Ефектно, але не завжди ефективно: що стоїть за ідеєю вільної торгівлі між Україною та США

Останній такий "продукт" –ідея зони вільної торгівлі між Україною та США. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Звучить приголомшливо, особливо для країни, що воює, відбудовується й шукає опори в міжнародних партнерствах. Але ось питання, яке варто поставити ще до того, як захоплено обговорювати деталі: чи означає ефектна фраза автоматичний економічний прорив? Чи може ця ідея стати реальним драйвером українсько-американських відносин, а не просто красивим політичним жестом із терміном придатності до наступних виборів?

Бо, знаєте, є велика різниця між тим, аби щось пообіцяти на камеру, і тим, щоб це запрацювало в реальності. Тож розберімося: що насправді означає "вільна торгівля", чому більшість наших попередніх угод ви навіть не відчули на власній шкірі, і чи варто чекати чогось іншого від американської версії.

Вільна торгівля простими словами

Уявімо звичайну життєву ситуацію – похід до магазину. Коли ви заходите без будь-яких пільг, ви купуєте товар за тією ціною й на тих умовах, які встановлені для всіх. Без знижок, бонусів чи особливого ставлення. Це базовий режим – торгівля без преференцій.

Якщо ж у вас є картка постійного клієнта або діє акційна пропозиція, умови змінюються: ціна стає нижчою або вибір – ширшим. Це приклад преференційної торгівлі.

А тепер уявімо, що між вами та магазином існує довгострокова домовленість, і спеціальні умови діють постійно. Саме так працює зона вільної торгівлі: це не відсутність правил, а інший, більш сприятливий режим доступу.

Водночас важливо розуміти: навіть у магазині не існує абсолютної свободи. Є винятки, обмеження, товари без знижок. Так само і в міжнародній економіці – повністю вільної торгівлі не існує, існують лише різні режими доступу.

З ким Україна вже має угоди – і чи відчули ми це

Україна вже уклала низку угод про зону вільної торгівлі. І тут логічно поставити просте риторичне запитання: чи відчули ви – як звичайний покупець, споживач, громадянин – реальну різницю від більшості цих угод у повсякденному житті?

Для багатьох відповідь буде радше негативною. І це закономірно.

Більшість угод про зону вільної торгівлі, укладених Україною, мали переважно політичний, а не економічний характер. Вони підписувалися з країнами, з якими в нас не було серйозних торгівельних розбіжностей чи гострої конкуренції. Йдеться, зокрема, про угоди з Великою Британією, Канадою, Ізраїлем.

Це важливі партнери України, але обсяги торгівлі з ними не були настільки значними, щоб зона вільної торгівлі стала відчутним економічним драйвером. Угоди існують, фотографії з підписання є, а в житті пересічного бізнесу чи споживача майже нічого не змінилося.

ЄС – виняток

Єдиним системним винятком стала угода з Європейським Союзом. Але її ефект пояснюється не самим фактом існування угоди, а масштабом ринку, географічною близькістю, логістикою та взаємодоповнюваністю економік.

Навіть у цьому випадку зона вільної торгівлі не означає повної свободи: квоти, захисні механізми й політичні компроміси нікуди не зникли. Угода стала рамкою, але наповнення її змістом вимагало років роботи бізнесу й держави.

Туреччина: торгівля – це справжня економіка

Зовсім інша історія – переговори з Туреччиною. Переговори тривали 11 років – жорстких, складних і часто конфліктних. І це цілком логічно.

Україна і Туреччина є великими торгівельними партнерами й водночас конкурентами на одних і тих самих ринках. Саме тому угода про зону вільної торгівлі тут перестає бути формальністю і стає інструментом для обговорення спільних бізнес-проєктів, кооперації та спільного виходу на треті ринки.

На жаль, повномасштабна війна зупинила цей непростий процес. Але сам приклад Туреччини показовий: чим більший економічний інтерес – тим складніші переговори і тим серйозніший потенційний ефект.

Повертаючись до США

Саме з цієї логіки варто оцінювати й можливу зону вільної торгівлі між Україною та Сполученими Штатами.

Чи можливе укладення такої угоди? Так. Чи буде це довгий і болісний процес? Швидше за все – ні.

Причина доволі показова: Україна серед торгівельних партнерів США перебуває у другій сотні, тоді як США для України – у другому десятку. Це не добре і не погано – це просто реальний масштаб наших економічних відносин на сьогодні.

Саме тому між Україною та США немає глибоких економічних суперечностей, через які переговори могли б тривати роками. Формально така угода може бути укладена відносно швидко. Фотосесія з підписання може відбутися вже за кілька місяців.

Але чи стане вона автоматичним драйвером економічного зростання – питання відкрите.

Реальність без прикрас

Угода про зону вільної торгівлі сама по собі не створює експорт. Вона не перетворює чавун на мікрочіпи, а сировину – на high-tech. Вона лише знімає частину бар'єрів. А от що робити з відкритими дверима – це вже наше питання.

Ефект залежатиме від того, наскільки український бізнес готовий працювати на складному, зарегульованому, але надзвичайно цікавому американському ринку. Від якості державної економічної та експортної політики. Від здатності не просто продавати сировину, а інтегруватися у виробничі ланцюги, відповідати стандартам, конкурувати якістю.

Без цього угода залишиться тим, чим є більшість наших попередніх торгівельних домовленостей – красивим документом, який має гарний вигляд у звітах, але мало що змінює в реальності.

Підсумовуючи, ідея зони вільної торгівлі між Україною та США звучить ефектно. І, ймовірно, вона цілком реалістична з формального погляду. Трамп любить такі проєкти – вони добре продаються. Але їх не варто переоцінювати.

Вільна торгівля – це інструмент. А ефективність інструменту завжди залежить від того, хто і як ним користується. Можна мати найкращу пилку у світі – але якщо не вмієш нею працювати, вона так і залишиться просто залізякою в гаражі.

Тож питання не в тому, чи буде угода. Питання в тому – що ми з нею зробимо.