Деурбанізація. Як оборонятись

Ми живемо в регіоні, де війна не трапляється, а лише інколи робить перерву. Так, щоб усі встигли знову повірити у казку про стабільність. М’ясо жертви не має бути напруженим, інакше готувати важче.

І найбільш токсична казка тут — що друга половина ХХ століття була якоюсь природною нормою. Не винятком, який забезпечили чужі парасольки безпеки. Не те, як насправді спрацювали чужі гроші і такий самий чужий страх перед великою бомбою.

Якщо знову обманювати себе цією паузою, є дуже простий сценарій. Ви накопичували на квартиру — але в ній уже вціліла лише одна ціна. Купили машину? Стала обгорілою купкою металу. І це ще пощастило, якщо ви не опинились у цьому грилі самі. Гроші? Якщо готівкою, то гарно ж вони горіли в квартирі чи машині.

Найгірше — що у критичний момент ви опиняєтесь у мегаполісі, який на карті виглядає як жирна мішень. Намагаєтесь виїхати, а на виїзді вишикувались усі.

Цього можна уникнути.

Ставка на агломерації замість гігантських міст або розірваних одне від одного сіл — це ще й суто військове мислення, замасковане під житлову політику. Щось розосереджене по території, але зібране логістикою. Звідки легко вивезти цивільних, щоб пробити коридори в їхніх парканах та утилізувати ворожу піхоту. На Сході (знавці кивнуть) такі ходи в передмістях допомогли, мабуть, більше за самі міста.

Місто — це не магічний щит. Не кожне місто, відповідно, стане фортецею. Якщо поряд із ним немає вигідного рельєфу, перепадів висот, природних бар’єрів та заздалегідь підготовленого простору для оборони, очікування ризикують не співпасти з реальністю.

Як? Легко. Противник може ваше місто обійти. Наприклад, перерізати маршрути. Або взагалі взяти його в оточення. Не думайте, що біля кожного міста є такі «правильні» висоти, як коло нових символів нашої військової звитяги. Географія не зобов’язана вам допомагати. Її треба вчити самим. Як і закони фізики, до речі.

Агломерація в цьому сенсі дає гнучкість. Вона не прив’язує оборону до одного міста. І не змушує танцювати між купкою розірваних між собою селищ, де фронт відсутній уже настільки, що позиції наших та ворожих військ ідуть «шахматкою». Надто суцільно, щоб не було розривів. Надто вільно, щоб був простір для маневру та гнучкої оборони.

Це не означає, що агломерація гарантує легку прогулянку військовим. На війні нічого легкого не повинно бути, окрім як пощастить. Але агломерація робить проблеми більш керованими. Це те, чого нам зазвичай бракує.

І не про війну, бо це теж важливо. Коли вас евакуюють із мегаполіса, який скоро або стане полем для жорстких боїв, або буде методично розбитий ударами здалеку, зараз ви стаєте таким собі роніном, самураєм без шефа. Тобто отримуєте статус людини без прив’язки до місцевості. Вічного переселенця. З валізою, хиткою орендою, з пошуком школи, лікаря, роботи, документів. І з головним відчуттям, яке вбиває волю — що це надовго. І ніхто не знає, наскільки довго.

Будьте відверті, багато переселенців за це підуть воювати? Багато хто пішов. І ми їм вдячні, бо це тепер наші колеги. Тільки не треба робити вигляд, що багато хто не плюне у відповідь на заклик долучитись до війська.

Інша річ, коли після втрати свого постійного житла вас чекає тимчасове, але все ж гарантоване державою. А ваших дітей на новому місці — вже гарантоване нове житло, щойно вони доживуть до повноліття. Це мотивує краще за промови від влади, яка на інтереси армії сама відверто плює четвертий рік.

Не всі навколо — ідейні. Тож перехід на агломерації, економічні та соціальні сторони яких вам описали в попередніх статтях трилогії, дасть змогу сподіватись не лише на ідейних.

Ми можемо зустріти наступну війну так, як зустрічали попередні — з вірою, що пронесе. Хоча б радили сподіватись на «пронесе» лише в кущах.

Ми маємо нарешті подорослішати як держава. Зробити те, що роблять люди, які знають суть проблеми та ризики для себе. У нашому випадку — перетворити житлову політику на частину оборонної архітектури. Якщо Україна відтворить саму себе станом на 2021 рік — отримає собі ще один 2022-й.

Уникнути цього набагато приємніше, ніж потім героїчно розгрібати наслідки.