Про жінку з Покровська, «прихильність» до Росії та воєнні злочини

Відео з жінкою з Покровська — хороший привід для розмови про те, хто нам хто і як ми бачимо те, що відбувається в нашій країні. Зараз за емоційну підводку вигрібає «Новинарня», але навіть із частини дискусій у коментах бачу, наскільки різними є позиції, з яких різні люди дивляться на цю публікацію, як і на ситуацію, яку вона відображає.

Отже, факти: є відео, на якому жінка нібито дає свідчення нібито російському слідчому. Це відео хтось (очевидно, росіяни) записав і з якоюсь метою вирішив опублікувати в соцмережах, звідки його перепублікував Денис Казанський, а далі — українські медіа.

На цьому факти закінчуються. Все інше — припущення.

Загалом достовірність цього відео нічим не відрізняється від достовірності відео про розіп’ятого хлопчика у Слов’янську, просто зміст жінчиної історії більше вигідний для просування певних меседжів, тому неперевіреністю радо нехтують.

Сторінку цієї жінки у ФБ (без відкритих дописів) можна знайти, і за опосередкованими ознаками можна побачити, що вона з Покровська. Сподіваюсь, осінтери й українські слідчі нариють більше.

Події, які жінка переповідає (її зґвалтування, вбивство її чоловіка, втеча свекрухи, каяття російських військових тощо), як і обставини (їхня з чоловіком прихильність до Росії), неможливо перевірити і підтвердити без повноцінного слідства. Тому обговорювати це як історію, яка сталась насправді, й давати моральну оцінку діям людей, які нібито лишилися в Покровську «чекати на Росію» — точно не справа медіа, які мають справу з перевіреною інформацією.

Але вуйко Йосип, що розносить gossip, звісно, може собі це дозволити

Якщо жінка — громадянка України, то її гадане зґвалтування — воєнний злочин, і ставитись до нього варто саме так. Фрейм, запропонований «Новинарнею» в підводці (в матеріалі цього нема) — що ці люди не наші, а російські, бо, мовляв, прихильні до Росії — вкрай небезпечний і непродуманий.

Бо, нагадаю, про прихильність до Росії ми знаємо зі слів жінки, яка в невідомому статусі перебуває в руках окупантів і дає свідчення. Якщо ми розглядаємо такі твердження як правдиві, тоді маємо погодитись і з декларованим росіянами вибором 98% (чи скільки там) мешканців окупованих територій, які проголосували за входження п’яти українських регіонів до складу Росії. Загалом усі українці з окупованих територій на відео, публікованих росіянами, озвучують прихильність до Росії. Логічно, нє? А українські полонені співають російський гімн, що за цією логікою теж робить їх прихильниками Росії.

Ну, тобто ми кажемо: Росія чинить воєнні злочини на окупованих територіях. А Росія на це: спокуха, жертви цих злочинів — наші прихильники, вони перед смертю раділи нашому приходу. І ми такі: а, ну добре, ви там між собою розбирайтесь, тільки прихильників України не чіпайте. А Росія на це: таких тут нема.

«Прихильність» людей до Росії чи України є невимірюваною ознакою, яку дуже легко фальсифікувати або зімітувати. У ситуації, коли ти сидиш у підвалі, а над твоєю головою місяцями триває війна, політичні погляди взагалі досить мало важать. Чи слід розглядати відмову евакуюватись із міста, яке штурмують росіяни, як декларацію політичних поглядів — питання теж до обговорення, але досить очевидно, що бажання потрапити під контроль Росії не може бути єдиним мотивом усіх людей, які відмовляються виїжджати. Є простіші способи туди потрапити.

Підсумовую: те, що можуть констатувати журналісти — факт публікації відео з російських джерел, яке свідчить про можливі воєнні злочини проти українських громадян у Покровську.

Все решта — припущення, плітки, маніпуляції і узагальнення, яких журналістам варто уникати. Якщо комусь дуже хочеться використати цю історію як яскравий аргумент для якоїсь своєї тези (адресованої «ждунам», «ухилянтам», «пушкіністам» чи кому завгодно), то це, звісно, не заборонено. Але варто пам’ятати, що це аргументи того ж порядку, що розіп’ятий хлопчик.

Джерело: фейсбук-сторінка Отара Довженко