Пам’яті Дениса

Є сторони особистості, які недоступні для розуміння через її публічний образ. У медіа, для оточення, Денис будував для себе імідж сильного, крутого, харизматичного чоловіка, небезпечного і безстрашного лідера. Він хотів виглядати, і дійсно по праву був реінкарнацією вождя з минулих легендарних часів, який вів людей за собою; успішного, якому всміхалися боги.

У культурі образи таких людей нагадують живі бронзові парадні статуї — гордий погляд, бездоганна постава, жага до майбутньої перемоги. Цей же образ і підкріплювали наші вороги, називаючи його словами, які повинні вселяти страх, такими як «найнебезпечніший неонацист Європи».

Однак була й інша сторона його особистості, розкрити яку в медіа за життя Дениса ми не встигли. Сторона, яка не асоціювалася із брутальним образом жорстокого і небезпечного воїна. Але для тих, хто дійсно розбирається в історії, цілком логічна і очевидна. Вождь, аристократ, король — у безпосередньому значенні цих понять; славетні та невідомі лідери з легенд, які вели своїх людей назустріч невідомому, переборювали стихію на дракарах, хоробрістю, характером і нахабством перемагали, здавалося б, невразливого супротивника, здобули собі та своїм людям славу і багатство. Історія запам’ятовує результати їхніх діянь, подвиги і перемоги. Але не завжди розповідає про те, ким же ці люди були насправді, і найголовніше — чому за ними йшли їхні люди, довіряли їм свої життя і свою удачу.

Ми, ті самі воїни, яким пощастило мати честь обрати собі командиром Дениса, тепер можемо розповісти, яким він був для нас. Для нашого руху, для пам’яті Дениса і для перемоги нашої справи вкрай важливо, щоб світ це зрозумів.

Усупереч поширеній думці, в основі правого руху — в основі націоналізму — лежить не ненависть. Ненависть до оточення якраз є суттю нашого ворога, якого ми називаємо більшовизмом. Ненавистю керуються мерзотники, які вночі бомблять мирні будинки і дитячі лікарні. Ненависть змушує виродків битися в конвульсіях, тремтіти в безсилій злобі, мріяти урвати чуже — пройтися своїм брудним чоботом до Ла-Маншу, стояти в загороджувальних загонах, катувати і ґвалтувати.

Основою ж націоналізму і правого руху є любов. Любов до своїх близьких, до людей, схожих на тебе, до своїх цінностей і до своєї культури. Тому ми зобов’язані розповісти світу, ким насправді був Денис.

Люди, яким пощастило знати його, насамперед завжди скажуть вам, що Денис був справжньою, щирою, доброю людиною. Основою його харизми, тієї властивості лідера, яка і приваблює до нього людей, була саме доброта. Він не просто вмів співчувати — а тонко вловлював біль, завжди міг поставити себе на місце іншого і співпереживати. Не просто так саме РДК став тим проєктом, який дав шанс військовополоненим із ЗС РФ на спокуту своїх гріхів і друге життя. Це народилося з емпатії Дениса, з того, що він пожалів хлопців, які потрапили в полон.

Денис не мав із цього жодного зиску, навпаки, йому довелося пройти через біль, через особисті зусилля, пробиваючи стіну системи, для того щоб допомогти цим хлопцям і прийняти їх у нашу організацію. Саме його доброта і любов до своїх лежала в основі головного принципу цього проєкту — в ньому були рівні всі: і добровольці, які жертвують собою за покликом серця, і колишні військовополонені, які також усі приходять до нас без примусу, переконавши Дениса в тому, що їхній порив перейти на бік добра також є щирим.

Кожен член нашої організації завжди знав, що, незважаючи на її зростання та складнощі управління нею, Денис завжди може знайти час, щоб вислухати свого бійця, зрозуміти його проблеми. Його доброта і любов до своїх створили в РДК унікальну організаційну культуру — культуру, де до командира можна підійти і без страху сказати, що ти не згоден із його думкою, обговорити будь-яке питання, яке тебе турбує. Його дух воїна і його воля противилися тому, щоби хтось не погоджувався з ним, але його доброта і любов дали йому дар вислуховувати та приймати чужі аргументи і, коли необхідно, змінювати свої рішення. Саме емпатія нашого командира була секретом РДК, який дав змогу розкрити потенціал наших людей, створити наші успішні проєкти, про які ви вже знаєте, і які ще проявлять себе світу.

Як справжня гармонійна людина, Денис був цілісним у всіх аспектах людського розвитку. Крім того, що очевидно людям ззовні — його сили, волі та організаційних якостей, він був людиною тонкої душевної організації, яка прекрасно відчувала, любила і розуміла твори мистецтва, образи нашої спільної європейської історії та культури. Він захоплювався темою хрестових походів, чудово знаючи її на рівні, що давав йому можливість вести дискусії з професійними істориками. Любив твори російської літератури, фільми, де росіяни проявляли як свої світлі, так і темні риси. Ця любов змушувала його злитися, якщо справжнє мистецтво намагалася заплямувати і використовувати пропаганда ворога. На жаль, ми не встигли записати наші дискусії в РДК про те, кого з літератури, кінематографу чи історії вважати архетипним російським героєм. Справжнім російським героєм був ти, Денис. І так само, як ти любив нас, із такою ж величезною силою ми любимо і завжди будемо любити тебе.

Пам’ятайте Дениса і вшануйте його пам’ять своєю участю в нашій боротьбі, навіть найменшою. Ця людина своїм життям, своєю безстрашністю і своєю силою стала для російського народу справжнім променем світла в царстві темряви. Він довів, що бути росіянином — це не означає бути рабом, грабіжником, який зазіхає на чуже. Він дав шанс кожному з нас.

Пам’яттю Дениса назавжди буде РДК і наша спільна справа — боротьба за честь росіян і за їхнє майбутнє щастя. Слава РДК!