Загроза існує, але є одне "але": чи справді Путін може почати війну проти Європи

Військовий оглядач з Ізраїлю Давид Шарп в ефірі 24 Каналу пояснив, чому загроза справді існує. Водночас він наголосив, що ключове "але" впирається у співвідношення бажань Путіна та його реальних можливостей.

Чи може Путін напасти на НАТО і що його стримує?

Публічні сигнали про можливі плани Кремля щодо країн НАТО звучать дедалі частіше, але вирішальним лишається не риторика, а реальні ресурси. Шарп пояснив, що Путін справді мислить категоріями розширення, однак з 2022 року вже видно, як його максимальні цілі не збігаються з можливостями. Саме тому оцінювати ризики треба через призму того, що Росія здатна зробити на практиці.

Усе впирається в можливості. Бажання Путіна дуже сильно не збігаються з його можливостями,
– сказав Шарп.

Він нагадав, що повномасштабне вторгнення в Україну стало показовим прикладом: під великі амбіції підводили ідеологічну базу, але реальність виявилася іншою. Путін і зараз хотів би значно більшого, включно з контролем над Білоруссю та більшою частиною України, однак змушений "замахуватися на менше". За його словами, нині формально окреслені цілі Кремля звузилися до Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а це вже ознака обмежень.

Якби в країнах Балтії щось лежало легко і його можна було б підібрати без серйозних наслідків, він би це зробив,
– наголосив Шарп.

Водночас він пояснив, що напад на країну НАТО означає ризик зіткнення з усім блоком або принаймні його європейською частиною, а це інша ціна для Кремля. На його думку, за таких умов логіка "швидкої здобичі" не працює, бо відповідь може стати надто руйнівною для самої Росії. Саме це "але" і стримує Путіна, навіть якщо сама загроза зберігається.

Війна проти Європи невигідна Кремлю саме зараз

Оцінюючи можливість ескалації за межі України, Шарп звернув увагу на стан російських ресурсів і наслідки, які матиме навіть обмежений конфлікт із країнами НАТО. За його словами, Росія вже зазнала значних економічних і людських втрат, а її можливості вести ще одну велику війну суттєво обмежені. Навіть нинішні завдання в Україні Кремль не здатен виконати повністю, попри концентрацію значної частини ресурсів.

Факт залишається фактом: у Росії не було і немає сил захопити навіть усю Донецьку область,
– зазначив військовий оглядач.

Він підкреслив, що економічне та фінансове виснаження Росії є важливим стримувальним чинником. Санкції не є тотально задушливими, однак у разі нападу на країни НАТО наслідки були б якісно іншими: від повної ізоляції до втрати доступу до фінансових активів і торговельних маршрутів. Саме ці ризики Кремль змушений враховувати, навіть якщо публічно цього не визнає.

Напад на країну НАТО означав би ризик війни з силою, яка потенційно може покласти край існуванню Росії,
– наголосив він.

Шарп також зауважив, що навіть у сценарії замороження війни проти України логіка подальших дій Кремля не веде автоматично до атаки на Європу. За його словами, за наявності вибору Росія радше намагалася б переграти ситуацію в Україні, ніж відкривати новий фронт із набагато сильнішим противником.

Чому загроза все ж існує, попри обмежені можливості Росії?

Військовий оглядач звернув увагу на ще один критично важливий аспект. Проблема полягає не лише у співвідношенні сил, а у стилі ухвалення рішень у Кремлі. Путін уже неодноразово доводив, що здатен ігнорувати реальні ризики, якщо вважає політичну ціну прийнятною або сподівається на швидкий результат.

Путін довів дві речі: він здатен ухвалювати непродумані рішення і готовий іти на великі жертви заради своїх цілей,
— наголосив Шарп.

За його словами, саме це і створює небезпеку для Європи. Навіть за відсутності ресурсів для повноцінної війни з НАТО, Кремль може використовувати погрозу ескалації як інструмент шантажу. Найризикованішим сценарієм є не запланований напад, а ситуація, коли ланцюг інцидентів виходить з-під контролю.

Загроза полягає не лише у прямому нападі, а у можливості зіткнення, після якого почне діяти ефект доміно,
— пояснив аналітик.

Він підкреслив, що саме тому всі сусіди Росії мають виходити з найгірших сценаріїв. Навіть якщо раціональна логіка стримує Кремль, фактор авантюризму та готовності ризикувати робить безпеку Європи питанням постійної пильності, а не сподівань на обмежені можливості російської армії.

Останні новини щодо мирних переговорів:

• У Москві заявили, що мирний план передав Кирило Дмитрієв після зустрічі з представниками США в Маямі. У Кремлі сказали, що документ зараз аналізують і вже потім, залежно від рішень Путіна, продовжать контакти з американською делегацією. Також Пєсков зазначив, що розмову між Трампом і Путіним наразі не планують.
• Політолог Максим Джигун наголосив, що результат переговорів залежить від готовності Вашингтона доводити тиск до кінця. Він згадав про можливі санкційні кроки, зокрема визнання Росії країною-спонсором тероризму, і додав, що ключовим каменем спотикання в переговорах залишаються території. Якщо компромісу не буде, мирної угоди, за його словами, може не статися.
• Політолог Ігор Рейтерович припустив, що документ є надзвичайно компромісним і викликає багато питань до формулювань. Він вважає, що Росія, ймовірно, буде проти, а це поставить партнерів України перед необхідністю реагувати на відмову Москви від компромісів. Експерти також застерегли щодо можливих "пасток", зокрема довкола Запорізької АЕС, і наголосили, що без жорстких юридичних гарантій безпеки будь-які домовленості не матимуть сенсу.