почали становити більшу загрозу, Румунія вирішила придбати два вживані тральщики для розмінування. У 2025 році вона перейшла до процесу закупівлі корвета, а уряд заявив про подальші інвестиції.

Упродовж багатьох років Болгарія витрачала на оборону до 1,5% ВВП, за винятком 2019 року, коли витрати зросли до 3,1% через закупівлю винищувачів F-16. Однак після 2022 року оборонні видатки збільшилися. У 2024 році вони досягли рівня 2% ВВП.

Чисельність її армії становить 33 тисячі військовослужбовців. Паралельно Софія здійснює кроки з модернізації та зменшення залежності від російських запчастин для радянської техніки, яку вона досі використовує. Ці зусилля поступово поширюються і на флот, і на системи ППО, хоча роки занедбаності означають, що швидких результатів очікувати складно.

Основні інвестиції зосереджені на авіації — зокрема, на закупівлі F-16 та систем протиповітряної оборони IRIS-T SLM. У Чорному морі головним пріоритетом є протидія загрозам від морських мін.

Болгарські ВМС експлуатують парк застарілих кораблів з обмеженою бойовою ефективністю. У 2023–2024 роках у Варні спустили на воду два патрульні кораблі, які з часом мають отримати шведські протикорабельні ракети RBS-15. Плановано, що вони увійдуть до строю в 2025 та 2027 роках відповідно. Водночас рішення щодо закупівлі нових ракет для берегових комплексів іще не ухвалене — розглядаються варіанти NSM або RBS-15.

До 2022 року Туреччина витрачала на оборону лише 1,3–1,85% ВВП, переважно через економічні труднощі. Однак у 2024 році витрати зросли до 2% ВВП. Протягом багатьох років Анкара реалізує комплексну програму модернізації збройних сил, поєднану з розвитком оборонної промисловості, здатної виробляти ключові зразки озброєння та військової техніки для всіх родів військ і на експорт.

У межах цього курсу Туреччина оновлює авіацію, зокрема модернізує майже 150 із 236 своїх винищувачів F-16 і планує придбати 49 нових, одночасно шукаючи їм альтернативу. У перспективі вона розробляє власний літак TF KAAN, який має відповідати вимогам винищувачів п’ятого покоління.

Турецькі ВПС мають масштабний і розвинений парк безпілотників, створений на базі вітчизняних платформ. У сухопутних силах, де близько 355 тисяч бійців, триває оновлення парку техніки — це танки Altay, бронемашини Kirpi, Kaplan і Pars, гаубиці T-155 Fırtına, безпілотні наземні платформи.

Флот просуває програму MILGEM, яка включає корвети й фрегати класів Ada з протикорабельними ракетами Atmaca. Також введено в стрій десантний корабель TCG Anadolu, який спочатку планували для експлуатації F-35B. Проте через виключення Туреччини з програми F-35 його авіаційний компонент нині спирається лише на безпілотники.

Туреччина також планує побудувати власний підводний човен у межах програми MILDEN. Її системи ППО зараз базуються на великій кількості застарілих систем малої дальності HAWK і Rapier, які мають бути замінені вітчизняними системами малої та середньої дальності HİSAR і SIPER. Анкара також розвиває власні балістичні ракети малої дальності Bora та крилаті ракети Çakır.

Після вступу Румунії та Болгарії до НАТО у 2004 році союзна активність у Чорноморському регіоні полягала у використанні їхніх військових баз для підтримки операцій США на Близькому Сході та в Африці. У 2010 році обидві країни почали приймати ротації Корпусу морської піхоти США, відомі як Black Sea Rotational Force. А у 2014 році США запустили базу ПРО Aegis Ashore у румунському місті Девеселу.

Попри тривалі зусилля, з 2014 року Румунії не вдалося створити чорноморське морське з’єднання чи домогтися постійної ротаційної присутності союзних батальйонних груп на своїй території — НАТО тоді вирішило розгорнути там лише невелику тренувальну місію.

Водночас була запущена посилена місія повітряного патрулювання над повітряним простором Румунії та Болгарії. У 2014–2022 роках британські та американські есмінці щороку проводили у Чорному морі навчання з демонстрації свободи судноплавства, включно зі спільними патрулями з турецькими, румунськими та болгарськими кораблями, візитами до Одеси та проходами через територіальні води біля Криму.

У 2022 році НАТО суттєво посилило присутність у регіоні. Було створено чотири нові батальйонні групи, де рамковою країною в Румунії стала Франція, а в Болгарії — Італія. У 2023 році Чорноморський напрям увійшов до нового регіонального оборонного плану НАТО, який охоплює також Південну Європу, Середземномор’я та Туреччину.

Упродовж останніх десятиліть США були найбільш активним членом НАТО у чорноморському басейні. Їхня присутність сконцентрована в Румунії, де нині розміщено приблизно 1 800 американських військовослужбовців, тоді як у 2022–2023 роках їхня кількість сягала 3 000 осіб.

Із кінця 2021 року американські розвідувальні, спостережні, командно-штабні літаки та безпілотники підтримують майже постійну присутність над акваторією регіону. Найбільшими міжнародними навчаннями є дворазові на два роки маневри Saber Guardian під проводом США в рамках ініціативи DEFENDER Europe.

У 2023 році в них узяли участь понад 2400 військових зі США і 7300 — з інших країн, у тому числі із самої Румунії, Болгарії, Франції та Італії.

Далі буде.