Окупанти похвалилися відкриттям драмтеатру в Маріуполі

Про те, що театр знову починає свою роботу після відновлення, повідомила низка пропагандистських ЗМІ.

У день відкриття на його сцені виступили артисти з Маріуполя і РФ, а сам театр пропаганда назвала "одним із найкращих у Росії та світі", а також "символом відродження Донбасу".

Як пише ВВС, у репертуарі театру — російські і не тільки вистави: "Аленький цветочек", "Царівна-жаба", "Улюбленець імператриці".

Окупанти заявили, що "піклуються про новорічний настрій маріупольців", тому будівлю підсвітили, а на Театральній площі поставили ялинку. Востаннє вона там була перед повномасштабним вторгненням ЗС РФ в Україну.

Зі свого боку керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко, який висвітлює те, що відбувається в окупованому місті, назвав те, що відбувається, "відкриттям танців на кістках".

"Присутні Пушилін і донецька офіційна сволота плюс — губернатор СПб Бєглов. Більше ніхто не наважився. Навіть у Кремлі зрозуміли, що така собі історія", — підкреслив він.

У Маріупольській міській раді інформацію про відкриття театру поки ніяк не коментували.

Драмтеатр у Маріуполі — місце найбільшого військового злочину ЗС РФ

Маріупольський драмтеатр звели в 1956-1960 роках у стилі радянського монументального класицизму. За проєктом у театрі були дві сцени: велика на 800 місць і мала на 70. Над головним фасадом розмістили фронтон із розвиненою скульптурною групою, де зобразили металургів і хліборобів як представників "головних професій" Приазов'я.

1983 року Донецький академічний обласний академічний драматичний театр у Маріуполі, а саме так він від початку називався, отримав статус пам'ятки архітектури.

16 березня 2022 року під час повномасштабного вторгнення ЗС РФ в Україну російські військові скинули на театр у Маріуполі авіабомбу. Їх не зупинив навіть величезний напис "Діти" на площі перед будівлею, де ховалися від бомбардувань від 1000 до 1200 мирних жителів.

Точна кількість жертв невідома досі. За різними оцінками, того дня було вбито від 300 до 600 осіб.

Після окупації території насамперед росіяни обгородили місце свого злочину парканом, щоб приховати розбір завалів із тілами загиблих і уникнути документування доказів.

Український журналіст Юрій Бутусов опублікував у себе на каналі перехоплення розмови про те, як організовували вивезення загиблих із драмтеатру в Маріуполі. Зокрема, для цих цілей навіть просили пригнати трактор із лафетом і техніку для перевезення "двохсотих".

У липні 2022 року мерія Маріуполя повідомляла, що окупанти провели "розслідування". Вони заявили, що трупний запах у приміщенні театру виник не через сотню загиблих унаслідок російського авіанальоту, а через прихований склад протухлої риби.

"Як і передбачалося, окупанти заявили, що вибух був із середини української армії, а загинули лише 14 осіб. Це чергова брехня, яка буде використовуватися з метою пропаганди", — констатували в міській раді.

Також вказується на те, що слідчі не звернули уваги на свідчення тих, хто вижив, не проаналізували супутникові знімки і дані радарів, зроблені безпосередньо перед атакою і відразу після неї.

Фахівці Amnesty International у своєму ґрунтовному висновку щодо розслідування дійшли висновку, що російські військові, вочевидь, цілеспрямовано вразили театр, знаючи, що там переховувалися сотні мирних жителів. Ймовірно, вони скинули дві 500-кілограмові бомби, які здетонували одночасно.

У серпні 2025 року Генеральний прокурор України Руслан Кравченко розповів, що прокуратура Донецької області заочно повідомила про підозру генерал-лейтенанту ЗС РФ. Йому інкримінують порушення законів і звичаїв війни під час боїв за Маріуполь.

Прізвище військового злочинця не називалося, але йшлося про командувача 4-ї армії південного військового округу повітряно-космічних сил. З 2019 року цю посаду обіймає генерал-лейтенант Ігор Мірошниченко.

За словами ексрадника мера Маріуполя, а сьогодні керівника "Центру вивчення окупації" Маріуполя Петра Андрющенка, наказ про бомбардування Драмтеатру, пологового будинку та дитячої лікарні в Маріуполі віддавав 41-річний Сергій Атрощенко. Він народився в Житомирській області, пізніше проживав у Росії та окупованому Криму.