Графіки відключення світла в Україні будуть усю зиму: Гончар - про те, що буде з енергетикою у 2026 році

Росіяни не відмовилися від спроб влаштувати системний блекаут у межах всієї України та продовжуватимуть удари по енергетиці у 2026 році, вважає експерт.

У 2025 році Росія проводила низку масованих атак на українську енергетику, прагнучи залишити цивільних мешканців без світла та тепла. В результаті низка обʼєктів газової, гідро- та атомної генерацій серйозно постраждали, що спричинило локальні блекаути та запровадження графіків відключення світла по всій Україні.

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончаррозповів Главреду, чи зможуть удари РФ по енергетиці у 2026 році спровокувати блекаут в межах всієї України, які регіони буде важче забезпечити електроенергією через російські обстріли, та чи зможе Україна у відповідь створити серйозні проблеми для енергетики країни-агресора Росії.

Чого варто очікувати з енергетикою у наступному році? Наскільки серйозними можуть бути наслідки, якщо Росія продовжуватиме удари?

Перш за все, поточний рік ще не закінчився. Чомусь після кожного удару ми очікуємо, що от-от настане катастрофа. Очікувати чогось фатального, як це часто розганяється в медіа, не варто. Частина цього робиться свідомо – в рамках ІПСО з боку ворога. А частина – завдяки так званим "корисним ідіотам", які додатково це підхоплюють.

Попри всі труднощі, удари, очевидно, не припиняться. Навіть якщо була тривала пауза у кілька тижнів, – це не означає, що на цьому все завершиться. Удари будуть і надалі. Графіки відключень теж будуть – і всю зиму, і, ймовірно, у подальшому. І це, в принципі, не найгірший сценарій. Тож ми пройшли чергову хвилю ударів. Тому все, що зараз відбувається, не є приводом для відчаю.

Які регіони, на вашу думку, наразі є найбільш уразливими?

Об’єктивну відповідь на це питання може дати лише диспетчер "Укренерго", який бачить, як усе скомутовано і як може бути перекомутовано в разі потреби. Говорити про те, що одні регіони будуть більше відключені, а інші менше, – це, по суті, тицяння пальцем у небо.

У нас наразі функціонують три атомні електростанції. Зрозуміло, що після кожного удару будь-яка спроба енергетичної ізоляції однієї з них матиме наслідки для всієї енергосистеми. Але атомні електростанції ніколи не проєктувалися за принципом "Рівненська АЕС – для Рівненської області" чи, скажімо, для сусідніх Волині або Житомирщини. Вони створювалися в загальнодержавному масштабі – точніше, ще в масштабах радянської енергосистеми.

Поняття енергосистеми – це передусім система передачі електроенергії. Наприклад, Київ може отримувати електроенергію з Рівненської АЕС. Це стало можливим після введення в експлуатацію високовольтної лінії електропередачі 750 кВ, яку остаточно добудували у 2016 році. Саме тому ворог і завдає ударів по підстанціях, через які здійснюється видача потужності з Рівненської АЕС, а також по підстанціях поблизу Києва, через які ця електроенергія надходить у столичний регіон.

Це – спроба відсікання енергодефіцитної столиці від основного джерела енергозабезпечення з боку атомної генерації. Фактично це те, що росіяни намагаються зробити ще з зими 2022-2023 років. Їхні цілі залишаються незмінними. Вони б’ють – ми відновлюємо. Якщо відновлення в попередньому вигляді неможливе, застосовується нова комутаційна схема, яка дозволяє зберегти і видачу генерації, і передачу електроенергії в об’єднану енергосистему України. Так і виживаємо. Це і є те, що називається стійкістю, живучістю та гнучкістю об’єднаної енергосистеми України, і саме за це відповідає оператор "Укренерго".

А що стосується емоційних заяв на кшталт: "От на Полтавщині люди страждають, а на Львівщині чи Рівненщині "жирують", бо там АЕС", – то такі коментарі некоректні. Рівномірного розподілу електроенергії в принципі не може бути. Генерація для виробництва електроенергії концентрувалася по-різному, і споживання теж дуже різне.

Традиційно індустріальний схід і центр – Донеччина, Дніпропетровщина, Запоріжжя – були колосальними споживачами електроенергії. Раніше значну частину цього попиту покривала Запорізька АЕС і великі теплові електростанції. Зараз цього немає. Уся атомна генерація зосереджена в західному регіоні – дев’ять енергоблоків трьох атомних електростанцій. Тому диспропорція є, але це нормальна ситуація для будь-якої країни: є потужні джерела генерації, а далі електроенергія розподіляється через систему передачі та розподілу на регіональному рівні.

Звісно, якщо дивитися об’єктивно, зрозуміло, що найважче зараз Одещині, адже вона завжди була своєрідним енергетичним "тупичком" в енергосистемі. Тому її найлегше ізолювати з точки зору системи передачі електроенергії, а також місцевого розподілу через обленерго. Власне, це ворогові й вдалося зробити доволі успішно.

У цьому контексті ми бачимо, що подібні дії здійснюються і щодо Чернігівщини та Сумщини. Тож у даному випадку йдеться про те, щоб у межах наявних можливостей оператора "Укренерго" та місцевих розподільчих компаній – обленерго – знаходити варіанти перекомутації для відновлення енергопостачання після таких атак. А те, що удари продовжуватимуться, – у цьому, думаю, сумнівів уже ні в кого немає.

Якщо Росія продовжуватиме такі удари, то наскільки, на вашу думку, високий ризик системного блекауту? Ми бачимо, що на рівні окремих областей це можливо. А чи можлива така ситуація в масштабах усієї країни?

Така ситуація є ймовірною. Єдиний раз, коли їм вдалося досягти системного блекауту, був 23 листопада 2022 року. Але це був короткотерміновий період – фактично декілька годин. Надалі росіяни щоразу намагаються повторити цей сценарій. І, якщо не досягти повного успіху, то бодай часткового.

Водночас це не привід скласти руки й сказати: "Все пропало". Тут важливо розуміти: кожен удар або серія ударів не збільшує, а навпаки – зменшує запаси міцності та стійкості енергосистеми. Частково це відновлюється, але стратегія ворога спрямована на виснаження. Якщо у 2022-2023 роках масовані атаки складалися з кількох десятків дронів і ракет, то зараз ідеться вже про сотні. Ворог виходить з того, що кількома десятками бажаного ефекту не досягти, а кількома сотнями – шанси зростають. Тут логіка проста: ураження дає миттєвий ефект, а відновлення завжди займає значно більше часу – в кращому разі години чи дні, але зазвичай це тижні, а інколи й місяці. Саме на це і робиться ставка.

Для нас питання збереження функціональності енергосистеми – це насамперед питання ефективності протиповітряної оборони та ремонтно-відновлювальних робіт, які можна виконати в стислий період після уражень. І тут, по суті, нічого нового немає.

Так, ми ще з 2022 року сподівалися, що західні партнери допоможуть прикрити з неба принаймні західну частину України, де зосереджені наші атомні генеруючі потужності. Йшлося про концепцію SkyShield – "Небесного щита". Навесні 2024 року президент Франції Емманюель Макрон, який знову хоче говорити з Путіним, після чергових масованих ударів по Одесі навіть озвучував ідею створення "коаліції рішучих" і можливість направлення ескадрильї французьких винищувачів для прикриття Одеси та області з моря. Але далі слів справа не пішла.

Тому в цьому сенсі нам особливо ні на кого сподіватися. Ми бачимо нездатність наших партнерів до реальної збройної допомоги. Союзниками їх назвати аж ніяк не можна, бо союзник – це той, хто готовий надавати пряму військову підтримку. Агресор Росія таку підтримку від свого союзника, Північної Кореї, отримує. На жаль, у нас такого союзника немає.

Отже, сподіватися доводиться передусім на себе: на наші сили ППО та на українських енергетиків, які роблять безпрецедентні речі, яких ніхто і ніколи до цього не робив, і завдяки чому ми залишаємося зі світлом і теплом, попри всі намагання ворога занурити країну в темряву і холод.

Відповідно, ситуація з газом і теплом є аналогічною, адже удари по цій інфраструктурі, як я розумію, також, ймовірно, триватимуть?

Так, звичайно. Це комплексний підхід РФ. Запаси ракет і дронів у ворога не безмежні. Росіяни їх штампують, але так чи інакше ми бачимо, що, попри комбінованість атак, їхню масованість і зміну тактик, ворог так і не досягає того ефекту, на який розраховує.

Це та сама логіка, що й на фронті: як вони не зупиняються у своїх "м’ясних штурмах", так само діють і в енергетичному терорі. Тому іншого виходу в нас немає – окрім активної оборони. Йдеться про удари Сил оборони України по нафтопереробці, експортних терміналах, нафтоперекачувальних станціях, теплових електростанціях і підстанціях. Це те, що необхідно робити. Так, у нас немає того ж обсягу й номенклатури засобів ураження, як у ворога: у них є крилаті, балістичні та аеробалістичні ракети різної потужності. У нас цього, на жаль, немає.

Тими засобами, які є – передусім дронами і обмеженою кількістю ракет типу "Нептун", – ми все ж завдаємо достатньо дошкульних ударів, що видно з результатів. Важливо й надалі "розширювати горизонти ведення бойових дій". Зокрема, війна на морі – це правильний і перспективний напрямок.

До речі, якщо говорити про удари у відповідь, то ми вже бачили окремі випадки, коли після українських ударів по енергетичній інфраструктурі в Росії виникали блекаути – зокрема в Бєлгороді та інших прикордонних областях. Наскільки, на вашу думку, можливі подібні блекаути, максимально схожі на ті, які Росія намагається влаштувати нам, на території самої РФ – зокрема в Москві?

Локально такі блекаути вже мають місце. Наприклад, Бєлгородська область є енергодефіцитною апріорі, адже там немає потужних електростанцій. Аналогічна ситуація і в Брянській області. Тому локальні відключення там цілком можливі – і вони відбуваються. Але, як і у нас, ці пошкодження відновлюються.

Чи могли б ми досягати масштабніших ефектів? Теоретично – так. Але, знову ж таки, за умови наявності необхідних засобів ураження. Сили оборони України й так достатньо інтенсивно працюють у цьому напрямку, зокрема знищуючи засоби протиповітряної оборони противника. Адже ефективність удару залежить від того, яка кількість засобів ураження долетіла до цілі.

Якщо умовно запускають сто дронів, а долітає п’ять – ефект буде, але не фатальний. А от якщо долітають кілька десятків або сотня – це вже зовсім інша ситуація. Проте для цього потрібно серйозно прорвати ППО ворога. Ми бачимо, що на окремих напрямках Сили оборони України досить ефективно працюють у цьому сенсі – з’являються повідомлення про знищення радіолокаційних станцій, радарів та пускових установок. Без радарів будь-які системи ППО фактично "сліпі".

Водночас варто розуміти, що виробництво комплексів ППО – це складний і тривалий процес, його неможливо швидко масштабувати. Тому наша стратегія очевидна: максимально "проріджувати" ППО ворога, щоб підвищувати ефективність подальших ударів – у тому числі по енергетичній інфраструктурі. Але для цього необхідні додаткові ударні засоби. Сподіваємось, що найближчим часом вони з’являться.

Якщо ж говорити загалом про російську енергосистему, то вона є складнішою за нашу. З одного боку, це її слабке місце – адже чим складніша система, тим вона менш надійна. З іншого боку, в Росії значно вищий рівень резервування потужностей. Тобто для виведення такої системи з ладу потрібно докласти набагато більше зусиль. Саме тому акцент українських ударів робиться не стільки на електрогенерації, скільки на більш чутливих об’єктах, повʼязаних з нафтовим сектором: нафтопереробці, нафтовій логістиці. Такі удари одночасно порушують внутрішню паливну логістику Росії та зменшують її доходи, за рахунок яких фінансується війна.

Електроенергетика сама по собі не є ключовим джерелом доходів для російського "військового бюджету", на відміну від нафтогазового сектору, адже Росія практично не експортує електроенергію – це суто внутрішня економіка. Але це вже окрема тема для розмови.

Наскільки українська енергосистема в принципі спроможна протриматися до кінця зими в таких складних умовах, спричинених російськими обстрілами?

Це теж, по суті, тицяння пальцем у небо. Очевидно, що зі зниженням температури зростатиме і споживання електроенергії, адже люди почнуть масово вмикати обігрівальні прилади. Водночас обсяг виробництва електроенергії не зростатиме. Тобто в цьому сенсі ситуація зрозуміла.

Але далі починаються спекуляції: мовляв, світло буде по кілька годин на добу. Але різних регіонах ситуація може кардинально відрізнятися. Десь, умовно, як це було нещодавно на Одещині, світла може не бути по кілька днів, а десь – по пів доби. Зрозуміло лише одне: зі зниженням температури енергоспоживання зростатиме, а пропозиція електроенергії – у кращому випадку – залишиться на нинішньому рівні. Якщо не буде нових уражень, вона не зменшиться, але й не зросте. Щось, звісно, відновлюватимуть, але це здебільшого стосується можливостей передачі електроенергії, а не генерації.

Якщо, наприклад, енергоблок теплової електростанції зруйнований, його неможливо відновити за кілька днів, тижнів чи навіть за місяць. І на цьому тлі виглядають дивно бравурні заяви урядовців на найвищому рівні – мовляв, Литва передала теплову електростанцію, її демонтували, доставили. Чесно кажучи, краще б мовчали. Це виглядає як найвищий рівень так званого корисного ідіотизму.

Добре, що литовці це зробили. Але для чого про це публічно заявляти? Зробили – і нехай вона тихенько працює. У сучасному світі, звісно, важко щось приховати, але навіщо додатково акцентувати на цьому увагу? Ворог уважно стежить за такими сигналами й спеціально намагатиметься знайти та уразити ці потужності саме тому, що їхню значущість публічно підкреслили. У результаті ми самі собі створюємо проблеми.

Споживачі й так усе побачать. Якщо відключень стане менше – це всі помітять без жодних пресрелізів. Не потрібно розповідати, що "через два дні буде краще". Якщо стане краще – люди самі це відчують і подякують.

Натомість нинішній популізм влади в цьому питанні виглядає майже як залежність: зробили – не зробили, але обов’язково треба вийти в ефір. Тим більше, що в більшості таких випадків жодної прямої заслуги уряду немає. Це результат роботи конкретних суб’єктів господарювання – енергетиків, менеджерів, технічних команд, які знаходять рішення, домовляються і реалізовують ці проєкти. Так, уряд про це знає, його інформують, але він чомусь дуже хоче пожинати лаври.

Протягом наступного року, з огляду на вже наявні пошкодження, відключення електроенергії, ймовірно, періодично триватимуть і надалі – насамперед у періоди пікових навантажень на систему. Як, на вашу думку, виглядатиме ситуація?

Зараз головне – пережити зиму. Тому що з настанням весняно-літнього періоду в роботу активно включається сонячна генерація. Сонце нас суттєво виручало і минулого літа, і позаминулого. Узимку ж, зрозуміло, рівень сонячної генерації мінімальний через короткий світловий день.

Тож улітку, безперечно, буде дещо простіше. Але я б застеріг від надмірних очікувань. Те, що ми пройдемо зиму – незалежно від того, як саме, – зовсім не означає, що після цього ворог припинить удари. Давайте згадаємо 2024 рік: основні масовані атаки якраз припали на літній період. Починаючи приблизно з 21 березня минулого року, відновилися комбіновані удари по об’єктах енергосистеми, зокрема й по підземних газосховищах, і тривали вони фактично все літо.

Тому ключове питання знову ж таки полягає в мінімізації можливостей ворога завдавати нам ударів. Для цього необхідно знищувати їхні аеродроми, з яких здійснюються атаки авіаційними засобами ураження, пускові установки балістичних ракет, а головне – виробничі потужності, де ці засоби ураження виготовляються. Лише в такому разі можна досягти відчутного ефекту – коли ворог буде фізично неспроможний здійснювати масовані комбіновані атаки в тих масштабах, які ми бачимо зараз. А з точки зору генерації – сонечко допоможе.