Рік жорсткої правди

Понад три роки тому на центральному залізничному вокзалі Києва була реалізована креативна та красива ідея.

В будівлі вокзалу розмістили табло з розкладом віртуальних рейсів до окупованих міст України: Донецька та Луганська, Сімферополя та Севастополя, Маріуполя та Бердянська.

Серед них виділявся рейс з Києва до Херсона, який став реальним завдяки звільненню обласного центру від російських загарбників.

А нагорі красувався найсимволічніший рядок: "KYIV – PEREMOHA 20.22".

Очікувалося, що в процесі деокупації українського Приазов'я, Донбасу та Криму всі віртуальні залізничні рейси стануть реальними.

Але, на жаль, у 2023-му до розкладу внесли лише одну зміну: "KYIV – PEREMOHA 20.22" перетворилося на "KYIV – PEREMOHA 20.23".

Ще за рік "20.23" замінили на "20.24".

А потім від внесення змін і зовсім відмовилися.

Весь 2025 рік забуте табло простояло на столичному вокзалі з текстом "KYIV – PEREMOHA 20.24".

Немов своєрідний пам'ятник ілюзіям, для яких вже не знайшлося місця в 2025-му...

У році, що минає, Україна фактично визнала, що максималістська концепція нашої перемоги не буде реалізована в найближчій перспективі.

Що Маріуполь і Бердянськ, Донецьк і Луганськ, Сімферополь і Севастополь ще довго залишатимуться окупованими.

І що зараз ми можемо домагатися лише замороження військових дій на більш-менш прийнятних для Києва умовах.

А ще нам довелося визнати, що ключовий партнер України – Вашингтон – перетворився на цинічного шантажиста, прихильного до Москви.

Що вітчизняний запас міцності у війні на виснаження виявився меншим, ніж хотілося б.

І що в розпал кровопролитної війни в Україні процвітають масштабні корупційні схеми за участю топчиновників.

Минулий рік приніс українцям багато розчарувань і страждань.

І разом з тим 2025-й став для України роком правди.

Гіркої, болючої, жорстокої – але правди.

За останні дванадцять місяців правда зуміла дотягнутися до тих із нас, хто довго та старанно від неї ховався.

Будемо говорити відверто: практично всі неприємні тенденції 2025-го року чітко позначилися ще до 2025-го.

Щоб їх оцінити, не потрібно було бути Нострадамусом: достатньо було просто дивитися на речі тверезо й реалістично.

Але і в 2022-му, і в 2023-му, і навіть в 2024-му від неприємного і незручного можна було абстрагуватися, і мільйони наших співвітчизників чинили саме так.

А в 2025-му ця лазівка зачинилася.

Коли стало зрозуміло, що Київ не має достатньо ресурсів для звільнення всіх захоплених ворогом територій? Як мінімум після невдачі нашого контрнаступу позаминулого року.

Тоді ж ототожнення української перемоги з легендарними "кордонами 1991 року" почало грати проти України.

Будь-який інший результат бойових дій – тобто будь-який реалістичний сценарій – автоматично ставав поразкою українців.

Перегляд вітчизняних цілей у протистоянні з Москвою напрошувався вже в той момент.

І тим не менше наша пропагандистська машина продовжувала експлуатувати старі гасла, що невблаганно віддалялися від реальності.

А значна частина нашого суспільства продовжувала вірити в ці гасла.

Остаточне протверезіння настало лише в 2025 році і виявилося вимушеним.

Коли стало зрозуміло, що повернення Дональда Трампа в Білий дім несе серйозні ризики для України? Щойно скандальний американський політик знову вибився у фаворити президентських перегонів.

Ані публічна риторика Трампа, ані його бекграунд не давали жодних підстав сподіватися на щось хороше.

Але поки не відбулася інавгурація 47-го президента США, про його майбутню каденцію можна було довільно фантазувати.

Чимало українців зайнялися саме цим.

Вони фантазували про те, як напористий Дональд стане рішучішим союзником Києва, ніж слабак Байден; і як Трамп жорстко і швидко примусить Путіна до справедливого миру.

Так тривало, поки в 2025 році старий-новий американський лідер власноруч не поставив хрест на подібних фантазіях.

Коли стало очевидно, що монополізація влади у воюючій Україні породжує різні зловживання – зокрема й корупційні? Задовго до резонансного "Міндічгейту" і відставки Єрмака з посади глави Офісу президента.

Зразковою правовою державою ми ніколи не були, а масштабна війна значно поглибила наші хронічні проблеми.

Негативні тенденції на Печерських пагорбах були помітні вже давно.

Але до 2025 року на них можна було закривати очі – щоб не деморалізувати співгромадян і не дискредитувати Україну на Заході.

Саме такий шлях обирала більшість вітчизняних і зарубіжних спостерігачів.

А після літньої атаки проти НАБУ й особливо після осінніх викриттів Міндіча і Ко подальше заривання голови в пісок виявилося неможливим.

Коли стало відомо про вразливість України у війні на виснаження? Звісно, не в 2025 році – на тлі рекордної кількості СЗЧ і неготовності нашої енергосистеми до ворожих атак, – а набагато раніше.

Як тільки агресор оговтався після провалу бліцкригу та пристосувався до тривалої військової конфронтації, проти України виступили два фактори: географія і демографія.

Явної переваги у війні на виснаження з РФ у нас не було спочатку.

Але в недалекому минулому можна було переконувати себе й оточуючих, ніби Україна має таку перевагу.

Ніби замороження бойових дій вигідне саме нашому противнику, і Кремль нібито зацікавлений у якнайшвидшому припиненні війни.

Цей хибний наратив поширювався доти, доки в 2025 році Путін публічно не відкинув ідею припинення вогню.

У важкому 2025 році Україна не програла війну.

Україна не була переможена російськими загарбниками.

Україну не вдалося примусити до капітуляції перед Москвою.

Але багато українських ілюзій справді зазнали поразки і беззастережно капітулювали – капітулювали перед правдою життя.

Такий головний підсумок року, що минає.

І він змушує нас знову задуматися про роль ілюзій і правди в розпал великої війни.

Хтось вважає, що навіть найгіркіша правда краща за зручну і комфортну ілюзію.

Тому що правда не дозволяє відірватися від реальності.

Що раніше ви відмовляєтеся від ілюзій і приймаєте незручну правду, то краще для вас.

То вищі ваші шанси вчасно адаптуватися до військових реалій, підготуватися до несприятливих сценаріїв і знайти оптимальне з можливих рішень.

А інші впевнені, що ілюзія – це потужна психологічна зброя, незамінна під час війни.

Ілюзія піднімає моральний дух населення.

Ілюзія дарує людям сили для подальшої боротьби.

Ілюзія надихає бійців на передовій і підтримує цивільних в тилу.

Що довше вдається залишатися під владою ілюзій, то краще для країни, що воює.

Але, як ми змогли переконатися, рано чи пізно правда все-таки бере своє.

Що пізніше відбувається прозріння, то жорстокішою для мільйонів людей виявляється ця незвана правда.

І, на жаль, 2025 рік довів це з усією очевидністю.

Михайло Дубинянський, для УП.