Чорноморська трійця. Спільний інтерес

Не дивно, що Румунія так прагнула розширити військову присутність союзників у себе. Ще до саміту НАТО у Варшаві (2016 рік) вона безуспішно пропонувала розмістити союзні сухопутні сили та створити чорноморський флот.

До 2022 року Туреччина й Болгарія скептично ставилися до таких ідей, побоюючись погіршення відносин із Росією та зростання напруги в регіоні. Однак досвід війни в Україні переконав Софію в потребі більшої залученості НАТО.

Туреччина також не заперечувала проти присутності сухопутних сил НАТО в Румунії й Болгарії та підтримала оборонні плани Альянсу для регіону. Як найсильніший у військовому сенсі член НАТО в Чорноморському районі, вона брала участь у посиленому повітряному моніторингу над обома країнами та додає по 200 військовослужбовців до батальйонної групи НАТО у Болгарії.

Водночас через побоювання ескалації Туреччина послідовно наголошує на потребі уникати загострення, зберігати діалог із Росією та дотримуватися Конвенції Монтре, яка обмежує присутність союзних сил у Чорному морі.

До початку російсько-української війни Туреччина, Румунія та Болгарія брали участь у багатосторонніх форматах військової співпраці в чорноморському басейні. На суходолі вони — разом із такими країнами, як Греція та Італія — входили до Південно-Східної європейської бригади SEEBRIG, що просувала регіональну взаємодію та сумісність.

На морі вони разом з іншими прибережними державами, включно з Росією та Україною, були членами Black Sea Naval Force і брали участь в операціях Black Sea Harmony, спрямованих на протидію тероризму та асиметричним загрозам. Однак після 2014 року ці ініціативи припинили функціонування.

Лише після повномасштабної агресії Росії проти України почала формуватися тристороння взаємодія між чорноморськими державами НАТО. У 2024 році було запущено турецько-болгарсько-румунську протимінну групу MCM Black Sea — Mine Countermeasures Black Sea Task Group. Вона має нейтралізувати загрози в Чорному морі, пов’язані з дрейфуючими морськими мінами.

Російське вторгнення в Україну й територіальні здобутки Росії посилили її військові позиції в чорноморському басейні. Створивши сухопутний коридор до Криму шляхом окупації частин Херсонської, Запорізької та Донецької областей, Росія поліпшила логістичну стійкість і забезпечення сил, що діють із півострова.

Це, своєю чергою, посилило її можливості проєкції сили в повітрі та на морі. Подальші захоплення чорноморського узбережжя України вже не мали б вирішального впливу на регіональні можливості Росії. Однак окупація та подальша мілітаризація (зокрема, через розгортання розвідувальних і ударних систем) українського острова Зміїний у Чорному морі була б особливо проблемною через його близькість до узбережжя Румунії.

Встановлення сухопутного кордону між Росією та Румунією, хоча наразі це малоймовірно, означало б глибинну зміну — з погляду Румунії та НАТО загалом. Тож потенційне скорочення військової присутності США у Європі, на яке так часто натякає адміністрація Дональда Трампа, може мати суттєві наслідки для Чорноморського регіону. Особливо для Румунії.

Питання, чи збережеться залучення американців у розвідці, спостереженні та повітряному командуванні й управлінні — передусім у підтримці Києва, але водночас критично важливе для Альянсу загалом, — залишається відкритим.

На тлі цієї невизначеності, а також нерозв’язаних питань щодо завершення війни в Україні та тривалого нарощування російських військових спроможностей, чорноморські члени НАТО будуть змушені брати на себе більше відповідальності за регіональну оборону й стримування у тісній взаємодії з європейськими союзниками. Це означає прискорення і посилення інвестицій як у модернізацію, так і в розширення власних можливостей, а також у поглиблення співпраці із сусідніми державами.

Румунія має бути особливо зацікавлена в ефективній реалізації програм розширення берегових ракетних комплексів і розвитку авіаційних можливостей. У найгіршому сценарії Бухаресту доведеться не лише прискорити модернізацію сухопутних сил, а й розглянути збільшення їхньої загальної чисельності.

Крім того, уряд буде змушений повернутися до ідеї, від якої відмовився у 2023 році, — придбання щонайменше двох нових корветів, адже посилення флоту в кількісному й якісному вимірах стає дедалі більш нагальним. Частково це пов’язано із запланованими енергетичними проєктами в Чорному морі, які потребуватимуть військового захисту для гарантування їхньої безпеки. Також у разі можливого скорочення американської присутності зростатиме значення французької військової місії.

В інтересах Болгарії — продовжувати модернізацію сухопутних і повітряних сил. Однак через внутрішню політичну нестабільність та фінансові обмеження важко прогнозувати, якою буде її стратегія посилення регіональної безпеки. Найбільш імовірно, що вона надалі залишатиметься реактивною, адаптуючись до дій більших сусідів.

Водночас продовження війни або російська перемога можуть змусити Болгарію спрямувати частину ресурсів до хронічно недофінансованого флоту, щоб краще захищати енергетичну інфраструктуру в Чорному морі. З огляду на бюджетні обмеження, і Бухарест, і Софія не зможуть швидко та істотно наростити свою авіацію. А отже, вони будуть змушені покладатися на підтримку союзників, включно з Анкарою.

Туреччина — єдина держава НАТО в Чорноморському регіоні, яка має повітряні й морські можливості, здатні заповнити потенційні прогалини, що залишаться у разі відходу США, хоча для цього потрібні додаткові інвестиції та розширення.

Російська перемога у війні проти України також стала б викликом для Анкари. Адже Москва, ймовірно, наростила б свою військову присутність у чорноморському басейні. У разі зростання напруги Туреччина, мабуть, була б готова посилити розгортання власних морських і повітряних сил у регіоні.

Та це вимагало б перекидання ресурсів з інших театрів та переосмислення ролі Туреччини в Чорному морі, а також, принаймні часткового, перегляду політики балансування між НАТО та Москвою. Щоб зберегти енергетичну співпрацю з Росією, включно з імпортом газу і спільними проєктами в атомній енергетиці, Туреччина й намагається уникнути зіткнення так довго, як тільки можна.

Румунія, Болгарія та Туреччина мають розширювати співпрацю в чорноморському басейні в межах НАТО шляхом реалізації зобов’язань регіонального оборонного плану. Він охоплює Південну Європу включно з Чорним морем. Це має означати зростання кількості спільних навчань за участю цих трьох країн і сприяти зміцненню двосторонніх і тристоронніх зв’язків.

Можуть з’явитися передумови для створення спільного координаційного або кризового центру — у Констанці, Варні чи Стамбулі, — відповідального за моніторинг морської активності, обмін даними та реагування на інциденти, за зразком Command Task Force Baltic, що діє у Балтійському морі.

Євросоюз також може стати платформою для підтримки безпеки в Чорному морі. У травні 2025 року Європейська комісія разом із Високим представником із закордонних справ і безпекової політики оголосили плани нової стратегії для регіону. Вона передбачає створення Black Sea Maritime Security Hub. Ініціатива має на меті посилити не лише морську безпеку, як випливає з назви.

Вона відповідає і за захист критичної інфраструктури через обмін інформацією в реальному часі, моніторинг загроз і координацію протимінної діяльності.