Фристайліст та надія України на ОІ-26 Олександр Окіпнюк: Тільки дурень нічого не боїться

Зовсім скоро, вже у лютому 2026 року, в Італії відбудуться зимові Олімпійські ігри. Одна з головних надій на медалі у України пов'язана з виступом наших лижних акробатів. З двох минулих ОІ наші привезли по одній медалі. Обидві - «золото» із Пхьончхана у 2018 році та "срібло" з Пекіна у 2022-му - завоював фристайліст Олександр Абраменко. Після того як «гуру» завершив спортивну кар’єру, на його місце прийшли не менш талановиті та амбітні. Перемога 27-річного Олександра Окіпнюка на першому етапі Кубка світу в фінській Руці – тому доказ.

Наш фристайліст успішно виконав надскладний стрибок back double full-double (подвійне сальто назад з подвійним гвинтом) і отримав 130,56 бала, чого вистачило для одноосібної перемоги.

Про це досягнення, шлях до перемоги та роль сім'ї у своєму житті Олександр Окіпнюк розповів в інтерв’ю журналісту Коротко про.

Потрібно вміти себе заспокоювати

– Олександре, ви виграли золото на етапі Кубка світу в Руці. Вам вдалося успішно виконати надскладний стрибок back double full-double. Якими були емоції, коли ви зрозуміли, що це перемога?

– Емоції були неймовірні. Я був задоволений. Мені сподобалася атмосфера. Моя команда і сім’я раділи разом зі мною!

– Що відчували перед виконанням стрибка? Чи було у вас хвилювання?

– Я розумів, якщо добре виконаю свій стрибок, то зможу потрапити на п’єдестал. У кожного спортсмена є хвилювання перед стрибком. Але найважливіше – потрібно вміти себе заспокоїти.

– Як взагалі налаштовувалися на турнір? Думали, що повернетеся з нього із золотою медаллю?

– Ні, я про це не думав. Моє завдання полягало в тому, щоб добре виконати свою програму.

– Вигравши на етапі Кубка світу, ви повторили досягнення Олександра Абраменка та Дмитра Котовського. Що для вас це означає?

– Я радий, що мені теж вдалося повторити досягнення моїх товаришів по команді. Коли хтось із українців виграє призові місця, ми всі радіємо разом!

Зал для тренувань ділимо з боксерами

– Ви починали займатися фристайлом у рідному Береговому, а вашим першим тренером була мама. Коли ви зрозуміли, що фристайл для вас це не захоплення, а професія і навіть спосіб життя?

– Зрозумів я це в 10 років, коли стрибнув перший раз із сальтового трампліна. Пам’ятаю свої емоції, як зараз. Очі сяяли. І тоді прийшло розуміння, що цим я хочу займатися професійно.

– Під керівництвом мами-тренера було непросто? Наскільки вимогливою вона була під час тренувань?

– Вона була вимоглива до мене і спуску не давала, в основному це стосувалося поведінки і дисципліни. Були моменти, коли мене виганяли із зали. Я думаю, якби мама ставилася як до своєї дитини і давала якісь "поблажки", то, можливо, все склалося б інакше.

– Якими були умови для тренувань у Береговому, коли ви починали? І які вони зараз?

– На жаль, вони не змінилися з того моменту, коли я починав, і до сьогодні. Проблем дійсно багато. Спортивний інвентар застарів. Ремонту давно не було. У нас там дві зали. Нижню, де є можливість стрибати старшим спортсменам, ділимо з іншими ігровими видами спорту. У верхній тренуємося з боксерами, це для мене взагалі не вкладається в голові. Це два несуміжні види спорту. Адже наш вимагає максимальної концентрації. І діти відволікаються на шум. І тренерам важко пояснити дитині помилки. А це проблематично зробити, коли в залі знаходяться боксери. Нічого не маю проти інших видів спорту, кожен вид поважаю, але я вважаю, що таких моментів не має бути.

– 2015 рік – страшний для вас рік. Ви тоді отримали важку травму спини. Що допомогло вам не здатися в тій скрутній ситуації, відновитися і продовжити рухатися далі і перемагати?

– Дійсно було дуже важко морально, в Україні мені сказали, що цим видом спорту я більше не зможу займатися. Тоді вирішили поїхати до Угорщини, де після тривалої реабілітації мене повернули в стрій. Ну і, звісно, підтримка сім’ї допомагала.

– Як змогли подолати страх отримати повторення травми?

– Все відбувалося поступово, я дуже хотів повернутися в професійний спорт. Ризик отримати травму завжди є, але щоб мінімізувати ці травми, ми багато тренуємося.

– Що відчуваєте, коли виконуєте елементи, рівні за складністю back double full-double?

– Відчуття бувають різні, це складний елемент, і кожна деталь важлива, намагаюся максимально концентруватися, але іноді думки лізуть дурні. Тому важливо фільтрувати ці моменти і бути максимально уважним.

– Взагалі, страшно виконувати стрибки? Адже це шалена швидкість, висота, неймовірно складні акробатичні елементи… Для звичайної людини це здається чимось нереальним.

– Є такий народний афоризм: тільки дурень нічого не боїться. Мені здається, страх присутній у кожного, а тривожність зникає з кількістю настрибаних стрибків. Вона притупляється з часом.

Абраменко та Аблаєв відродили фристайл

– Був час, коли у всіх було уявлення, що лижна акробатика в Україні – це тільки Олександр Абраменко. Але тепер ми бачимо, що це зовсім не так. На вашу думку, що посприяло цьому?

– Я вважаю, що це заслуга Олександра Абраменка разом із нашими тренерами Аблаєвим Енвером Назімовичем та Нескромним Максимом Володимировичем. Вони дійсно хотіли відродити фристайл в Україні. І вони це зробили! «Золото» на Олімпійських іграх - це доказ того, що вони працювали дуже багато. Це був великий поштовх вперед. З’явилася молодь, яка зараз готується вже до нинішніх Олімпійських ігор 2026. І з кожним роком все стає краще.

– Як зараз фінансується ваш вид спорту? Чи забезпечують умовами для тренувань? Екіпіруванням? Що купуєте за свої кошти, а що надає зараз держава?

– Усім забезпечують і фінансують добре. Не забуваємо, що у нас в країні триває війна... тому гріх взагалі на щось скаржитися. Хочу подякувати нашій лижній фабриці Fisher, яка знаходиться в Мукачеві. Перемогу я здобув на українських лижах бренду TYSA, розроблених і виготовлених на їхньому підприємстві. І подякувати Міністерству молоді та спорту і нашій Федерації лижного спорту за їхню працю.

– Були моменти в кар’єрі, коли з’являлося щире бажання все завершити? І що допомогло не зламатися і продовжити свій шлях?

– Коли все складається не так, як хотілося б, в такі моменти важливо ставити пріоритети: здатися чи піти за своєю мрією. Підтримка рідних і тренерів не дала мені впасти у відчай. Ну і по факту я хотів медалей, та й зараз хочу.

– Що дає більше – перемога чи поразка?

– Користь є від усього. Поразки загартовують, бувають дуже неприємні моменти, ти відчуваєш. Тут головне - вміти відпускати. А перемоги дають впевненість і мотивують ставати ще кращим.

Через пів року після знайомства зробив пропозицію

– Чим займаєтеся у вільний від спорту час?

– Намагаюся приділити час сім’ї, адже я дуже мало буваю вдома.

– У вашому виді спорту дуже багато екстриму. А в житті? Чи є прагнення гострих відчуттів і поза спортом?

– Люблю атракціони, особливо американські гірки.

– Не так давно ви публікували у себе в інстаграмі дуже теплі сімейні фото, де висловлювали подяку сім’ї та своїй дружині. Наскільки важлива саме її роль у спорті для вас?

– Дружина поважає мій вибір і вболіває за мене. Вона прикриває мій тил, я дуже вдячний Богу, що у мене є така людина.

– Як починалася ваша історія кохання? Можете згадати, як познайомилися?

– Я приїхав у Мукачево на відновлення до медичного центру, майбутня дружина там працювала, і ми відразу одне на одного звернули увагу. Потім почали переписуватися. Сходили на побачення, і я поїхав на збори. У нас досить швидко все закрутилося, через пів року знайомства я зробив пропозицію. Мені було цього достатньо, щоб зрозуміти, що це моя людина.

– Складно бути одночасно спортсменом, чоловіком і татом?

– Я думаю, складно тим, що проводжу мало часу з дітьми та дружиною. Це найскладніше.

– Якби була можливість повернутися на 10 років назад. Що б ви сказали собі тоді? Яку пораду б дали?

– Порадив би собі бути більш наполегливим і йти напролом. Якщо не спробуєш – не дізнаєшся.

– Про що мрієте?

– Бажань багато, якщо чесно. Привезти для України багато медалей. І щоб нарешті закінчилася ця проклята війна. Щоб наші захисники та захисниці повернулися у свої домівки живими і здоровими. Щиро дякую нашим воїнам за можливість брати участь і прославляти нашу Україну на міжнародних стартах. Слава Україні!

БЛІЦ

– Стрибок, який хочеться виконати, але страшно?

– Потрійне сальто із шістьма гвинтами.

– Три слова, що описують відчуття польоту?

– Адреналін, ефектно, стрімко.

– У лижній акробатиці - авантюристи чи перфекціоністи?

– Перфекціоністи.

– Охарактеризуйте себе одним словом?

– Радість.

– Без чого вам важко уявити свій день?

– Думаю, без майбутнього.

– Перемога чи шлях?

– Шлях до перемоги.