Тарас Качка: после Львова вето Орбана перестало блокировать движение Украины в ЕС

І не через особистість Тараса Качки – у тому, що він знається на європейській тематиці, сумнівів не було ні в кого.

Однак заміна лідера процесу в розпал переговорів про відкриття кластерів могла призвести до паузи у нашому русі до членства.

А на додаток, буквально за кілька днів після формування нового уряду, у відносинах України та ЄС почалася жорстка криза.

"Закон 22 липня" про обмеження незалежності НАБУ і САП змусив багатьох європейських лідерів, дипломатів та політиків сумніватися у тому, чи дійсно Україна налаштована продовжувати рух до членства.

Втім, за майже пів року можна стверджувати, що ці сумніви лишилися у минулому.

А у грудні сталося те, чого Україна домагалася ще від весни: Євросоюз розблокував наші переговори про вступ за допомогою схеми, що тимчасово обходить вето Угорщини.

Головний сигнал, який ми почули від віцепрем’єра, можна переформулювати так: суто геополітичного вступу до ЄС без виконання завдання, яке передала Єврокомісія, не буде.

І якщо Україна випаде з наступної хвилі розширення, то звинувачувати вона має лише себе.

Втім, цей жорсткий сигнал відбиває також реальність, якою її бачать у Брюсселі.

Про все це та багато іншого – в нашому інтерв’ю.

"П'ять днів побув віцепрем'єром – і досить".

– Згадаймо липень, період, коли вас призначили на посаду віцепрем'єра з євроінтеграції – і відразу почалася історія з атакою на НАБУ.

Не було відчуття, що ви стаєте віцепрем'єром з тематики, яка закінчилася?.

– Ні, не було.

Хоча питання абсолютно класне, бо 22 липня я жартував, що от, п'ять днів побув віцепрем'єром – і досить.

Але це був лише жарт.

І тоді я навіть зробив публічну комунікацію – яку сприйняли досить вороже – про те, що євроінтеграція не закінчується.

Я лишаюся впевнений, що Україна стовідсотково незворотно рухається до Європейського Союзу.

На цьому шляху можуть бути різні історії – або резонансні, як влітку; або дуже технічні; або неприємні для нас, до прикладу, у сфері торгівлі.

Але це все не може звернути нас з цього шляху.

В Україні просто неможливе таке, що сталося у Грузії, яка пішла у відверто антиєвропейський дискурс.

У нас є вакцинація від цього, яка діятиме ще багато років – це Євромайдан 2013-14 років, коли дивне для Європи бажання українського суспільства укласти Угоду про асоціацію...

– ...а чому це воно дивне?.

– Тому що для європейців Угода про асоціацію – це технічний документ.

Але для нас – ні.

І ваша реакція на цю тезу вкотре доводить, що для українців це – не технічна угода, а глибока і важлива для людей річ.

Що інтеграція до ЄС – це не політика, а прагнення всього суспільства.

Тому, що б не сталося – це не дозволить згорнути шлях до вступу в Євросоюз.

– Ви згадали, що вашу заяву 22 липня "сприйняли вороже".

А хто саме її так сприйняв і чому?.

– Бо я тоді сказав, що євроінтеграція нікуди не зникає.

Але люди, які протестували, відповіли: "Як це не зникає?".

Але, як бачите, зрештою ми вийшли на позитивний тренд.

Я вважаю підсумком 2025 року те, що він довів: ми перейшли на етап, коли це стало структурною реформою.

Структурна реформа – це коли зміни відбуваються не просто через схвалений закон, а через тиск суспільства.

Років десять тому цього не було.

Тоді, нагадаю, Україна виборювала безвізовий режим і теж мала ухвалювати низку антикорупційних законів.

Але ставлення було іншим, це вважали певною екзотикою.

А зараз люди вважають ці норми реальністю, яка має бути.

– А як "Міндічгейт" вплинув на євроінтеграцію України? Як проблема чи як можливість?.

– Це суперможливість для євроінтеграції.

По-перше, "Міндічгейт" довів, що антикорупційна інфраструктура працює, і щодо цього тепер не може бути сумнівів.

По-друге, важливим є те, що у цій ситуації політичні рішення на найвищому рівні – уряду, президента, парламенту – були однозначними, і саме такими, як мали бути.

І щодо корпоративного управління, і щодо залучених міністрів.

Тому для нас це – шанс.

Звісно, ми би хотіли не мати антикорупційних скандалів, але реальність інша: в реальності такі скандали час від часу виринають і в державах ЄС.

– А європейці теж вважають "Міндічгейт" саме можливістю для України? Бо доводиться чути також інше сприйняття – аж до розпачу.

– Я розпачу ні від кого не чув.

Ясна річ, що деталі цієї справи неприємні європейцям, так само, як неприємні і мені.

Але щодо наслідків – у нас спільна оцінка.

– Чи не посилює цей скандал популярну серед деяких політиків тезу: мовляв, "Україна = корупція"?.

– Цю тезу наразі висловив лише Віктор Орбан.

Від жодної іншої людини, у тому числі кулуарно, я цього не чув.

"Вступ до ЄС запланований на 2030 рік.

Але може бути й швидше".

– Загалом наш вступ до ЄС – це більше геополітичне рішення, чи це питання реформ?.

– Історія Євросоюзу доводить, що це завжди суміш.

У розширенні ЄС завжди, ще з перших хвиль у 1970-х, була геополітика.

І нема чого приховувати, що питання вступу України в ЄС і зараз є геополітичним.

І геополітично Європейський Союз наш вступ стовідсотково підтримує, тут нема жодних сумнівів.

Але це жодним чином не виключає того, що підхід до вступу є тим, що в ЄС називають "merit-based", тобто на основі зробленого.

І у нас із ЄС щодо цього є спільна позиція.

Ми знаємо, що процес реформ має бути націлений на виконання всіх вимог Європейського Союзу.

– Але час від часу від українських топполітиків лунають заяви, що це має бути геополітичне рішення.

Зрештою, членство України в ЄС мають прописати у мирній угоді – і це вже не сприймається як merit-based процес.

– Чудова нагода розставити крапки над "і" та пояснити, що одне не виключає іншого.

Ми ж пам'ятаємо, що у ЄС є також не дуже гарний приклад політичної обіцянки щодо розширення.

Балкани отримали таку обіцянку на саміті у Салоніках ще у 2003 році, тобто понад 20 років тому.

Тому для України важливо, щоб це не повторилося, і політична обіцянка щодо нашого вступу не стала замороженою.

Тому ідея визначити у мирній угоді певний політичний календар – це абсолютно правильний підхід.

Втім, у нас і без цього є календар, оголошений Єврокомісією: завершення переговорів у 2028-му, вступ у 2030-му.

Хоча точні дати залежать і від нас, і від Євросоюзу.

Може бути швидше.

Але я підкреслю: чітке геополітичне рішення про те, що вступ має відбутися максимально швидко, жодним чином не скасовує і не зменшує змістовні вимоги до нас.

Україні доведеться зробити все, чого вимагає Європейський Союз.

Інакше ми не зможемо бути повноправним членом ЄС.

Бо двигун європейської економіки інакше просто не працює.

І це стосується не лише норм, які напряму стосуються економіки чи торгівлі.

І сфера антикорупції, і верховенство права – всі вимоги ЄС до нас пов'язані, щоб забезпечити роботу цього економічного двигуна.

Ідея у тому, щоб мати таку систему, за якої будь-яка компанія може витребувати у Житомирському суді борг у 20 тисяч євро, а далі піти з цим рішенням до суду Валенсії – і там забезпечити виконання цього рішення.

А це може працювати лише у разі, коли є довіра до української системи судочинства.

А для цього нам необхідно провести реформи у сфері верховенства права.

– ЄС зазвичай розширюється "пакетами", відразу на кілька країн.

З ким ми разом плануємо вступити до Євросоюзу?.

– Це не правило, але традиція така дійсно є, і у нас є така група – Україна і Молдова.

І я вважаю, що це цілком нормальна група.

Крім того, Європейська комісія дуже хоче, щоб ця група була ширшою, і йшлося також про кілька країн Західних Балкан.

У звіті про розширення Єврокомісія назвала чотири країни, найбільш готові до вступу – це Чорногорія, Албанія, Україна і Молдова.

– Як нам надолужити відставання від тієї ж Чорногорії, яка вже закрила 12 переговорних глав?.

– Я не сказав би, що правильно говорити про відставання.

Ці чотири країни – Україна, Молдова, Чорногорія, Албанія, ми всі перебуваємо на завершальній стадії переговорів.

– Чому ж цього не видно у звіті ЄС про розширення? Там ми суттєво відстаємо.

– Дивіться, процес вступу в Європейський Союз – він надзвичайно масштабний.

Це навіть не слон, а якийсь гіпертрофований слон, якого важко побачити в усій цілісності.

Цей процес частіше сприймають або надто узагальнено, або фокусуючись на деталях, які поруч і добре помітні – але не є відображенням усієї картини.

Але я переконаний, що завдяки тій роботі, яку Україна вже провела, у тому числі ще до отримання статусу кандидата, під час виконання Угоди про асоціацію – ми насправді у багатьох сферах перебуваємо на завершальній стадії підготовки до вступу.

Навіть у верховенстві права.

І ту роботу, яка б дозволила виконати критерії ЄС, цілком реально завершити у короткі строки.

Зрештою, це не лише наша оцінка.

Єврокомісія теж вважає, що ми у фіналі.

"Чинник Орбана стає частиною геополітичних домовленостей".

– Поза тим, добре, що ви сказали, що без реформ геополітика не спрацює.

Тому є питання: а якщо ми не виконаємо завдання від ЄС, і решта з цієї четвірки будуть готові до вступу без нас?.

– Тоді ми маємо ставити питання лише собі.

Тепер все – за винятком геополітики – є внутрішнім питанням України.

В нас є перелік завдань по всіх главах.

Є розуміння графіка, є заява про 2028 рік (як цільовий рік завершення реформ.

– ЄП).

І тепер усе залежить суто від України: від парламенту, уряду, усіх інституцій.

У нас є конкретний список індикаторів, яким Україна має відповідати.

Чи ми впораємося – залежить суто від нас.

– Давайте чесно, 2028 рік – це дуже амбітна мета.

Чи це можливо?.

– Можливо.

Але якщо виявиться, що неможливо, то це, знову ж таки, буде нашою провиною і проблемою.

Тому що тепер наш рух до виконання вимог ЄС мало залежить від зовнішніх чинників.

– Від Орбана залежить.

– А це – те, що я називаю геополітичною частиною, яку необхідно вирішити.

Якщо США і Європа дадуть політичне зобов'язання, що Україна вступає в Євросоюз у 2028 році, то чинник Орбана стає частиною геополітичних домовленостей.

Ми вже провели велику роботу з угорським урядом і розуміємо, що треба зробити за межами геополітики.

Що стосується угорської меншини, то відомі вам 11 пунктів лишаються, і ми по них можемо знайти практичні рішення.

Це не буде проблемою.

Я вже веду діалог з цього приводу з політиками, що відомі як найбільші захисники української мови, і ми з ними маємо спільне бачення.

Зрештою, головне питання – це те, щоби положеннями щодо національних меншин з країн ЄС, як-от Угорщина, не скористалась Росія.

Але ми знайдемо прийнятні для України рішення.

Я також зверну увагу: риторика Орбана змінилася.

Тепер його риторика проти вступу України в ЄС – лише в контексті війни.

Він говорить: якщо ми пускаємо Україну в ЄС, то ми пускаємо війну на свій поріг.

А це – теза, з якою ми тотально не згодні.

– А ще він каже, що вступ України до ЄС – це кінець для угорської економіки.

– А ось щодо цього з Угорщиною цілком можна вести конструктивний діалог.

Попередньо ми домовились провести міжурядову комісію Україна-Угорщина в останній декаді січня.

Зустрінемось, обговоримо це.

"Львівський формат": що він дає Україні та ЄС?.

– У грудні Україна та ЄС у Львові оголосили про запуск "плану Б" щодо руху до вступу в ЄС, не чекаючи, поки Орбан зніме вето.

Розкажіть про нього.

– Так, це новий крок для ЄС.

Він не має якоїсь офіційної назви, тож я пропоную його назвати "Львівський формат".

Його суть у тому, що Європейський Союз знайшов підхід, як вирішити питання блокування переговорів.

– Обхід угорського вето?.

– Ні, його головна мета – не обходити щось, а зробити таку процедуру, коли вето Угорщини перестає блокувати увесь процес руху держави-кандидата до вступу.

Угорщині при цьому ніхто не забороняє мати позицію, але ми маємо рухатись далі.

Ця проблема не нова для ЄС.

Так само було блокування деяких країн Західних Балкан, коли одна держава-член ЄС блокувала весь процес на роки.

Ба більше, подібне відбувалося в 1960-х та 1970-х, коли президент Франції Шарль де Голль блокував Британію і Данію.

Це було суто політичне вето, яке тривало 5-6 років.

Зараз Україна і Молдова мають уникнути затримки через таку блокаду.

Ми завершили скринінги, схвалили свої переговорні позиції, Єврокомісія завершує підготовку своїх позицій – і все, далі в нас стіна.

За процедурою, що діє в ЄС, щоби рухатися далі, нам потрібно отримати від Європейського Союзу "to do-list" з індикаторами, "бенчмарками", виконання яких є критерієм для відкриття і закриття переговорних глав.

Усі ці речі Євросоюз має прописати у своїй переговорній позиції (в термінології ЄС – Draft common position, DCP) та передати цей документ нам.

За стандартною процедурою, вони передають державі-кандидату свою DCP офіційним листом на міжурядовій конференції, де відкриваються переговори за відповідним розділом.

І ось цю подію через вето Угорщини не могли провести.

З літа тривала робота, була купа ідей, як це обійти, але всі вони були сумнівними з точки зору легітимності.

І восени, зрештою, Рада ЄС дійшла висновку, що офіційно цей лист із DCP вони не можуть передати без згоди 27 держав-членів.

Але з'явилася альтернатива.

Якщо не можна передати з позицією ЄС офіційно – то Євросоюз може зробити Україні "брифінг" про зміст цих бенчмарків, тобто передати їх нам – але не листом, а усно.

І ось цей "брифінг", який розблоковує подальший рух до вступу – оце і є "Львівський формат".

– Доводилося чути, до і сам документ вам також передали.

Я навіть знаю, що це відбулося у львівському ресторані.

– Про ресторан – правда.

Щоправда, це було у передмісті Львова.

Але де-юре передача бенчмарків, тобто позиції ЄС, відбувалася у львівській ратуші, на виїзному засіданні Ради ЄС, у формі виступу головуючої, данської міністерки у справах ЄС Марі Б'єр.

Але дійсно – тези, що вона озвучить, ми отримали також у неформальній обстановці.

Наслідки цього – стовідсотково ті самі, як у разі офіційного відкриття кластерів.

Грубо кажучи, наша мрія щодо відкриття трьох кластерів попри угорське вето полягала у тому, щоб отримати оцю інформацію і запустити подальший процес.

Наразі цей "Львівський формат" запущений щодо трьох кластерів.

Зараз Рада ЄС готує позицію і бенчмарки ще по трьох.

Кіпрське головування, що почнеться з січня 2026 року, нам дуже чітко підтверджує, що вони зроблять те саме щодо решти трьох кластерів.

Можливо, це вже буде не у Львові, але все одно йдеться про продовження "Львівського формату".

– Доводилося чути, що у Брюсселі є намір запустити наступний кластер десь у березні.

– У нас плани амбітніші: орієнтуємося на кінець лютого – початок березня.

А далі по кожному кластеру, де процес запущений, починається бюрократична робота: посилений моніторинг з боку Єврокомісії, регулярне звітування державам-членам Європейського Союзу в робочій групі з розширення, що має назву CoELA.

Наше завдання – з січня щомісяця звітувати про прогрес у виконанні задач з тих списів, які ми вже отримали і які ще отримаємо.

Наразі ми маємо усі інструменти, які мала б Україна і у разі офіційного відкриття переговорів.

І в нас немає жодних стримуючих чинників, крім нашої внутрішньої волі.

– Орбан не стримує цей бюрократичний процес?.

– Ні, бо наразі там не потрібна одностайність.

Угорщина у Раді ЄС бере участь у цьому процесі.

Так, вони, напевно, казатимуть, що не до кінця погоджуються – але робота йтиме.

І коли з'явиться політична можливість відкрити кластери – ми зможемо одночасно з відкриттям також закрити ті глави, по яких ми виконали проміжні та фінальні бенчмарки.

– А вже для цього треба, щоб Угорщина зняла своє вето.

Коли це буде? Коли в Угорщині зміниться влада.

– Я думаю, що питання – у завершенні передвиборчої кампанії.

Зараз, в умовах кампанії, дуже важко вийти на зміну позиції угорського уряду.

Зараз це може статися хіба що через геополітичну домовленість.

Мовляв, якщо для Орбана так важливе питання війни і миру, то його внесок у мирний процес може полягати в тому, що він почне голосувати за відкриття і закриття переговорних глав.

Але вибори відбудуться вже скоро, у квітні.

Тому я можу з певністю сказати, що наступного року ми точно побачимо перший відкритий і закритий розділ переговорів про вступ України в ЄС.

"Є пиріжки з капустою і з м’ясом.

Обидва – дуже привабливі".

– У Львові з'явився також список з 10 пріоритетних напрямків реформ у сфері антикорупції і верховенства права.

Що він означає?.

– Це такий місток.

Я поясню, що я маю на увазі.

Ви ж не дарма почали з антикорупції та "Міндічгейта".

Це не тільки вас цікавить, а й партнерів з ЄС також.

Тому для мене було важливо наголосити, що ми бачимо чіткі пріоритети в цих питаннях.

Це дуже збіглося з побажанням Європейської комісії, і так з'явився документ за підписом моїм та єврокомісарки Марти Кос.

Хоча щодо формулювань у нас були дискусії.

Наприклад, зміни до Кримінального процесуального кодексу: Єврокомісія хотіла виділити у документі тільки деякі, пріоритетні з них, але я розумію, що нам треба зробити це одним великим законом про зміну КПК – і рухатися далі.

– За досвідом, у випадку України плани пріоритетних реформ добре працюють у двох випадках: або коли їх супроводжує пряник, мовляв, "у разі виконання вам буде ось це", або батіг, мовляв, "якщо не виконаєте, то втратите ось це".

Тут щось таке є?.

– Є.

Причому типи пиріжків тут різні.

Є пиріжки з капустою і є з м'ясом.

– Капуста – це гроші?.

– Саме так! Від частини з цих пріоритетів залежить макрофінансова допомога.

А м'ясо – це наш вступ до Європейського Союзу.

Обидва пиріжки дуже привабливі.

Тому я кажу, що цей документ – це такий місток між бенчмарками, необхідними для вступу в ЄС, дорожньої карти і нашими пріоритетами на 2026 рік.

– Давайте нашвидко пройдемося по пунктах.

Реформа Державного бюро розслідувань (ДБР): у Раді вже є законопроєкт, це він?.

– Ні, вимога ЄС трошечки інакша, і ми вже подискутували про це з авторами того законопроєкту.

Ми домовилися з Європейською комісією, що підходимо до реформи ДБР комплексно.

Максимально швидко, але комплексно.

Потрібне не лише перезавантаження (хоча я взагалі цей термін не люблю), не тільки механізми призначення.

Потрібна реформа ДБР.

Треба оцінити, яких змін потребують компетенція, інші питання роботи цього органу.

Тому має бути інший, ширший законопроєкт.

– Скасування "правок Лозового".

Як ви це проведете, адже Рада відмовляється це голосувати?.

– У списку немає згадки про "правки Лозового".

– Як же немає, якщо вони внесені як перший пункт: "скасування автоматичного закриття кримінальних справ у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування та перегляду чинних строків".

– Але немає "правок Лозового".

Тому що термін "правки Лозового" настільки заряджений, що коли він з'являється у дискусії, то всі рефлекторно реагують або позитивно, або негативно, і суть проблеми йде з дискусії.

Тому ми з Мартою Кос домовилися, що зробимо комплексну оцінку проблеми і пропишемо зміни до КПК таким чином, щоб вони відповідали і практиці Європейського Суду з прав людини, і потребам ефективності роботи всіх правоохоронних органів.

І це буде новий текст, а не "скасування правок Лозового".

– Реформа прокуратури?.

– Там є дві складові.

Одна складова чітко відповідає індикатору за Ukraine Facility щодо відновлення конкурсів на керівні посади зсередини Офісу генерального прокурора.

Це треба зробити у першому кварталі 2026 року.

Що ж до генпрокурора (прим.

"ЄП": Україна зобов'язалася "провести комплексний перегляд процедури відбору та звільнення генерального прокурора"), то це трошки контроверсійно звучить у контексті політичних дискусій, які я бачу в соціальних мережах, але треба пам'ятати, що розділ "Правосуддя" в Конституції України був переглянутий у контексті судової реформи у 2016 році.

Це був один з базових кроків, який дозволив побудувати нову систему добору суддів, перезапустити Верховний суд тощо.

І там у статті щодо призначення генерального прокурора є чітко визначений конституційний механізм.

Але також є досвід різних держав-членів ЄС про те, як балансувати політичні пріоритети і професійну роботу генпрокурора.

В нас у суспільстві є різні точки зору щодо цього.

Є експерти, які дуже радикалізують і кажуть, що має бути стовідсотково конкурс і супер аполітична фігура на посаді генерального прокурора.

І є політики, які кажуть: в Конституції написано, що це політична історія, ми маємо право визначати політику в сфері кримінального переслідування.

– Віцепрем'єр з євроінтеграції який з цих варіантів підтримує?.

– Я підтримую відкриту, сміливу дискусію.

Ми домовились, що ми вивчимо, як еволюціонували підходи до призначення генпрокурора в інших країнах.

І ми маємо зрештою ухвалити свідоме рішення.

– Чого чекають від нас європейські партнери стосовно НАБУ і САП?.

– Щодо НАБУ це в цілому зводиться до забезпечення нормального функціонування бюро, як воно є зараз.

Є деякі точкові речі, де ми можемо посилити НАБУ – це і питання штату, і заробітних плат, і точкові зміни у Кримінальному процесуальному кодексі, які ми зробимо.

Питання, яке винесене окремо – це судова експертиза.

Ми домовились, і ми будемо на цьому стояти, що в нас буде незалежна судова експертиза (зрештою, це експертиза для потреб суду, а не для потреб правоохоронних органів), і НАБУ, як і зараз, буде користуватися послугами цієї незалежної судової експертизи.

"Історичні питання не будуть перепоною для вступу України в ЄС".

– На завершення – про сусідів України.

У нас є сусіди, з якими немає проблем в контексті вступу України до ЄС?.

– Всі сусіди України на захід від нас підтримують наш вступ до Європейського Союзу.

Навіть Угорщина.

– От тільки від них лунає інше….

– Це переговорна позиція.

Не хочу здатися наївним або суперпозитивним, але це дійсно так: претензії до нас сусідів, гучних і тихих, здебільшого пов'язані з переговорними позиціями, з відстоюванням інтересів Польщі, Угорщини, Словаччини тощо, а не з блокуванням нашого членства.

Бо всі країни-сусіди, включаючи Угорщину, знають, що виграють від вступу України у Європейський Союз.

Але це не скасовує того, що в них є низка питань.

Причому часто ці питання насправді адресовані не до нас, а до Брюсселя (наприклад, щодо спільної аграрної політики).

– А Молдова хоче бачити нас в ЄС чи хоче вступити туди сама?.

– Дивіться, мене як віцепрем'єра на переговорах цікавить лише Україна.

У моєї молдовської колеги Крістіни Герасімов – те саме.

Її задача – інтегрувати Молдову до ЄС.

– Тобто разом чи окремо – байдуже?.

– Ні, це не байдуже ані мені, ані їй.

Але для нас обох важливо, щоб ми одне одного не стримували.

І от зараз, коли ЄС запустив для нас Frontloading або "Львівський формат" – це зняло таку небезпеку, бо ми маємо можливість рухатися максимально швидко у цих технократичних переговорах.

– Довелося чути, що після обстрілу мосту в Маяках ви домовлялися про альтернативні шляхи на південь Одещини.

Це правда?.

– Так, хоча моя роль була лише у комунікації з урядом Молдови, набагато більше зробили колеги – (колишнє) Мінінфраструктури, митниця та прикордонники.

А я хочу відзначити, що реакція молдовського уряду була миттєвою і дуже якісною.

Ми разом з ними відразу спланували всі варіанти: це і збільшення спроможностей пунктів пропуску, і, за потреби – прокладання нових транзитних маршрутів.

Була важлива частина домовленостей, пов'язана з тим, як проїжджати Молдовою тим водіям, які мають при собі суто українські документи.

Але ми і про це домовилися, організаційно врегулювали таку можливість.

На щастя, задіювати цей сценарій не довелося, бо вдалося відновити нормальний рух українськими автошляхами.

Але він готовий.

За потреби буде організований конвой, щоби провести український транспорт.

Ми всі механізми з Молдовою узгодили, і я надзвичайно вдячний молдовським колегам за це.

– Наостанок – про Польщу.

У нас є впевненість, що Польща не ставитиме політичних, історичних вимог для вступу України в ЄС?.

– Ці питання на порядку денному.

Днями був брифінг президентів Навроцького і Зеленського, він засвідчив, як багато часу в їхній роботі забирають історичні питання.

Та на мою думку, це не буде перепоною для вступу в ЄС.

Але дійсно, це буде лишатися важливим питанням нашої двосторонньої співпраці.

Розмовляли Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,.

редактори "Європейської правди".