Вони у відчаї, – у 1 ОШП розповіли, що говорять полонені росіяни

Детальніше, що розповідають росіяни у полоні та яке насправді їхнє становище в армії розповів у інтерв'ю для24 Каналу начальник штабу першого окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла Олег Лотоцький.

Яка тактика у росіян?

На початку осені почали з'являтися повідомлення про проникнення російських військових у місто Покровськ невеликими групами. Спочатку йшлося про кілька десятків осіб, згодом – уже про понад сотню, а далі – більше ніж 150.

Крок за кроком, противник нарощував свою присутність, просуваючись малими піхотними групами. На відео з безпілотників українських бригад часто видно лише двох – трьох росіян, які перебігають полем. Однак насправді така тактика становить серйозну небезпеку для українських захисників і потребує значних ресурсів – озброєння, техніки та підготовлених військових, щоб ефективно їй протидіяти.

Як пояснює Олег Лотоцький, просування малими групами – це спосіб створити ілюзію контролю над певною ділянкою. Мета – психологічний тиск, щоб українська сторона відчула, ніби ворог уже "закріпився".

Насправді це не завжди відповідає реальній ситуації на полі бою.

На нашому напрямку ми до цього ставимося спокійно, коли вони прориваються і ухвалюємо правильне рішення. Тобто знищуємо вже інший підрозділ, а не той, що стоїть на передньому краї,
– додав військовий.

За його словами, така тактика має насамперед психологічний ефект як на українських військових, так і на самих росіян, які безпосередньо беруть участь у зіткненнях.

Що кажуть полонені росіяни?

Говорячи про полонених, Лотоцький зазначає, що українські сили оборони регулярно спілкуються з тими, кого вдається взяти в полон. І майже всі вони розповідають однакові речі: їх належним чином не інструктують, не пояснюють реальну обстановку та не ставлять чітких завдань.

Переважна більшість говорить, що їх не інструктують, не пояснюють, яка ситуація. А розповідають з їхньої сторони, що "все добре, ти зайдеш, допоможеш своїм побратимам, занесеш", а реально він йде вглиб або на передній край наш. Вони не розповідають про негатив. Вони тільки позитивно їх, можна сказати, інструктують і відправляють,
– розповів боєць.

За його словами, багато полонених зізнаються, що не знали, чи йдуть вони в штурм, чи мають тримати оборону. Їм просто наказують перейти й "сидіти".

Завдання навіть не пояснюють, чи штурм, чи оборона. "Просто перейдеш, займеш, будеш сидіти". Тому вони у відчаї,
– додав Лотоцький.

Через це росіяни дезорієнтовані та не розуміють, як діяти, що й призводить до їхніх помилок і втрат.

Цікаво, що бійці 63-ї окремої механізованої бригадиуспішно взяли в полон двох російських окупантів, прикинувшись самі росіянами. Їхня російська мова була настільки досконала, що вороги не викрили хитрощів, відкрили їм доступ, і після цього українські військові затягнули їх у закритий простір, де вже розкрили свою справжню ідентичність і взяли під контроль; серед полонених був і молодий хлопець 2007 року народження, який спочатку боявся через чутки про нібито жорстоке поводження, але потім визнав, що українці ставляться до них добре.

Російські військові все частіше жаліються на умови

• Російські військовополоненізаписали відеозвернення до Володимира Путіна, у якому запитують, чому їх не обмінюють, попри досягнуті домовленості про обмін "всіх на всіх" і заявляють, що терпіння вже вичерпалося. Серед тих, хто звернувся: тяжкопоранені, хворі та молоді солдати, які сподіваються, що Путін під час щорічної "прямої лінії" відповість на їхні питання.
• Серед росіян, які виходять на контакт з українською стороною або опиняються в полоні, є дуже показова категорія – це "ображені на командирів": люди, яких кинули у штурми без пояснень, де з сотні вижили одиниці, а ті, хто вижив і лежить у шпиталях важкопораненим. Саме такі росіяни нерідко добровільно передають інформацію про розташування бліндажів, штабів і командирів, інколи навіть без фінансової мотивації, бо відчувають зраду, розчарування і ненависть до власного керівництва.
• Двоє північнокорейських військовополонених, яких Україна взяла під час бойових дій, у своєму зверненні через документальний фільм просять не повертати їх назад до Північної Кореї, а передати Південній Кореї, оскільки, за даними південнокорейської розвідки, солдатам у КНДР часто наказують накладати на себе руки, щоб уникнути полону, і вони не хочуть повертатися до умов, де за це можуть чекати серйозні наслідки.