Чи посиплеться тил, наші за кордоном та московське музикальне село. Що подивитися у ютубі

Запиту на «відпочинок від війни» у ютубі не помітно. Отже, суспільство залишається притомним і послаблювати супротив не збирається — хоч там Різдво, хоч Новий рік, хоч «святковий» російський масштабний обстріл.

— Що ти робиш у тривогах? — спитала авторка каналу «Жовті кеди з Юлією Бориско» у гості цього тижня, письменниці та перекладачки Євгенії Кузнецової.

— Боюся, — зізналася та.

— Ходиш до укриття?

— Влітку двічі ночувала у метро, але це коли я сама залишаюся. В мене сестра на Подолі, коли вона поруч, спокійніше, — розповіла Кузнецова.

Авторка тексту цьогорічного диктанту національної єдності, що наробив галасу в інтернеті восени, з 2009 року живе в Іспанії, а працює в Україні. Ведуча та гостя багато говорили про ситуацію з українськими біженцями в Європі, панівну російську в українському середовищі за кордоном та взагалі сприйняття життя «тут» і «там».

— Що я дуже ціную в Україні — все-таки русню тут неможливо зустріти. А за кордоном тебе може десь це чекати. І це настільки гостра фізична реакція на оцю мову… Ти завжди прислухаєшся для того, щоб зрозуміти — це свої «рускоговорящиє», чи це «тру росіяни». Я дуже радію, що в Україні зараз їх просто нема, це дає спокій і відчуття своїх навколо, — поділилась Кузнецова.

— Тригерить за кордоном, коли ти чуєш «українську» російську мову?

— Тригерить, але я намагаюся бути емпатичною. Я розумію, що це різні мови, й перехід на іншу мову вимагає ресурсу, вимагає поставити себе в не дуже комфортні умови у розмовах із дітьми, з рідними. Я сподіваюся, що, можливо, коли ці люди стануть на ноги, трохи оклигають від отриманих травм, може, в них тоді з’явиться ресурс, щоб перейти на українську. Але привезти свою побутову мову за кордон — це все ж таки не те, що віддати свою дитину в «русскій кружок» у Німеччині, Італії чи Швеції. Цього я не можу зрозуміти, оце «какая разніца», — сказала гостя.

Випуск «Жовтих кедів» із Євгенією Кузнецовою подивилися за 7 днів 34 тисячі користувачів.

Гостем Сергія Стерненка на його каналі цього тижня був журналіст, письменник і військовослужбовець Павло Казарін. За півтори години насиченої бесіди вони обговорили, зокрема, й стійкість цивільного суспільства в Україні — чи може «посипатися» тил, на що сильно розраховує ворог.

— Я зараз це добре бачу на прикладі Одещини. Вони прицільно її кошмарять, б’ють по логістиці, б’ють по електроінфраструктурі, щоб неможливо було відновитися, щоб люди у конкретному регіоні впали у зневіру, — сказав Стерненко.

— Я думаю, що вони робитимуть усе, щоб у 2026 році головним елементом внутрішньої дискусії було, чи не настав час нам підписувати принизливий мир. Тому вони зараз нам дуже ускладнюють побутові умови, щоб ця думка могла з’явитися, — відповів гість.

— А український тил в плані побутових умов порівняно з іншими війнами перебуває у вкрай поганому становищі?

— Ти знаєш, ні. Наприклад, у США під час Другої світової війни існувала карткова система, а публічні парки перетворювалися на суспільні городи. У порівнянні з цим життя українського тилу є комфортним. Зокрема це відбувається тому, що величезною мірою функції українського тилу для українського війська взяв на себе європейський платник податків, а до 2025 року ще й американський платник. З одного боку, тилу важливо було б пам’ятати, що буває набагато гірше. Але ж люди побудовані інакше, вони порівнюють себе не з родиною лондонців 1942 року, а з тим життям, яке в них було у 2021 році. На це і розраховує Росія, коли намагається максимально ускладнити життя тилу, щоб він посипався раніше українського війська, — відповів Казарин.

— Думаєш, це реально?

— Чотири найбільших імперії зруйнувалися наприкінці четвертого року Першої світової війни. Але коли я дивлюся на українське суспільство, думаю, що воно ще непогано тримається та зберігає доволі велику частку здорового глузду, — підбив підсумки гість.

За шість днів відео подивилися майже 153 тисячі разів.

Рекордсменом цього тижня за переглядами стало інтерв’ю актора та колишнього військовослужбовця Андрія Федінчика на каналі Аліни Доротюк. За п’ять днів воно набрало майже 600 тисяч переглядів.

Актор, який пішов на фронт добровільно, а демобілізувався у вересні за станом здоров’я, не давав великих інтерв’ю з початку повномасштабного вторгнення. Але найбільший внесок у залучення  глядачів до перегляду цього інтерв’ю насправді зробила його колишня дружина, акторка Наталка Денисенко. Два тижні тому вона завітала до Маші Єфросиніної та від душі поскаржилася на своє подружнє життя з Федінчиком.

Повторення ситуації з Віктором Розовим і його колишньою дружиною Ольгою Мерзлікіною з урочистим виносом брудної білизни на люди не відбулося. Федінчик був максимально стриманий, коректний і неодноразово дякував Наталці за хороші спільні моменти. Хоча й не приховував своїх підозр про її подружню зраду.

Утім, частина інтерв’ю поза світськими плітками здалася набагато цікавішою та важливішою. Гість розповів про втрати на війні, усвідомлення смерті батька, який помер два роки тому, важку хворобу мати та мотиви, що спонукали його піти на війну. Абсолютно зрозумілі почуття та цінності. Вони мають бути близькими геть усім.

Здивував актор лише творчими планами.

— Я хотів би зіграти негативного русака, хотів би показати, з ким ми маємо справу, бо люди досі не знають, хто це. Сюди приходять не люди! — сказав Федінчик.

Дуже сподіваюся, що йому вдасться втілити свій задум. Це має бути особлива роль.

Наступне відео порадила головна редакторка медіатаблоїда «Антоніна» Лєна Чиченіна, чим зробила мені свято. А я несу цю рекомендацію далі.

Альберт Цукренко у подкасті «СучЦукрМуз» на каналі «Hromadske.зміст» зустрівся з композитором, співаком і музикантом Віктором Морозовим. Тим, хто народився у ХХI столітті, він відомий як перекладач серії «Гаррі Поттера» (якщо відомий, звісно, бо багато хто не читає вихідні дані). Окрім того, Віктор Морозов — носій неоціненних знань про українську музику радянських часів принаймні з 1970-х років. Він був учасником декількох популярних вокально-інструментальних ансамблів, особисто знав і співпрацював із Володимиром Івасюком і Назарієм Яремчуком, співав під виглядом народних заборонені стрілецькі пісні, а у 1989 році був серед тих, хто вперше публічно виконав майбутній гімн України «Ще не вмерла Україна».

— Москва порівняно з заходом України в музичному плану була відсталим селом, — заявив гість.

Секрет просунутості української музики, на думку Морозова, був у тому, що західні регіони, поки Радянський Союз будував залізну завісу, мали змогу потайки ловити радіохвилі європейських сусідів. Українці привозили в імперську столицю джазові та рокові мотиви, які до Москви майже не доходили.

Морозов також поділився своєю версією загибелі Владимира Івасюка, яка не збігається з найвідомішими. Гість Цукренка категорично відкинув радянську версію самогубства співака, але і його вбивство радянськими спецслужбами за політичними мотивами поставив під сумнів.

— З режисеркою Львівського телебачення ми робили розслідування. Зокрема, розмовляли з прокурором Львівської області. Були моменти, які заперечують самогубство. Тіло було неушкоджене, попри теплу пору року, яка мала б сприяти розкладанню, поза теж була нехарактерною. Окрім того, в озері неподалік у той самий час нібито втопилися хлопець і дівчина. Ми знайшли їхніх родичів у селі, загиблі добре плавали. Було схоже, що прибирають свідків. Нам не вдалося закінчити розслідування, але я майже на 100% впевнений, що вбивство сталося через співачку Тетяну Жукову, — поділився Морозов.

На його думку, Івасюк загинув через конфлікт з  ще одним чоловіком, також закоханим в співачку.

Подкаст за два дні подивилися 10,5 тисячі разів.

На кінець я залишила новий подкаст журналіста Петра Рузавіна «Петя на войне». Проєкт зроблений російською, маю попередити.

Рузавін — опозиційний російський журналіст, що одружений з українською журналісткою Наталкою Гуменюк, постійно живе в Україні з 2019-го, а зараз уже понад півтора року служить у 13-й бригаді Національної гвардії України «Хартія».

У подкасті всього п’ять епізодів, які розповідають про шлях Рузавіна до війська: від проходження військово-лікарської комісії та укладення контракту до першого бойового завдання та поранення.

У проєкті власні войси автора перемежаються записами телефонних дзвінків дружині, уривками розмов із побратимами, командуванням, лікарями тощо.

— А якщо вам доведеться стріляти по… Це ж... Ну як би, як би…, — чутно на запису питання когось з воєнкомату, хто дізнався про російське походження Петра.

— В теорії я це розумію. А на практиці невідомо як я на це відреагую. Не спробуєш — не зрозумієш, — відповідає Рузавін.

Цей подкаст дозволяє дещо зрозуміти тим, хто залишився в тилу, адже ефект присутності під час прослуховування — майже стовідсотковий. Включно з присягою військовослужбовця, евакуацією важкопоранених і зануренням у найбільші страхи, пов’язані з війною.

— Єдиний спосіб упоратися зі стресом від постійної думки про близькість смерті — прийняти це. Спроби поборотися за своє життя там, де ти не можеш цього зробити, лише надають непотрібну надію, — розмірковує герой.

Але смішного в подкасті теж достатньо.

— Що таке антидронова рушниця? — питає Петро у побратима.

— Ти серйозно? — дивується той, але швидко розуміє і перекладає російською. — Рушниця — це «ружьйо».

— А це однокорєнноє слово з «рушником»?

— Що таке «однокорєнноє»? — своєю чергою питає співрозмовник.

Подкаст можна знайти на декількох популярних платформах, тому кількість слухачів порахувати складно. Але, якщо вас не тригерить мова, подкаст вартий прослуховування.