"Коли я граю, ніби повертаю себе до поранення". Як ампфутбол допомагає ветеранам відновлюватися

Суботній ранок у Києві. Вулиці навколо майже порожні, але на стадіон імені Баннікова, що біля Української асоціації футболу, постійно заїжджають машини та заходять люди у шарфах з символікою футбольних команд. Сьогодні тут буде перша частина останнього туру Чемпіонату України з ампфутболу – футболу на милицях, де грають люди з однією ампутованою нижньою кінцівкою.

Першими на стадіон приїхали дві команди – Луцький клуб "Хрестоносці" й Донецький "Шахтар Сталеві". Сьогодні вирішальна гра: переможець отримає друге місце у Чемпіонаті України й путівку до Ліги Європи з ампфутболу.

Гравці заходять до роздягальні – там жартують, сміються, налаштовуються на гру та слухають настанови від тренерів. Далі виходять на поле й починають розминку.

Один із гравців "Шахтаря" – колишній морський піхотинець Денис Волинець. Він у команді не так давно, сьогодні гратиме лише втретє. Перед тим як вийти на футбольне поле, він знімає протез з лівої ноги й бере до рук милиці. Спершу бігає з м’ячем навколо фішок, а потім іде тренувати удари.

LIGA.net побувала на ампфутбольному матчі й дізналася, як цей вид спорту допомагає ветеранам відновлюватися після травм.

Окупація, служба, поранення

Денису Волинцю 27 років, він родом із села Привітне у Херсонській області. З самого дитинства любив грати у футбол. Не кинув хобі і в дорослому віці – грав в аматорській команді "Атлант" і суміщав це з роботою інкасатора. Аж поки у 2019 році його не призвали на строкову службу в зону ООС. Там він прослужив рік, а потім повернувся до звичного життя у Привітному.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, містечко Дениса одразу опинилося в окупації. Життя різко змінилося – зникла робота, люди з вулиць і розуміння, на що чекати далі. Містом постійно їздили російські військові й могли забрати на підвал будь-кого, хто їм просто не сподобається. Тим більше – колишнього військового.

"Мене один раз зупинили, роздягнули до трусів і почали перевіряти, чи маю патріотичні тату. На щастя, тоді у мене їх не було, – згадує Денис. – І на щастя, росіяни не дізналися, що я служив, – напевно наші військові перед відступом знищили документи у військкоматах. Лише завдяки цьому за півтора місяця окупації ми з дружиною змогли виїхати".

Денис і його дружина виїхали спочатку в Запоріжжя, звідти – в Тернопіль. Але чоловік не планував залишатись там надовго, у нього був план: знайти житло, хоча б мінімально облаштувати життя дружини й іти до війська. Уже за тиждень він повернувся у підрозділ, у якому служив за часів ООС.

Бахмут, Водяне, Тоненьке, Очеретине й Орлівка – місця, де Денис воював зі своїм підрозділом у 2022-2023 роках. Денис був стрільцем – штурмував ворожі позиції та захищав свої від ворожих атак.

11 січня 2023 року Денис був на бойовому завданні. Мав вивести групу військових з переднього краю у тил по замінованій дорозі. "Туди їх завозили на броні, а назад виїхати на техніці вже змоги не було", – пояснює він. Під час виходу Денис ішов першим. На половині шляху почув глухий звук – міна "пелюстка" вибухнула прямо під його ногою.

Денису відірвало ліву ногу нижче коліна, а права сильно постраждала від уламків. Поки чекав на евакуаційне авто, майже не відчував болю через шок. Боляче стало вже у еваці. Том йому вкололи морфін, і він відключився.

"Це був жахливий шлях. Окрім того, що там усюди були розкидані міни, нас ще й обстрілювали з усього можливого. Були автоматні черги, кулеметні постріли і, звичайно, там били артою, – згадує Денис. – У той день поранення отримав лише я, але далі ситуація ставала дедалі складнішою. Знаю, що після мене там був не один 300 і не один 200".

Далі була дорога від одного стабілізаційного пункту до іншого. Її він пам’ятає смутно. Знає, що був у Карлівці й Покровську. Знає, що там робили якісь операції. Але повністю до тями прийшов уже у Дніпрі. Два з половиною місяці провів у лікарні ім. Мечнікова. Йому зробили ще кілька операцій, а коли стан покращився, відправили доліковуватися в Луцьк.

Денис хотів швидко стати на протез і повернутись у військо. Тому відкинув пропозицію поїхати на реабілітацію та протезування в США – поїздки треба було чекати кілька місяців, і знайшов протезний центр у Вінниці. Реабілітація пройшла успішно, і вже за два місяці Денис повернувся на службу. Тепер він інструктор – вчить новобранців штурмувати й оборонятися під час ворожих штурмів.

"Усе життя любив футбол"

Якось знайомий із протезного центру запросив Дениса на тренування ампфутбольної команді "Шахтар Сталеві" – він грав там сам і подумав, що це може бути цікаво товаришу.

"Я погодився, бо все життя любив грати у футбол. Але після поранення думав, що ніколи більше не зможу, – каже Денис. – Коли вперше побачив, як грає "Шахтар Сталеві", мене це захопило. Я почав дивитись ігри, вболівати й обережно мріяти, що колись і сам пограю з ними".

За пару тижнів бажання Дениса здійснилось. Він приїхав на перегляд – пробне тренування, де тренер вирішує, чи візьме гравця у команду. "Тоді я вперше подумав, що зможу повернутися до життя, яке було до поранення, і знов грати у футбол", – згадує Денис.

Після тренування до нього підійшов головний тренер "Шахтар Сталеві" Богдан Білько, похвалив гру та запропонував доєднатися до команди.

"Звісно, я погодився, але пояснив: я досі служу, тому не можу бути на всіх тренуваннях, – говорить Денис. – Домовилися, що я тренуватимусь самотужки, а до команди буду долучатися під час зборів на ігри. Пізніше виявилося, що у команді ще є гравці, які продовжують службу й теж тренуються самі".

Основна відмінність ампфутболу від звичайного: гравці мають ампутацію однієї нижньої кінцівки, тож грають на милицях. Проте самими милицями торкатися до м’яча не можна. Воротар грає без них, але він мусить мати ампутацію однієї з верхніх кінцівок. Також ігровий час тут менше – два тайми по 20 хвилин.

Для тренувань Денису дали милиці, м'яч, фішки й інший інвентар. Він тренується двічі на тиждень: їде у найближче до його військової частини місто та грає на місцевому стадіоні.

Кожне заняття починає з розминки. Далі зигзагом розставляє фішки на полі. Бере до рук милиці й починає оббігати фішки, одночасно ногою веде м’яч. Це допомагає відпрацьовувати координацію, швидкість і контроль м’яча. Далі – паси й удари. Якщо на стадіоні нікого немає, Денис б’є м’яч у стіну, приймає відскок і повторює вправу.

Іноді до тренувань долучаються місцеві діти. Коли їх збирається сім-вісім, діляться на дві команди й грають. На милиці й відсутність частини ноги у Дениса діти не зважають – поводяться з ним як з рівним.

"Переключитися з футболу на ампфутбол було не так складно. Єдине, що справді важко, – навчитися бігати на милицях. Вірніше, зрозуміти, як це робити, – каже Денис. – Я й досі не завжди біжу ідеально, але тепер уже розумію, як треба було б".

Швидко адаптуватися до нового виду спорту допоміг попередній досвід і загальна фізична форма – Денис завжди займався на турніку та брусах, працював з вагою у спортзалі.

Денис грає в "Шахтар Сталеві" лише півтора місяця, за цей час взяв участь в одній грі й навіть забив гол – один із двох, що принесли його команді перемогу.

"Ампфутбол дуже допоміг мені після поранення, – каже Денис. – Завдяки тренуванням, я ніби повернувся в життя, яке було до війни, до поранення. У той час, коли я грав у футбол. Разом з цим повернулися й емоції".

"Ампфутбол – не реабілітація, а відновлення"

Ампфутбол може бути способом як фізичного, так і ментального відновлення, каже старша аналітикиня Центру ініціатив "Повернись живим" Ярослава Братусь. Центр працює у двох напрямках, один із них – розвиток культури відновлення ветеранів і військовослужбовців після поранень, травм чи захворювань через адаптивні види спорту.

За словами Ярослави, важливо розмежовувати поняття відновлення, з яким допомагає адаптивний спорт, і повноцінної реабілітації.

Реабілітація передбачає комплексну роботу багатьох фахівців: фізичних терапевтів, ерготерапевтів, логопедів, лікарів фізичної та реабілітаційної медицини. Ампфутбол виконує підтримувальну функцію після базової реабілітації.

З усіх видів адаптивного спорту ампфутбол – один із найбільш травматичних, тому ним можна займатися лише після повної реабілітації і консультації з лікарем – щоб упевнитися, що у конкретному випадку спорт буде корисним, а не зашкодить.

Якщо протипоказань немає, ампфутбол допомагає повернути й підтримувати фізичну форму: укріплює м’язи, підвищує гнучкість і мобільність тіла, робить його сильнішим і витривалішим. Утім, вплив ампфутболу не обмежується лише цим.

Для багатьох ветеранів він стає інструментом емоційного розвантаження. Створює безпечний простір, де можна вивільнити агресію, напругу, впоратися з розгубленістю та внутрішнім хаосом. Тобто з усім тим, з чим часто стикаються ветерани під час повернення до цивільного життя й відновлення після травми.

Займаючись ампфутболом, ветерани відчувають, що стають сильнішими та краще адаптуються у новому для себе тілі – а це дає впевненість, зменшує рівень тривожності й дистресу. А ще ампфутбол допомагає з соціалізацією – що теж часто стає проблемою, коли ветеран повертається до цивільного життя, тим більше після серйозного поранення.

"Наша команда існує з початку 2024 року, і за цей час хлопці стали однією спільнотою – спортивною сім’єю, – розповідає про досвід гравців "Шахтар Сталеві" їх головний тренер Богдан Білько. – У них з’явився спільний інтерес – спорт. Зараз усі хлопці вболівають й обговорюють успіхи першої команди "Шахтаря", жіночої та юнацької команд. Навіть ті, хто на початку був закритим і не дуже комунікабельним, тепер з захопленням говорить про спорт".

Рахунок 1:0

Гравці стоять у колі. Їхні руки лежать одна на одній. Раптом вони починають кричати: "Шахтар-шахтар!", а далі різко підіймають руки догори та продовжують кричати: "Сталеві". Разом з ними з трибун кричать уболівальники – більшість із них фанати ФК "Шахтар", але також є й родичі, друзі гравців та інші ветерани.

Час починати гру ФК "Хрестоносці" проти ФК "Шахтар Сталеві". Усі гравці займають свої позиції – їх на полі менше, ніж у класичному футболі, по сім гравців у кожної команди. Головний арбітр дає свисток про початок матчу.

"Коли ми виходимо на поле, у мене завжди починається мандраж, відчуваю мурахи по шкірі. А потім стартує гра, і я отримую від цього неймовірне задоволення. Повністю розслабляюся й максимально включаюсь у процес. – каже Денис. – Це цілий спектр емоцій – коли промазав повз ворота, коли забив гол, коли його не зарахували".

Швидкість гри в ампфутболі значно нижча. На це впливає не тільки складність руху на милицях, але і специфіка гри. Гравці передають м’яч одне одному короткими пасами. Довгих передач майже немає, адже гравцям на милицях важко їх прийняти. Тому суперник часто перехоплює м’яч на середині поля, не даючи змогу дійти до воріт.

Емоції на полі вирують не менше, ніж у класичному футболі. Гравці сваряться з суперниками, коли ті тягнуть час або вимагають штрафний удар. Кожна пауза у матчі супроводжується емоційними вигуками: "Вставай!", "Давай грай", "Ну, хлопці, вперед". Під час кожного удару у бік воріт трибуни й обидві тренерські лавки замовкають. Коли м’яч пролітає повз, одні зітхають з полегшенням, інші з розчаруванням.

Обидвом командам сьогодні потрібна тільки перемога, і один забитий м’яч може її забезпечити. На 13-й хвилині це вдається зробити "Хрестоносцям". Ударом у дальній кут воріт "Хрестоносці" відкривають рахунок. На це реагують обидві лавки:

"Шахтар чемпіон! Шахтар, уперед!" – скандують і б’ють у барабан вболівальники "Шахтар Сталеві".

"Хрестоносці переможці!" – відповідають фанати суперників. Між ними зав’язується маленька перепалка. Вони по черзі скандують, що саме їх клуб буде переможцем у сьогоднішньому матчі.

"Зайчику, ти зможеш", – лунає у натовпі. Чутно, що, окрім футбольних фанатів, на грі також і рідні гравців.

40 хвилин основного часу вже завершились, на останній хвилині доданого часу арбітр ставить штрафний удар з центру поля на користь шахтарів. Уся команда напружена – вони розуміють, що це останній шанс забити і бодай зрівняти рахунок.

Гравці розігрують штрафний. Перший пас, другий, але третій вже не проходить – "Хрестоносці" вибивають м’яч уперед, і поки він ще летить у повітрі, лунає свисток про завершення гри. У всіх гравців розпач. Вони розуміють, як близькі були до своєї мети.

"Разом і до кінця", – вигукують фанати "Шахтаря", поки з іншого боку трибун лунають привітання з перемогою.

Кінець чемпіонату

"Шахтарі" йдуть у роздягальню. Усі засмучені – цим програшем вони втратили шанс представляти Україну на єврокубках наступного сезону.

"Футбол – це завжди про емоції. Коли ти перемагаєш, то звичайно це радість, щастя. Коли програєш, це сум і розчарування. Після таких ігор, особливо коли рахунок 1:0, ти думаєш, що міг би зробити інакше під час гри, – каже Денис. – Але це не демотивує, навпаки хочеться показати більше наступного разу".

Ніхто не знає, про що саме тренер говорить з гравцями у роздягальні. Але поки це відбувається, навколо приміщення збирається натовп у помаранчево-чорних кольорах – фанати "Шахтар Сталеві". У руках вони тримають фаєри.

Гравці виходять із роздягальні – і маленький майданчик перед будівлею буквально зникає у диму. Фанати й команда кричать і радіють.

"Це була перша моя гра, де були наші ультраси. І це неймовірно. Навіть коли наприкінці гри вже зовсім не було сил, вони все одно гнали нас уперед, – каже Денис. – І після гри, навіть коли ми програли, вони прийшли й підтримали нас".

Команда поступово збирається біля автобуса, щоб їхати у готель. Завтра на них чекає остання гра сезону. Хоча надії на єврокубок уже немає, вони все ще можуть поборотися за бронзу у першому Чемпіонаті України з ампфутболу.

Наступного дня вони все ж таки здобудуть її.

Після змагань Денис повертається на службу. Він втомився від неї й постійної невизначеності, але думки про наступні чемпіонати та збори команди допомагають триматися на плаву:

"Я завжди любив футбол. І ампфутбол ніби повернув мені частинку мене до поранення. Повернув ті емоції, моменти – той кайф від гри. Напевно, через це, коли я граю, думаю більше про цивільне життя, ніж про службу, – каже Денис. – Я бачу себе в ампфутболі у майбутньому. Можливо навіть доросту до рівня національної збірної".

Матеріал створено LIGA.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю LIGA.net і не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.