Від російських зомбі до закоханих астронавтів: головні події в українській кіноіндустрії у 2025 році

Цей рік був для України так само непростим, як і 2024-й (чого вартий лише прихід Трампа до влади), проте, попри побоювання, не катастрофічним. А наша кіноіндустрія, попри хаотичну культурну політику держави й тотальний брак фінансування, продовжила функціонувати й здобувати призи. Причому прямо з початку сезону: «Порцелянова війна» Брендана Белломо й Слави Леонтьєва (Україна — США) стала другим поспіль українським фільмом, відзначеним номінацією на «Оскар» (в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм»). А наприкінці січня Мстислав Чернов з «2000 метрів до Андріївки» здобув приз за найкращу режисерську роботу в конкурсі світової документалістики американського кінофестивалю «Санденс».

«2000 метрів до Андріївки»

Ще одна велика зимова кіноімпреза — Берлінський кінофестиваль — так само не обійшлася без української присутності. Документальний фільм «Стрічка часу» (реж. Катерина Горностай) став першою за майже 30 років українською роботою, що пройшла до основного конкурсу, світова прем’єра «Спеціальної операції» Олексія Радинського (про окупацію Чорнобильської АЕС) відбулася в ювілейній програмі Forum Expanded, а два українські проєкти — The Earth Is Flat — I Flew Around and Saw It Максима Наконечного та 30 Days of Summer Анастасії Солоневич — узяли участь у фестивальному кіноринку Berlinale Co-Production Market.

«Стрічка часу»

У самій Україні всі заплановані фестивалі вдалося провести, хай і не завжди у звичний для них час: Docudays UA, Одеський (знову в Києві), Тиждень кінокритики, «Молодість», глядацького кіно «Миколайчук Open», квір-кіно Sunny Bunny. Що ж до кінопрокату, то ситуація тут поступово поліпшується порівняно з минулим роком. Щомісяця відбувалося по 2—3 українські премʼєри, але не менш важливо те, що зросла частка ігрових фільмів національного виробництва, задуманих і завершених уже після повномасштабного вторгнення, причому в достатньо широкому жанровому спектрі: від зомбі-горора до балакучої різдвяної комедії, від герметичного трилера до космічної фантастики.

Звісно, локомотивом кіноіндустрії лишається документалістика, яка потребує менших витрат для виробництва: вся вона знята вже після 2022-го. Саме неігрова «Антарктида» про життя наших дослідників на шостому континенті (реж. Антон Птушкін) стала касовим гітом, зібравши понад 75 млн гривень у прокаті.

Що ж до ігрових робіт, то тут хочеться виокремити три картини.

«Каховський об’єкт» (реж. Олексій Тараненко) — перший український зразок жанру зомбі-горору. Після підриву Каховської дамби українські військові вирушають шукати побратимів, що пропали в бункері на дні водосховища, і натикаються на секретну радянську лабораторію, де їх атакують легіони живих мерців. У фільму вистачає недоліків (зокрема, слабкі діалоги), але центральна розвага — кривавий атракціон битви з найрізноманітнішою нечистю — цілком удався.

«Каховський об’єкт»

Над своїм повнометражним дебютом «Ти — космос» режисер Павло Остріков працював десять років, долаючи екстремальні обставини на кшталт повномасштабного вторгнення і пандемії COVID-19. Ще й обрав непростий у наших умовах жанр — космічну фантастику. Дія відбувається в умовно недалекому майбутньому на борту корабля «Обрій-2». Пілоту Андрію Мельнику (Володимир Кравчук) треба вивезти ядерні відходи з Землі до Калісто — супутника Юпітера. Все йде рутинно, аж раптом вибухає Земля, тож Мельник лишається одним із двох уцілілих людей у Всесвіті; друга людина — француженка Катрін на своєму кораблі в районі Сатурна, і їм тепер необхідно зустрітися, перш ніж закінчаться їжа та кисень.

«Ти — космос»

В Острікова вийшла дотепна й бентежна суміш комедії, психологічної драми та власне фантастики, причому антураж останньої витриманий бездоганно — з невагомістю, футуристичними інтерʼєрами, космічними краєвидами. Глядач відреагував з максимальною вдячністю: «Ти — космос» зайняв друге місце в прокаті, зібравши понад 50 млн гривень.

Драма Юрія Дуная «Втомлені» (теж дебют, відзначений Гран-прі цьогорічної «Молодості») важлива не жанрово, а тематично. Головні герої, ветерани війни Люба (Валерія Ходос) і Андрій (Дмитро Сова) знайомляться в реабілітаційному центрі. У Люби — великі опіки, Андрій втратив око й руку, але не меншими є їхні психологічні травми — глибокий посттравматичний стресовий розлад. Вони намагаються знайти розраду одне в одному, переконані, що ця близькість їх зцілить. Дунай першим серед наших кінематографістів спробував осмислити складнощі реінтеграції ветеранів у мирне життя саме в ігровому кіно. Це йому вдалося завдяки якісній роботі з акторками й акторами. Їм віриш — а значить, і віриш цій історії, і продовжуєш думати про побачене після фінальних титрів — а це ознака хорошого фільму.

«Втомлені»

Якщо ж брати ситуацію в найменш творчому, але найбільш болісному розрізі стосунків митців із державою, то наразі є деякі ознаки реабілітації після ганебної «пʼятирічки Кудерчук». Принаймні новий голова Держкіно Андрій Осіпов має більший стосунок до кінематографа як такого.

Довженко-Центр, який згадана Кудерчук із одержимістю намагалася зжити зі світу, отримав у вересні статус національного, а недавно — ще й необхідне фінансування. Менш ніж тиждень тому Верховна Рада прийнялазаконопроєкт № 6194 про державну підтримку кінематографії. Обіцяють кеш-рібейти (30% від зборів) для комерційного кіно на внутрішньому ринку та поворотне фінансування для розвитку сценаріїв, податкові пільги для просування контенту, переведення бюрократичних процесів у цифровий формат через «Дію», вдосконалення кеш-рібейтів для іноземних інвесторів для залучення знімальних груп, освітні програми у сфері кіномистецтва. Подивимося, чи це працюватиме.

Поки що наші режисери дають собі раду без особливої державної підтримки, та й інтерес до України у світовому кіно не падає. У коротких списках «Оскара»-2026 опинилися шість фільмів, повʼязаних з Україною. «2000 метрів до Андріївки» Чернова — в категорії «повнометражний документальний фільм». У номінації «короткометражна анімація» змагаються «Я померла в Ірпені» (реж. Анастасія Фалілеєва, має перемогуна фестивалі в Клермон-Феррані і не тільки) та «Соромʼязливість дерев» (Франція), однією зі співрежисерок якої є українка Софія Чуйковська.

У короткометражній ігровій категорії — відзначена у Великобританії премією BAFTA новела «Камінь, ножиці, папір»  (реж. Франц Бем), де головну роль зіграв наш Олександр Рудинський; у короткометражній документалістиці — «Озброєний лише камерою: життя і смерть Брента Рено», знятий американцем Крейґом Рено про свого брата-журналіста, який загинув унаслідок обстрілу в Ірпені (фільм підтримує платформа НВО). І, зрештою, в головні повнометражні категорії пройшов американський спортивний байопік про бійця змішаних єдиноборств Марка Керра «Незламний» (реж. Бенні Сафді, уже має нагороду в Каннах за режисуру), де епізод зіграв Олександр Усік. У всіх цих робіт — непогані шанси на статуетку.

Отже, живемо.