Главный украинофоб Польши. Кто такой Гжегож Браун и почему его "любовь" к РФ не пугает поляков

На перший погляд, це може здатися цілковитим божевіллям – виборчі опитування у Польщі дають до 10% Гжегожу Брауну та його партії.

Тобто політику, чиї погляди є сумішшю конспірологічних теорій, упереджень і фантазій про повалення польської політичної системи.

І це в ситуації, коли економічні показники Польщі давно вже не були кращими.

Інфляція – 2,4%, безробіття – 5%, зростання ВВП – 3,7%.

Польща також приєднується цього року до G20 – двадцятки найрозвиненіших економік світу.

Тож звідки береться хвиля підтримки цього ультраправого політика в Польщі? І що саме він відстоює?.

Ворог євреїв та українців.

Ще декілька років тому майже ніхто з ліберально-лівої еліти не сприймав Брауна серйозно.

Їм було важко повірити, що в третьому десятилітті XXI століття хтось серйозно вимагав бичування геїв і відновлення латинської меси, а також вважав, що Діва Марія зупинила світову війну в 1877 році, з'явившись дітям у селі в регіоні Вармія.

Здивування ще більше зросло, коли Браун крок за кроком відійшов від політичної периферії і врешті-решт опинився в Європейському парламенті.

Спочатку – 12% на виборах мера Гданська і понад 5% у Підкарпатті на виборах до Європейського парламенту.

Потім, у 2019 році, він здобув 31 тисячу голосів у окрузі Жешув і місце в Сеймі.

А у 2021 році кожен десятий виборець проголосував за нього на виборах мера Жешува.

А відповідно до останніх опитувань, партія Брауна "Конфедерація польської корони" набирає 10–11%.

Брауна важко порівняти з кимось із представників європейської мейнстримної політики.

Він сповідує настільки екстремальні погляди, що більшість західних ультраправих діячів можна вважати поміркованими або центристськими.

Він вважає себе монархістом і зневажає демократію.

Він розглядає мігрантів як соціальних паразитів, які, залежно від їхнього походження, хочуть ісламізувати або українізувати Польщу.

Він не вірить у вакцини і вважає пандемію COVID-19 змовою еліт, які хотіли поневолити людей за допомогою локдаунів, позбавити їх власності і, зрештою, замінити мігрантами.

А ще, на його думку, за всім стоять євреї.

Вони нібито контролюють весь процес, будуючи свою нову державу на польській землі у вигляді, як він висловлюється, "єврейського острова суверенітету, що простягається від Щецина до Одеси".

Другим головним ворогом Брауна є український народ.

Він вважає українців націоналістичними бандерівцями, постійно нагадує про масові вбивства поляків на Волині під час Другої світової війни і вважає українську владу американськими божевільними, які, кидаючи виклик Москві, принесуть війну з Росією до Польщі.

Два головні вороги Брауна об'єднані в його концепції Ukropolin – фантазії про польсько-український союз під владою євреїв, який він вважає ідеально підходящим для єврейських коренів українського президента Зеленського.

На його думку, "міжнародні сіоністські кадри" "пов'язані з американським імперіалізмом", а метою сіоністського руху є збереження та зміцнення "світової єврейської нації".

Також він відстоює вихід Польщі з НАТО і укладання союзу з Білоруссю, Іраном, Туреччиною та Китаєм.

Команда Брауна.

Протидія засудженню Росії, посилення антиукраїнських настроїв, поширення геополітичних конспірологічних теорій, фейкових новин та жвава реакція московських ЗМІ – так виглядали останні роки життя Гжегожа Брауна.

Значною мірою його громадська діяльність була спрямована на протидію українським біженцям та спроби відкликати підтримку Польщі для свого східного сусіда.

Ключовим для розуміння є фото, зроблене в Москві 20 грудня 2018 року.

На ній поруч із Брауном стоїть та посміхається Леонід Свиридов – як вважається, резидент російської розвідки, який працював у Польщі під виглядом журналіста та був висланий з країни у 2015 році.

Однак ця ситуація – лише верхівка айсберга.

Коли ми зазирнемо за архетипну патріотичну декорацію, в якій Браун грає свою політичну роль, виявляється, що багато польських політиків симпатизують Москві.

Протягом останнього року до групи Брауна приєдналися ще кілька осіб, відомих своїми симпатіями до Росії.

Цікаво, що вони представляють дуже різні ідеології.

Єдине, що їх об'єднує, – це неприязнь до України і симпатії до Москви.

Так, до команди Брауна входить Януш Корвін-Мікке, економічний ультраліберал і ультраконсерватор, який роками ображав у своїх заявах жінок, людей з інвалідністю та геїв, а також висловлювався досить позитивно про зниження віку сексуальної згоди.

Іншим важливим соратником депутата є Матеуш Піскорський.

Колишній націонал-соціаліст і депутат від популістської партії "Самооборона", він уже кілька років захищається в суді, де прокуратура звинувачує його у шпигунстві на користь Китаю та Росії.

Брауна також підтримує Бартош Бекієр, колишній лідер націонал-більшовицької групи "Фаланга", члени якої були засуджені за напад на культурний центр угорської меншини на Закарпатті, який вони намагалися списати на українських націоналістів.

Сам Бекієр у 2014 році був гостем донбаських сепаратистів і підтримує тісні зв'язки з іранським і, донедавна, сирійським режимами.

До групи також приєдналися Себастіан Пітонь, лідер протестів проти локдауну в Подгале, та Самуела Торковська, учасниця польської версії шоу "Топмодель".

А також Войцех Ольшанський, патостример (тобто – автор шокуючого контенту) і самопроголошений лідер парамілітарного руху Rodacy-Kamraci.

Ще одним потенційним депутатом Сейму від партії Брауна є Януш Валусь, терорист і вбивця, який провів понад тридцять років у в'язниці в Південній Африці за вбивство віцепрезидента Африканського національного конгресу Кріса Хані.

Нова "золота акція"?.

Проросійські сили, які роками, здавалося, надавали пріоритет "диверсифікації портфеля" в Польщі, об'єдналися під одним прапором – Брауна.

Вони сподіваються, що вперше з 1989 року відкрито проросійська партія матиме шанс здобути незалежне представництво в польському парламенті.

До парламентських виборів у Польщі залишається ще майже два роки, але опитування суспільної думки поки що підтверджують їхні прогнози.

Нинішні рейтинги "Конфедерації польської корони" дозволяють їй всерйоз претендувати на проходження до Сейму та створення там чималої фракції.

І виникає питання – що буде далі?.

Наразі обидві основні партії – "Право і справедливість" ("ПіС") та "Громадянська платформа" – пообіцяли ніколи не утворювати коаліцію з Брауном.

Якщо "Платформі", яка використовує зростання підтримки "Корони" як засіб стримування симпатій до опозиції, можна довіряти, то запевняння з боку "ПіС" звучать менш переконливо.

Зрештою, у 2005–2007 роках партія Качинського вже мала коаліцію з популістською партією "Самооборона" та націоналістичною "Лігою польських сімей", чиїх політиків і погляди вона з часом переважно перейняла.

З’явилися також перші голоси ліберальних і лівих політиків, які вимагають заборони партії Брауна.

Сам він був позбавлений імунітету і чекає на суд, під час якого йому може загрожувати покарання до п’яти років ув’язнення.

Найкращий час для ультраправих.

Нинішні успіхи Брауна зумовлені, перш за все, кількома факторами.

По-перше, сам процес на польській політичній арені зміщується вправо.

Це триває з 1989 року.

Праворуч від правої партії з'являються нові екстремісти, що змушує колишню праву радикалізуватися.

Таким чином, стара права партія вважається мейнстримом, а нова піднімається в опитуваннях як антисистемна сила.

Минає деякий час, і нова правиця стає занадто "мейнстримною" для радикального електорату.

Тож хтось розпізнає це почуття в електораті і пропонує нову крайню альтернативу.

При цьому польська правиця структурована таким чином, що між крайньою правою та правоцентристською частиною немає "санітарних кордонів".

Натомість існує щось на зразок конвеєрної стрічки людей та ідей.

Антиукраїнські наративи від невеликих політичних утворень легко проникли в праві та правоцентристські кола і, як результат, починають нормалізуватися, незважаючи на те, що походили від справді екстремістських організацій.

Частково винні в цьому і ЗМІ, які роками заради рейтингів і клікбейту запрошували на свої платформи людей з екстремістськими поглядами, включаючи Брауна, які ображали національні меншини, жінок, гомосексуалів та різні інші меншини.

І ніхто, здавалося, не звертав на це уваги.

Ослаблення "ПіС" також сприяє зростанню підтримки Брауна.

Політична партія, яка страждає від внутрішніх фракційних суперечок і перебуває в опозиції з 2023 року, починає втрачати виборців.

Ця партія, яка протягом десятиліття стабільно набирала близько 30% голосів, з роками породила різні відгалуження, в тому числі радикальні.

Тим часом колишні виборці "Ліги польських сімей" і "Самооборони" не зникли.

Вони голосували за "ПіС", бо вважали за краще голосувати за велику партію, яка, можливо, не втілить усі їхні мрії про життя і світ, але реалізує деякі важливі для них питання.

А тепер вони помітили, що є можливість проголосувати за партію, яка має шанс потрапити до парламенту і яка більшою мірою, аніж "ПіС", уособлює їхні мрії про те, якою має бути Польща.

І останнє, але не менш важливе:.

Браун є майстром перформансів, ефекти яких легко стають вірусними.

Як досвідчений режисер, він знає, як структурувати дії так, щоб у добу соціальних медіа їх можна було легко відтворити на різних платформах.

Поливання менори з вогнегасника у парламенті, зривання українських прапорів і виголошення характерних фраз (використовуючи як привітання не типове "привіт", а "Бог благословить") роблять його дії незабутніми для глядачів.

Як наслідок, незважаючи на обмежені фінансові ресурси та слабку організаційну структуру, він зміг досягти результатів, які дозволили йому увійти до Сейму та Європарламенту.

* * * * *.

До наступних парламентських виборів у Польщі ще майже два роки.

А тому наразі важко однозначно прогнозувати, чи вдасться Гжегожу Брауну привести свою фракцію до парламенту.

Втім, варто визнати: наразі польська політична сцена переживає численні потрясіння.

Коаліційні партнери "Громадянської платформи" – Польська селянська партія та Польща-2050 – мають низькі рейтинги в опитуваннях.

Опозиційну партію "Право і справедливість" роздирають внутрішні чвари.

Усе це створює нові можливості для політиків, які ще вчора вважалися маргінальними.

Чи скористається Гжегож Браун цим шансом – ми побачимо восени 2027 року, коли в Польщі відбудуться парламентські вибори.

Автор: Пшемислав Вітковський,.

доцент Collegium Civitas, заступник директора Інституту політичної думки імені Габріеля Нарутовича (Польща).