Допомога США, яку треба купувати, і шантаж Трампа: на що сподіватися Україні у 2026 році

Наприкінці 2025 року українсько-американські відносини входять у нову фазу, коли публічними заявами дедалі важче пояснювати реальний стан справ. Офіційно Вашингтон продовжує обережну підтримку України, але за лаштунками дедалі більше рішень ухвалюються через призму виключно внутрішніх інтересів США, підготовки до мідтермів і особистого сприйняття Дональда Трампа та його команди.

Військова допомога обмежується, загальні цифри підтримки завищуються, а будь-яка дискусія про війну в Україні зводиться до підрахунків коштів, які американський виборець платить за підтримку Києва.

У цьому контексті Україна для США дедалі частіше перестає бути окремим стратегічним питанням і стає елементом ширшої політичної гри. Мирні перемовини, продаж або передача зброї та навіть розвідувальні дані розглядаються вже не як частини єдиної стратегії для підтримки українського спротиву, а як елементи політичного тиску з боку американської адміністрації проти Києва, заради досягнення своїх політичних цілей.

24 Канал спільно з Центром Дністрянського 18 грудня організували онлайн-дискусію з політичними та військовими експертами, які окреслили рамковий прогноз відносин між Україною та США на 2026 рік в контексті військової та фінансової допомоги. Протягом дискусії були проаналізовані реальні поставки, імплементація безпекової угоди Україна – США та тренди, які визначатимуть 2026 рік. Вперше ці дані презентували публічно.

Запрошеними спікерами виступили:

• Микола Бєлєсков – головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, старший аналітик "Повернись живим".
• Олександр Краєв – директор програми "Північна Америка" Ради зовнішньої політики "Українська призма", викладач НаУКМА.
• Дарія Чернявська – аналітикиня Безпекової програми Центру Дністрянського.
• Модерував онлайн-зустріч Дмитро Шеренговський – керівник Безпекової програми Центру Дністрянського, проректор УКУ.

Нова ера американської підтримки: як допомога Україні стала елементом політичного шантажу?

Впродовж останніх майже чотирьох років російсько-української війни США залишаються головним партнером України у забезпеченні військової та фінансової стійкості. Однак із поверненням Дональда Трампа до влади президент США та його адміністрація все частіше ставлять під сумнів майбутнє цієї підтримки, чинять політичний тиск проти України, використовуючи допомогу з боку Вашингтону, аж до відвертого шантажу.

Однак попри всю нестабільність американської адміністрації, 3 грудня 2025 року відбулася зустріч міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі, що виглядала дуже обнадійливо, принаймні на рівні формулювань. Росія у підсумку названа "тривалою загрозою", при цьому окремо виділена "єдність та рішучість" самого Альянсу. На найвищому рівні знову підіймали тему оборонних витрат, а саме курс держав-членів на 5% ВВП на оборонку до 2035 року.

Зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в Брюсселі, 3 грудня 2025 року / Фото з сайту Альянсу

Генсек НАТО Марк Рютте окремо наголошував, що підтримка України зараховується до цих витрат, а отже фактично є частиною колективної оборони, а не просто жестом солідарності. Підсумкова формула виглядає просто – інвестиція в оборону України дорівнює інвестиціям у власну безпеку.

І дійсно, на рівні політичних заяв ця логіка виглядає цілісною та позитивною. Однак якщо змістити перспективу з політичних трибун до рівня конкретних механізмів постачання зброї – загальна картина стає набагато менш тріумфальною та значно складнішою.

• Ключовий інструмент для постачань зброї Україні у 2025 році – Prioritized Ukraine Requirements List (PURL), і цей механізм справді працює. Це підтверджують як у самому НАТО, так і в Україні. За словами заступника командувача ініціативи НАТО з безпекової допомоги та навчання для України (NSATU) Майка Келлера, вже після того, як адміністрація Дональда Трампа припинила прямі донорські постачання озброєнь – не відбулося загального драматичного падіння цих постачань.

За програмою PURL у 2025 році було доставлено до України близько 220 тисяч тонн військових вантажів. ЗСУ продовжують успішно тримати фронт, сили ППО працюють, а сама система не зламалася навіть за обмеження прямої участі США.

Однак, як пояснює аналітик Микола Бєлєсков, проблема не обмежується суто військовою складовою. На його думку, з безпекової угоди зі США зникла не лише "хард-сек'юріті", а й "софт-сек'юріті" частина – тобто ширший пакет зобов'язань, який мав би виходити за рамки постачання озброєнь.

Бєлєсков звертає увагу, що, якщо порівнювати американську угоду з аналогічними домовленостями України з окремими європейськими державами, різниця стає принциповою. У випадку з Німеччиною йдеться не лише про військову допомогу, а й про макроекономічну підтримку. Угода ж з американцями, за оцінкою експерта, втратила змістовне наповнення і наразі функціонує переважно як політичний фон, а не як дієвий інструмент безпеки.

Сам Бєлєсков формулює це максимально прямо, ставлячи провокативне запитання: "А взагалі безпекова угода з США жива чи мертва?" І далі уточнює, що сьогодні вона радше існує на рівні символізму, ніж практичних параметрів, та підсумовує, що "фактично ж пацієнт, скоріше, мертвий, ніж живий".

Водночас програма PURL дозволила акумулювати близько 5 мільярдів доларів від європейських держав. Суто формально – це вже великий успіх.

Фактично ж, за оцінками Миколи Бєлєскова, Україні потрібно 3 – 4 мільярди доларів на квартал, тобто щонайменше 12 – 16 мільярдів на рік. За нинішніх темпів фінансування PURL значно відстає від цих показників, і хоч поки що це не критично, але саме тут починає проявлятися головна вразливість подібних програм – необхідність забезпечити Україну протиповітряною та протиракетною обороною.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте / Фото з сайту Альянсу

Контраст із офіційною риторикою тут особливо різкий, адже поки у НАТО та ЄС говорить про довгострокову стратегічну підтримку, в реальності забезпечити повний обсяг необхідних засобів – видається неможливим. Україна залишається критично залежною від США у питаннях ППО і ПРО, і мовиться не лише про ракети до систем Patriot, без яких неможливо перехоплювати російські балістичні ракети, а й про NASAMS, Frankensam і боєприпаси до них.

Усі ці системи зав'язані на американських виробників, а зрештою – на політичну волю адміністрації Дональда Трампа.

Європейці цю залежність від США повністю усвідомлюють, але компенсувати її самостійно не можуть. Тому й виникають такі механізми, як PURL. Проте тут, як наголошує Бєлєсков, важливо казати відверто:

У підсумку американський ВПК отримує подвійний прибуток, а президент Трамп може переконливо говорити своєму виборцю, що США "нічого не витрачають, а навіть заробляють". Для внутрішньої політики напередодні виборів це надзвичайно сильний аргумент.

Водночас поле бою за ці півтора року суттєво змінилося. Україна вже не так залежить від США, як у 2022 – 2023 роках, бо війна перестала бути передусім артилерійською. Безпілотники, включно з перехоплювачами "Шахедів", дедалі більше закривають ті сегменти, де раніше потрібні були класичні ракети. Артилерійський дефіцит частково знятий європейськими ініціативами, зокрема чеської. Роль HIMARS і JDAM лишається важливою, але вже не є критичною.

Та є два винятки, які ламають будь-який оптимізм. Про системи ППО та ПРО ми вже згадали, другий же ж елемент – розвідувальні дані від США. Саме така, за фактом, нематеріальна компонента залишається ключовим важелем американського впливу на Україну та, відповідно, політичного тиску на керівництво нашої держави.

На рівні заяв у НАТО та ЄС демонструють рішучість і довгострокове планування. Однак на рівні реальних спроможностей підтримка України дедалі більше зводиться до забезпечення мінімально достатнього рівня підтримки, із критичною залежністю в окремих сегментах. Перехідний період Україна пройшла краще, ніж очікувалось, однак головний тест та питання на майбутнє – чи зможе PURL завдяки Європі вийти на повну потужність?

Як у США готуються до виборів та чи впливає підтримка України на американський електорат?

На додачу один із ключових зсувів у підході США до України пов'язаний не з війною як такою, а з внутрішньою політикою Сполучених Штатів. Вашингтон на чолі з адміністрацією Дональда Трампа прямує до проміжних виборів або так званих мідтермів – коли американці обиратимуть новий склад Палати представників Конгресу США, частину Сенату та губернаторів на місцях.

Зрештою, на тлі політичної напруженості у внутрішній американській політиці, Білий Дім намагається концентрувати увагу не на зовнішньополітичних досягненнях, а виключно на економіці.

У цій логіці підтримка України теоретично могла б стати для адміністрації вигідним активом – насамперед у промислових штатах і республіканських округах, де зосереджене американське оборонне виробництво. За словами Олександра Краєва, саме тут український кейс здатен закривати великі прогалини у політиці Дональда Трампа – від боротьби з безробіттям до стримування інфляції.

Дональд Трамп під час передвиборчого ралі у 2024 році \ Фото Getty Images

Втім, на практиці цей аргумент працює значно гірше, адже навіть у попередніх виборчих кампаніях зростання зайнятості та виробництва рідко напряму пов'язували з допомогою Україні. Натомість це подавалося виключно як досягнення адміністрації, без урахування зовнішньополітичного контексту.

Український фактор, за словами Краєва, ставав радше тактичним інформаційним інструментом, а не частиною широкого стратегічного наративу.

Ситуацію ускладнює й те, що сам Дональд Трамп дедалі менше апелює до економіки у відповідь на критику його політики на цьому напрямку. Замість того щоб аргументувати виборцям, чому безробіття продовжує зростати, а ціни ростуть – що сам Трамп прямо називає вигадкою – акцент робиться на популістичних темах: міграції, депортаціях, зовнішніх "загрозах" наркотрафіку з Венесуели тощо. Через це Україна з'являється у внутрішній американській дискусії навколо економіки не в контексті можливостей для покращення ситуації, а як черговий подразник для електорату.

Паралельно з цим мідтерми загострюють внутрішньопартійну боротьбу в США – і не лише серед республіканців. Усередині Республіканської партії дедалі чіткіше вимальовується поділ між консервативним крилом і MAGA-таборами, тоді як у Демократичній партії співіснують взаємовиключні ідеологічні лінії – від поміркованих центристів до відвертих соціалістів. У таких умовах зовнішня політика майже неминуче відходить на другий план.

Є стара аксіома: зовнішньою політикою вибори не виграють – особливо місцеві. Коли ключове питання для вас – ціна на яйця,
– наголошує Краєв.

Водночас це безпосередньо впливає й на механізм прийняття рішень у Конгресі США. За словами експерта, навіть наявні проєкти майбутньої допомоги для України залишають в підвішеному стані, адже політики "чекають сигналу" з Білого дому, що ще пару років тому було б складно уявити з точки зору самої американської системи стримувань і противаг.

У цьому контексті мідтерми радше зменшують простір для нових рішень щодо України, ніж відкривають можливості. Поточне фінансування в межах оборонного бюджету США у 800 мільйонів доларів для України – це радше мінімально доступний базис, ніж створення додаткового простору для стратегічного розширення цієї підтримки. І саме тому, за оцінкою експертів, вікно можливостей для Києва звужується разом із загостренням внутрішньої політичної боротьби у США.

Корупція в Україні та "350 мільярдів" допомоги: як адміністрація Трампа маніпулює цифрами?

Та поки майбутнє економічної та збройної підтримки України залишається оповите туманом невизначеності, одним з найстійкіших елементів американської внутрішньої дискусії навколо теми України залишається маніпуляція цифрами вже наданої американцями допомоги.

У публічній риториці – передусім у таборі скептиків на чолі з самим Дональдом Трампом – фігурують суми на кшталт "300 – 350 мільярдів доларів", які нібито були витрачені на підтримку Києва. Проблема в тому, що ці цифри не мають під собою фактичної основи, зате мають глибокі політичні наслідки.

Зустріч Володимира Зеленського та Дональда Трампа на полях Генасамблеї ООН / Фото Getty Images

За оцінками аналітикині Центру Дністрянського Дарії Чернявської та за офіційними даними Кільського інституту світової економіки, фактично надана допомога США Україні з 24 лютого 2022 року становить близько 140 – 150 мільярдів доларів.

• Із них приблизно 70 мільярдів – це військова підтримка,

• ще близько 50 мільярдів – фінансова, гуманітарна допомога, підтримка енергетики, розмінування та інші невійськові напрями.

• Якщо додати близько 20 мільярдів доларів заморожених російських активів у межах програми ERA, схваленої G7, загальна сума все одно не наближається до озвучуваних Трампом 300+ мільярдів доларів.

Важливо й те, що адміністрація Дональда Трампа не оголошувала нових масштабних пакетів безплатної військової допомоги Україні. При цьому завищені цифри у цьому контексті виконують чітку функцію – створюють у виборця відчуття "надмірних витрат" з боку попередньої адміністрації Джо Байдена, а це вже легко конвертується в суспільне невдоволення напередодні виборів.

Додатковим полем для маніпуляцій стала тема української корупції. Як зазначає Олександр Краєв, реакція Білого дому на останні корупційні скандали в Україні була стриманою, а їхній вплив у США виявився неоднорідним.

Для тих, хто й так був скептичним або антиукраїнським, це стало додатковими набоями для аргументації: мовляв, подивіться, скільки там корупції,
– наголошує Олександр Краєв.

Водночас для прихильників підтримки України ці самі кейси спрацювали протилежно. Краєв наводить показовий приклад реакції Майкла Макфола – колишнього посла США в Росії, який останніми роками виступає виключно з проукраїнських позицій та брав пряму участь в розробці санкцій проти Москви.

Він написав дуже просту річ: "Я мрію про день, коли в Америці наші інституції так само боротимуться з корупцією і так само працюватимуть",
– каже Олександр Краєв .

Це ілюструє неоднозначність всієї ситуації. Звісно, гучні корупційні скандали під час війни в одному з найчутливіших секторів – енергетиці – лише підкреслюють наявність проблем і дають аргументи критикам України. З іншого – сам факт оприлюднення цих матеріалів, розслідувань і реакції українських владних кіл демонструє, що держава не ігнорує ці проблеми.

Якби ми цього не показували, було б ще більше підстав говорити, що ми з корупцією взагалі нічого не робимо. В американському контексті це працює абсолютно так само. Тому якогось радикального негативного впливу я тут не бачу,
– підсумовує Краєв.

Ба більше, за словами експерта, саме ці кейси дедалі активніше використовують українські лобісти у Вашингтоні як позитивний аргумент, певний доказ того, що державна система працює навіть під тиском війни.

У поєднанні з тактикою: пропонувати американцям співпрацю, зокрема у військовій сфері, замість вимолювання допомоги – дозволяє збити певний шар токсичності з цих ключових тем, і сподіватися на подальше поглиблення відносин з будь-якою американською адміністрацією, не залежно від імені та політичної орієнтації очільника Білого дому.