Змінюється структура війни, – інтервʼю з Сирським про цілі на 2026 рік та унікальні операції ЗСУ

Структура війни у 2025 році змінилася. Вона вийшла на новий технологічний рівень. Водночас наявні розвіддані та перебіг бойових дій свідчать про глибоке виснаження російських сил: ворог втрачає більше особового складу, ніж здатен мобілізувати, має серйозні проблеми з технікою й озброєнням.

Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський в інтерв'ю 24 Каналу підбив підсумки 2025 року та назвав цілі на новий рік. Також він розповів про ситуацію на гарячих напрямках та поділився успіхами українського війська. Більше деталей – читайте далі у матеріалі.

Якими були плани росіян на 2025 рік?

Кожного року війна змінюється, відбувається щось нове, змінюються технології, підходи до тактики як у ворога, так і в нас. Які процеси, явища та події, на вашу думку, визначали хід війни і бойових дій у цьому році і формували поле бою?

Цей рік справді був дуже напружений. Ворог продовжив свої спроби захопити всю територію нашої держави. У цьому році він також проводив стратегічну наступальну операцію майже на всіх основних напрямках. Бойові дії велися на широкому фронті.

На сьогодні у нас протяжність активного фронту більше ніж 1220 кілометрів. Бойові дії характеризувалась широким розмахом і високою інтенсивністю. Як і раніше, бої активно розпочалися спочатку на Північно-слобожанському напрямку. Продовжилась Курська операція, і ворог був змушений тримати там фактично до кінця весни потужне угруповання – близько 70 тисяч особового складу.

Повне інтерв'ю Олександра Сирського: дивіться відео

Тому що, ворог, по-перше, не виконав ті цілі, які йому ставило російське керівництво. Мається на увазі створення повномасштабної буферної зони у Сумській області. По-друге, якраз на початку року ми проводили наступальні дії у Глушковському районі Курської області.

Це примусило ворога перекинути частину сил та засобів на цей напрямок, і фактично він вимушений був тримати це угруповання, не змігши застосувати його на інших ділянках фронту. Пам'ятаєте, після цього була заява і доповідь Валерія Герасимова (начальник Генштабу ЗС РФ – 24 Канал) Путіну про те, що вони завдання виконали, створили буферну зону і після цього розпочалось перекидання частин на інші напрямки.

Ворог планував на цей рік повністю захопити і виконати всі цілі так званої "СВО", тобто захопити територію Донецької, Луганської, Запорізької областей і частину Дніпропетровщини. Він також планував провести і висадити десанти на території Херсонщини. І, звичайно, продовжував наступати і планував значно просунутись на Покровському напрямку, який був основним.

Крім того, планували активні бойові дії і повернення всіх втрачених земель на території Харківської області, на Куп’янському та Лиманському напрямках. Тобто плани були грандіозні. Але ми можемо зараз констатувати, що вони не збулися – їх усіх зірвали.

Декілька разів ми спостерігали, як російське керівництво оголошувало про те, що черговий раз "захопило" Куп’янськ, Покровськ, "захопило" більше ніж 300 населених пунктів, що взагалі не відповідає дійсності.

На тлі цих загальних цілей ворог планував провести наступальні дії угруповуванням десантно-штурмових і повітряно-десантних військ на території Херсонської та Запорізької областей. Планував силами трьох повітряно-десантних та десантно-штурмових дивізій наступ на саме Запоріжжя.

Розмова з Олександром Сирським / Фото: 24 Канал

Угруповуванням морської піхоти планували наступ в глибину Дніпропетровської області. Хотіли повністю охопити Покровсько-Мирноградську агломерацію – розгромити та оточити наші війська, далі наступати на Барвінкове. А з Лиманського напрямку зустрічними діями розгромити наші війська в районі Лимана і в такий спосіб з'єднатися в районі Барвінкового і провести глибоке оточення наших військ. Після цього розгромити їх по частинах. Також хотіли захопити Куп'янськ і всю територію Куп’янського району.

Це коротко про плани ворога. Звичайно, завдяки мужності та героїзму наших воїнів, завдяки продуманому плануванню і діям наших штабів, плануванням бойових дій, всі ці плани були не реалізовані. Ворог зазнав шалених втрат.

Зараз ми можемо сказати, що ситуація справді складна, як і минулого року, але ж вона характеризується продовженням нашої боротьби, продовженням бойових дій фактично на всіх ділянках фронту.

Головна проблема російської армії

Є дані нашої розвідки та військових про те, що росіяни за останні місяці уже не здатні поповнити достатньою мірою свій особовий склад. Тобто вони втрачають більше людей, ніж можуть зібрати. Є також інформація про те, що у ворога серйозні проблеми з бронетехнікою, артилерією та основними типами озброєння, які раніше активно використовували на фронті. Чи ви бачите ознаки виснаження супротивника? І наскільки це виснаження глибоке і незворотне?

Справді, ми бачимо зміну структури війни і підняття її на вищий технологічний рівень. Ми спостерігаємо за тим, що війна стала настільки технологічною, що зараз саме дрони будь-яких типів панують на полі бою. Збільшилась їхня кількість та якість.

Створили значну кількість спеціалізованих батальйонів, полків, бригад – вони продовжують набувати більше спроможностей. З боку Росії зокрема. Але ж нам вдалося підвищити рівень наших Безпілотних сил, що дало значний приріст втрат ворога.

Запрацювала також корпусна система, і війська стали керованішими, ефективнішими. Командири корпусів проводять свої дії, система управління стала більш спрощеною. Це справді збільшило втрати ворога.

Ми можемо констатувати те, що декларує сам ворог – що вони виконали план комплектування своїх збройних сил на 100%. За планом це була мобілізація 406 тисяч осіб. Водночас ми також можемо констатувати, що їхні втрати склали 410 тисяч, навіть трохи більше.

Якщо у перші місяці 2025 року ми спостерігали щомісячне збільшення угруповання російських військ приблизно на 7 – 9 тисяч, то за останні пів року чисельність їхнього угруповання коливається на рівні 710 – 711 тисяч. Це свідчить про те, що навіть реалізація всіх їхніх (мобілізаційних – 24 Канал) планів не дає їм збільшити кількість війська.

До речі, так звані російські воєнкори почали рахувати, скільки за попередні роки мобілізували людей, скільки підписали контракти. У них вийшла розбіжність приблизно у півтора мільйона тих, які були заявлені як залучені до війська, а зараз з них залишилось 700 тисяч. Чи справді це число незворотних втрат у ворога є реальним?

Так, це реальні втрати. Про це свідчить те, що ворог планував у цьому році сформувати 14 нових дивізій. Сформувати вдалося лише 7: 2 дивізії морської піхоти складаються лише з 1 полку. Формування інших 7 бригад перенесли на наступний рік.

Тому що вони були змушені брати особовий склад цих дивізій і комплектувати його у бойові частини. Це і є підтвердженням того, що у них справді є проблеми з набором людей.

Цьому сприяє ефективність наших військ. Останні цифри свідчать про те, що щоденні втрати (ворога – 24 Канал) – в середньому 1000 – 1100 осіб.

Чи можемо ми зараз говорити про якесь стабільне співвідношення втрат? Деякі командувачі говорять про шестикратну різницю, тобто що росіяни втрачають приблизно у шість разів більше військових, ніж українці.

Справді це так. Це різниця саме по вбитих. Це загальна цифра по всіх Збройних силах.

Про обмеження чисельності армії та відхід з Донеччини

У мирному плані США є пункт про чисельність військовослужбовців наших Збройних сил у мирний час. Як ви взагалі оцінюєте це число? Чи це достатньо для забезпечення ефективної обороноздатності країни?

Ця цифра справді гарантує нам відсіч збройній агресії у разі її поновлення. Також ця цифра гарантує нам плановий процес мобілізації. Тобто нас не обмежують в мобілізації. Всі наші мобілізаційні показники та можливості зберігаються.

Спочатку нам пропонували зменшити кількість наших військовослужбовців до 600 тисяч. Але якраз цифра у 800 тисяч нас задовольняє.

Ще один пункт зі згаданої угоди стосується так званого відведення військ, зокрема з Донеччини та з низки інших регіонів. Мовиться про двостороннє відведення, тобто це стосується і Росії. Як ви ставитися до цієї ідеї?

Ми люди військові, наше головне завдання – захищати країну. Тому, звісно, у цих переговорах беруть участь і наші військові, насамперед начальник Генштабу (Андрій Гнатов – 24 Канал). Сам хід цих перемовин контролює керівництво нашої держави.

Я думаю, що всі ці питання ще неодноразово підійматимуть та обговорюватимуть. Рішення ухвалюватимуть обґрунтовано. Це лиш один з варіантів.

Про успіхи ЗСУ на Покровському напрямку

А з військового погляду, чому Слов’янськ і Краматорськ для нас важливі? Чому Путін так наполягає на тому, щоб йому в подарунок віддали ці міста?

Тому що він 17 місяців він буксує на одному місці. 17 місяців російська армія штурмує Покровськ, Мирноград та інші населені пункти, які входять в агломерацію. Там пророблений величезний обсяг фортифікаційних робіт.

Власне, я не пам'ятаю, що якийсь такий укріплений район тримався так довго. Перші заяви про те, що Покровськ паде ще були у вересні минулого року. Тоді впевнене російське керівництво та й деякі наші "експерти" називали 30 вересня як день захоплення Покровська.

Потім, коли цього не відбулося, термін був перенесений на місяць, і з такою ж впертістю всі розповідали про 30 жовтня. Потім січень, лютий і так далі. Зрештою ці розмови якось припинились, а потім вже знову Путін "взяв" і Покровськ, і Мирноград. Пам'ятаєте всі мапи, де ці міста зображали у глибокому "мішку".

Але ми ж теж не сиділи на місці, ми проводили успішні операції, які зірвали повністю плани ворога. Не просто зірвали, ворог зазнав у цих боях величезних втрат. Наприклад, Добропільська операція, яка фактично відсікла наступ противника на північ від Мирнограда, де він силами 51-ї армії намагався і досягнув певного успіху. Тоді деякі групи військовослужбовців досягли навіть Білицького.

Та завдяки діям нашого контрнаступального групування всі вони були оточені, знищені. Фактично в тих боях нам вдалося зачистити і звільнити 9 населених пунктів – понад 430 квадратних кілометрів території. А ворог зазнав понад 13 тисяч втрат особового складу.

Тоді, для того, щоб розблокувати і не дати загинути всій 51-й армії, ворог перекинув на Добропільський напрямок всю морську піхоту, яка готувалася до наступу на Новопавлівському напрямку – якраз на кордоні трьох областей, тобто Донецької, Дніпропетровської та Запорізької. Але й це було марно. Хоча це, скажімо, таки надало можливість уникнути повного розгрому 51-ї армії.

Розмова з Олександром Сирським / Фото: 24 Канал

Проте наступ там зупинився, противник зазнав втрат. А після цього ми перейшли до наступної фази наших контрнаступальних дій – у відповідь на дії противника безпосередньо на Покровському напрямку і на наступ вже із західної сторони від Покровська. Тоді противник розгорнув наступ, головна мета його була прорвати оборону наших військ на ділянці Удачне, Котлине і захопити Грішина.

Діями наших десантно-штурмових і штурмових військ, противник в цьому районі був розгромлений. Ми звільнили близько 74 квадратних кілометрів території. А в самому Покровську, діями 425 штурмового полку та підрозділів, які його посилили, нам вдалося зайняти північну частину Покровська – близько 16 квадратних кілометрів території.

Це призвело до того, що противник, аби не допустити просування наших військ далі, в глибину Покровська, був змушений перекинути 76 дивізію із Запорізького напрямку. Вона була резервною і готувалась до наступальних дій там.

Ви описали цю картину боїв за Покровсько-Мирноградською агломерацією, Добропільський виступ. Ми справді останнім часом не раз бачили, як горять російські бронетанкові колони, де ця морська піхота намагається штурмувати за річкою Казенний Торець низку населених пунктів. Так само бої в районі Гришиного. Бачили, як наші танки використовують. Ті ж такі Abrams, які допомогли нашим штурмовикам закріпитися у Покровську. Чи знову танки у "моді"? В якому обсязі і масштабі їх можна використовувати в умовах тотальної дронової війни?

Танки, скажімо так, набудуть другого дихання, коли буде створений сучасний ефективний комплекс активного захисту. Тобто коли вони будуть захищені, зокрема, активними засобами, самі можуть полювати і збивати дрони. Це найближча перспектива.

Тоді ми зможемо знову активно їх застосовувати. На цей час вони застосовуються як рейдові засоби, які підтримують піхоту або пробивають проломи в обороні противника, або виходять на пряме наведення і знищують бронетехніку ворога, яка намагається атакувати.

А як вам спроба росіян в районі Покровська штурмувати кіньми? Пам'ятаю, двоє вершників без голови неслися.

Це, як на мене, були віслюки. Безпосередньо в Покровську, можливо, і була кіннота. А там, де два, то ніби віслюки. Тому що ви бачили, що один віслюк впав. Один підірвався, а другий повернув, впав, а солдат втік, побіг до лісу, а сам віслюк залишився.

Про що це говорить? Це дурість, відчай, виснаження? Бо, здавалося, неможливо воювати проти дронів на конях.

Я думаю, це просто пошук дешевших засобів доставки вантажу.

Тобто це дешевше, ніж мотоцикл?

Я думаю, що так, якщо вони їх застосовують.

Чи буде це мати перспективу масштабування? Чи ми побачимо кавалерійські загони?

Не знаю. Тому що поки що це поодинокі випадки, але вони є.

Про нову лінію оборони Донбасу та ситуацію у Куп'янську та Мирнограді

Відомо, що побудована ціла нова лінія оборони Донбасу, її так умовно називають, вона і в Запорізькій області будується. Там пророблена масштабна робота. Як ви оцінюєте цей проєкт? Для чого ця лінія оборони? Чи може виникнути така необхідність, що наші війська на неї відійдуть, і в якому випадку? Чим ця лінія оборони відрізняється, відповідаючи на виклики саме війни безпілотників?

Насамперед ми повинні готуватися до будь-яких сценаріїв і варіантів. Тому завчасно повинні готувати і лінії оборони поза смугами і районами активних бойових дій. Це цілком природно і правильно.

По-друге, усі лінії оборони мають комбінований характер. На підставі досвіду, це була моя вимога, що протитанкові рови не можливо подолати технікою, особливо в умовах панування дронів.

Тобто поки ця інженерна техніка починає проробляти проходи, то її знищують. А коли два рови або три, то це вже перешкода, яку ніхто не зможе подолати. Це той рубіж, за який окупантам не можна пройти. Це така страховка.

Також оборона на Покровському напрямку свідчить про те, що коли перероблений величезний обсяг капітальних робіт, коли протитанкові рови, тетраедри, єгоза, так звана путанка МЗП значно затримують піхоту, техніку, що в умовах панування дронів, просто гарантують їхнє 100% знищення.

Куп'янськ – це теж яскравий випадок за цей рік, коли вдалося зачистити від ворога цілий плацдарм над Осколом, північніше Куп'янська. Вдалося дати такого серйозного ляпаса ворогу і інформаційно-психологічного. Тому що росіяни уже заявили, що це "повністю їхнє місто". Яка там ситуація зараз? Які наші наміри? Яка наша мета і завдання в районі Куп'янська на наступні кілька місяців?

Продовжити активні дії, продовжувати знищувати ворога на підступах до Куп'янська, особливо на півночі і на сході. Головне завдання – знищити шляхи його переправи. Особливо ці труби, які проходять, це не одна. Це буде зроблено обов'язково.

Відповідна побудова міцної оборони на підступах до міста, продовження зачистки, проведення всіх фільтраційних заходів безпосередньо у місті. Також звичайна організація, підтримка всіх обмежувальних заходів в цьому місті.

Контрдиверсійні заходи треба продовжувати тривалий термін. Тому що величезна площа міста потребує детальної перевірки кожного будинку, чим наші військовослужбовці контрдиверсійного угрупування наразі займаються.

А угрупування, яке займається пошуково-ударними ідеями, має успіхи. Після того, як вже тричі російське керівництво заявлено, що Куп'янську "під їхнім контролем", потім їхні ж воєнкори визнають, що це неправда.

На цей напрямок ворог перекинув підрозділ "Рубікон", який зараз намагається максимально ускладнити будь-які дії наших військ, будь-які переміщення. Вони розгорнули таку дронову війну. Наше завдання – пошук та знищення.

"Рубікон" з'являється там, де для російського командування виникає пріоритет в досягненні результату?

Так, це одна з ознак, що противник засереджує на цьому напрямку зусилля.

Боротьба за Покровськ та Мирноград з боку ворога була особливо інтенсивною влітку – восени для того, аби взимку зайти і закріпитися саме на територіях міської забудови. Зараз ми бачимо, що за Покровськ триває боротьба. Яка ситуація в Мирнограді? Чи є шанс зачепитися за ці міста, зважаючи на те, що значною мірою Покровськ контролюють сили ворога наразі? Яке ваше бачення щодо цього? Чи ворог досягнув принаймні у цьому сенсі свого результату? Чи не до кінця?

Противник не до кінця досягнув результату. Він контролює приблизно половину міста. Але ж він не може просто так спокійно заходити в місто. Тому що всі підступи до нього перебувають під нашим контролем, під контролем дії наших дронів. У нас також зосереджена значна кількість сил і засобів, підрозділів безпілотних сил і дронових бригад і полків, які там ведуть оборону.

Усі ті заклики, що "все пропало", "треба виходити, рятувати", "це нерозумно". Питання – куди відходити? Вийти в чисте поле, а далі відступати, шукати наступне місто, ці населені пункти, які будуть також рівняти. Таку агломерацію тяжко зруйнувати.

Ворог зараз застосовує майже 50% всіх ударів КАБами саме на цьому напрямку, намагаючись знищити будівлі, особливо висотки, де можна розміщувати і операторів, і використовувати для ведення вогню, і розміщувати далекобійні засоби і снайперів.

З іншого боку, зрозуміло, він зазнає втрат, не може так просуватися, як він би хотів. Тому ця боротьба триває. Зараз фактично усі спроби ворога наступати, а він щоденно намагається і в Покровську, і навколо, і на напрямку Гришиного, і в районі Мирнограда. На цей час успіхів немає. Втрати мають, а успіхів немає.

Чому ЗСУ довелося вийти з Сіверська?

Чому нашим військам довелося відійти з Сіверська, якщо це теж місто, за яке важливо боротися? Що там відбувається? Наскільки це загрозливо? Яка місцевість там для оборони західніше Сіверська?

Серебрянський ліс, Білогорівка, Сіверськ – це території, де під час Другої світової війни таклж відбувалися важкі бої. Сама місцевість складається з панівних висот, крейдових гір, як в Білогорівці. Укріплення були побудовані ще тоді. Вони тримали тоді і забезпечили ведення такої стійкої оборони.

З іншого боку, цей напрямок довгий час був непріоритетним. Тому що ворог просто не мав можливості вести наступальні дії. Поступові дії були. Так, стояли бригади. Вони і продовжили наступати, але ж інтенсивність бойових дій була нижча, ніж на інших напрямках.

Тобто це те, що спокійний регіон, а регіон, в якому велась більше війна діями диверсійних, маневрових груп, піхоти, Сил спеціальних операцій. На жаль, зосередження підрозділів дронів оптоволоконним каналом управління, особливо з дальністю понад 20 кілометрів, призвело до того, що наші підрозділи, розрахунки, екіпажі дронів поступово відходили в глибину, тим самим залишили без прикриття піхоту.

У цих умовах сама оборона Сіверська стала проблемною, м'яко кажучи. Залишити війська, ті частини, підрозділи, які там оборонялися, просто вмирати було б неправильно. Тому було прийнято відповідне рішення. Відійшли на панівні висоти.

Там є куди відходити. Ворог намагається також скористатися цим, але не виходить. Плануються відповідні дії на цьому напрямку. Це все, що я можу сказати про цей напрямок.

Про відео росіян у штабі ЗСУ у Гуляйполі

Днями з'явилося відео з боку ворога, де вонизайшли на КСП одного з батальйонів у Гуляйполі.Там залишились речі наших військових, прапори, техніка. Яка ваша думка щодо того, що там відбувається?

Ситуація на Гуляйпільському напрямку сталась, тому що одна з бригад територіальної оборони, яка під час боїв не витримала натиску противника. Це 102-га бригада. Вона поступово відходила.

Ми були вимушені перекинули туди наші штурмові частини і підрозділи, які поступово з боями займали те, що було залишене. Наразі там вже фактично місяць ворог не має ніяких переваг. Щодня намагається атакувати і проводять атаки, але все-таки зазнає величезних втрат на цьому напрямку. Тому бойові дії там тривають.

Можна було б побудувати ці дії командування батальйону в абсолютно інший спосіб. Тому що на підмогу йшло підкріплення з 5-ї штурмової бригади. Вони фактично дійшли за дві вулиці від цього командного пункту. Відбулося те, що відбулося.

Розмова з Олександром Сирським / Фото: 24 Канал

Призначене відповідне розслідування, яке проводить Військова служба правопорядку. Буде надана правова оцінка діям і командира батальйону насамперед, чому він так вчинив. З урахуванням того, що він отримав наказ від командира бригади організувати кругову оборону, а також знищити все, що являло собою якусь цінність чи містило відомості конфіденційного характеру.

Тобто вони могли просто все спалити. Я знаю, що у них був час для цього, а сили ворога там були обмежені. Але попри те, що цей підрозділ відійшов, 225-й штурмовий полк тримає оборону у Гуляйполі.

Командири там тверезо оцінюють обстановку, проводять активні штурмові дії, тримають оборону. Звичайно, коли відходять підрозділи ТрО, це негативно впливає на стійкість оборони. Але ми вживаємо відповідних заходів, посилюємо цей напрямок.

Про проблеми у бригадах ТрО та створення Штурмових військ

Ще був інцидент у селі Грабовське на Сумщині. Тоді військові 119 бригади, напевно, не оцінили ризиків і росіяни зайшли в населений пункт. І пригадую історію 125-ї бригади, яка кілька разів потрапляла в різні ситуації. Зараз там новий командир, бригада змінюється.

Ця бригада вже переведена з ТрО у війська. Вона вже важка бригада.

Що робити з бригадами, які "не стягують", мають хронічні проблеми?

Для того, щоб надати друге дихання бригадам територіальної оборони – Верховний Головнокомандувач затвердив мої пропозиції щодо реформування частин територіальної оборони.

У чому вони полягатимуть? У межах наявних бригад скоротять кількість піхотних батальйонів. Натомість створять і значно посилять безпілотну складову. Тобто ці бригади значно збільшать свої бойові можливості.

Я розумію, що використовувати їх як наступальний елемент, можливо, було б недоцільно, але завдяки збільшенню у декілька разів кількості дронів різного призначення, а вони матимуть по два батальйони безпілотних сил, – їхні можливості суттєво збільшаться, що дозволить тримати надійну оборону.

У 2025 році було стоврено Штурмові війська. Чи можете ви сказати щось про їхню ефективність, як вони себе проявили? Чому було потрібно створювати окремо Штурмові війська, якщо уже є Десантно-штурмові?

Нещодавно я зустрічався з головами фракцій депутатських груп парламенту. Це була плідна зустріч. Я доповів про ситуацію на фронті, розказав про всі проблеми, все, що нас бентежить, у чому є недоліки, в чому переваги. А також згадав про те, чому інформаційна кампанія побудована так, що російські війська, які зазнають шалених втрат, значно більших, ніж ми, здобувають перемоги переважно на папері чи в засобах масової інформації – чомусь там позитив, а у нас все йде від негативу.

Я згадав лише про деякі операції, які ми проводили. Я навіть не говорив про DeepStrike (глибокі удари у тил противника – 24 Канал), а тільки про останні операції, зокрема на Покровському напрямку, назвав, які є здобутки. Ми ж не маємо чисельної переваги. Не називатиму цифри, але ворог переважає нас в особовому складі, озброєні, техніці, в кількості дронів.

Але ми проводимо вдалі дії, що свідчить про те, що наші війська підготовлені, наші командири й штаби грамотно планують бойові дії, попри те, що ворог має перевагу та засовує свої елітні підрозділи. Наприклад, морську піхоту, яку він взагалі розглядає як резерв, як еліту разом з Повітряно-десантними й Десантно-штурмовими військами. А вони не мають успіху. Ми бачили колону 76 дивізії, яку спалили при спробі атакувати Гришине.

Тобто ми маємо приклади, насамперед, мужності, героїзму та професіоналізму наших військовослужбовців. А також грамотної організації бойових дій.

Тобто ви маєте на увазі, що штурмові війська дозволяють забезпечувати блискавичну маневрову відповідь?

Для чого я взагалі згадав про депутатів. Спочатку мене повністю підтримували, одноголосно говорили, що штурмові війська потрібні й цей закон треба ставити на голосування. Я їм навів такий приклад. Якщо взяти наші Десантно штурмові війська – це як елітна важка піхота. Це такий потужний, підготовлений таран, оснащений важкою технікою, який має всі види озброєння, підготовлений тил, логістику, яка забезпечує введення оборони, наступальних дій протягом тривалого часу.

А штурмові війська – це підрозділи швидкого реагування. Це "пожежники", які гасять пожежу, на тих ділянках фронту, де виникає проблема. Так вони воюють. Тобто це абсолютно інші завдання.

Чому їх не можна змішувати? Ви, напевно, бачили чудовий фільм про 225 штурмовий полк – звичайний полк, звичайні хлопці з різних регіонів, які мають свої традиції. Їх створювали під час війни, під час бойових дій і вони показали свою високу ефективність ще до Курська, коли власне виникла ідея створити штурмові підрозділи та їх масштабувати.

Під час Курська саме 225 штурмовий полк пробив прикордонні укріплення противника. Є багато відео, де видно, як ми руйнуємо систему укріплення, вже потім пішли десантники, які теж показали себе з найкращого боку.

Просто ці дві складові мають абсолютно різні завдання. І коли ми проводимо бойові дії, вони доповнюють один одного, у них немає ніяких суперечок, протистояння. Навпаки, вони розуміють, що у кожного своє завдання. Це вимога сучасної війни.

Так само як ми своєчасно створили Сили безпілотних систем. Я був ініціатором їхнього створення. Як тільки прийшов, то сказав, що ми будемо створювати безпілотні сили як окремий рід військ, командування і так далі.

Як кібервійська, які дають нам величезні результати у сенсі злому всіх електронних систем противника, отримання інформації, проведення кібероперацій. Я не розповідатиму про них, наш ворог сам відчуває їхні дії.

Напевно, другого дихання набули наші Сили спеціальних операцій, які зараз проводять операції, фактично від Хабаровська до Курська. Ми бачимо свідчення цих дій. Це продумані дії.

Штурмові війська – це також результат війни. Технологічної війни, коли потрібні такі легкі, маневрові штурмові підрозділи, які готові виконувати будь-які завдання.

Власне, вони це показали у Гуляйполі, коли на цьому напрямку бригада покинула позицію. Ворог пішов і його треба було кимось зупинити. Реально пішли штурмовики.

Кілька тез щодо Штурмових військ. Кажуть, що у них був чи досі є пріоритет на поповнення особового складу. Тобто їм першими надають бійців?

Не зовсім так. Чому у нас виникла пріоритетність? Бо не вистачає ресурсу, який йде з мобілізації. Інтенсивність бойових дій така, що ми не маємо можливості поповнити всіх одночасно, а маємо певний некомплект Збройних сил – саме тому й визначена пріоритетність. Тобто цим пріоритетом користуються частини, які воюють на найбільш гарячих ділянках фронту й зазнають найбільших втрат.

Ми не маємо таких можливостей, як російська армія. Якщо запитати, то скажуть, що у них воює 650 тисяч бійців. Але також у Росії близько 60 тисяч оперативного резерву, який є частиною того ж угруповання.

Тобто бригада чи полк, які зазнали втрат, виходять в оперативний резерв. Йдуть на доукомплектування, підготовку, а з оперативного резерву виходить інша бригада, яка їх міняє на тій же ділянці фронту й продовжує наступальні дії.

Ми ж потребуємо постійного поповнення, але не маємо можливості вивезти на відновлення наші частини, особливо ті, які мають досвід, можуть наступати. Тому йде постійна підготовка, постійне поповнення підрозділів навченим особовим складом, який має певну специфіку, пріоритети в підготовці.

Тому пріоритетом користуються насамперед Десанто-штурмові війська, підрозділи розвідки, морська піхота і Штурмові підрозділи. А також механізовані бригади, які ведуть оборону на головних напрямках або районах активних бойових дій. Ось що таке пріоритетність.

Ще одне питання, можливо, трохи кумедне, щодо Штурмових військ. На їхній кокарді зображений барс, а це ваш позивний. Так склалося, що це ще більше пов'язує ці війська особисто з вашим іменем. Як ви до цього ставитеся? Чи узгоджували це з вами?

Ми з командирами обговорювали, коли так вийшло. До речі, це навіть не кокарда. Йшлося про те, щоб створити, придумати якусь відзнаку, тому що будь-який військовослужбовець хоче чимось відрізнятися. Тоді показали барса. Взагалі ми прийшли до такої спільної думки, що кожна частина матиме якийсь свій знак, позначку. І це не барс – це аматорство окремих осіб. Це офіційно не затверджено нічим.

За роки повномасштабної війни у нас виросло ціле покоління бойових командирів різного рівня. Навіть штурмовими полками командують досить молоді люди. Можна згадати й про тих, хто став генералом: Олег Апостол, Михайло Драпатий, Андрій Гнатов. Ми знаємо й про Андрія Білецького, Дениса Прокопенка. Я розумію, що це люди різні за своїми характерами, але чи об'єднує це нове покоління українських командирів якісь спільні риси? Що ви загалом можете сказати про наше покоління молодих бойових офіцерів?

За ними велике майбутнє, тому що вони виросли безпосередньо у горнилі війни, в самому центрі бойових дій. Кожен має свій унікальний бойовий шлях. Багатьох я знав ще лейтенантами, капітанами. На моїх очах йшло це зростання. Я допомагав рухатись тим офіцерам, які мають потенціал.

Одразу видно, коли офіцер має надзвичайні можливості, здібності у командуванні, коли він виконує завдання, зазнає найменше втрат, дбає про людей, має повагу. Напевно, такі офіцери займаються тільки службою. У них немає інших пріоритетів. Звісно, найближчим часом вони стануть на чолі війська, і це правильно. Це природний шлях.

До речі, нещодавно я зустрічався з двома головкомами – начальником штабу Сил оборони Великої Британії і начальником генерального штабу Франції. Я їх добре знаю, у нас нормальні, дружні стосунки.

Так-от вектор змінився. Нас просять надати допомогу в підготовці їхньої армії, їхніх частин. Ці керівники бачать, як зросла, змінилася наша армія, наскільки ми технологічно змінилися, тому вони зацікавлені, щоб ми дали наших інструкторів, офіцерів, щоб допомогти у підготовці їхніх Збройних сил. Мені здається, це найвища оцінка, коли уже не ми просимо, а до нас звертаються.

Нас оцінюєте, мені кажуть, що ми перші у Європі, а, напевно, і в світі. Це дуже приємно. Це оцінка наших Збройних Сил, оцінка керівництва держави, наших командирів, які досягли того, що їх цінують. Адже ніхто навіть не може уявити, як за такої тотальної переваги наші війська тримають позиції.

Ви ж знаєте, що Інститут війни підрахував, що середній місячний темп наступу російських військ становить від 1,5 до 4 кілометрів на місяць. Це при тому, що в бойових статутах написано, що від 1,5 до 3 кілометри на годину – це темпи наступу на підготовлену оборону. На не підготовлену, здається, до п'яти кілометрів на годину.

От деякі кричать, що, мовляв, шалене просування російських військ в глибину і так далі, і тому подібне. Шалене просування… 4,5 кілометри за місяць – це шалене просування? Коли ворог щодня платить за це тисячами життів своїх військовослужбовців.

Про перебування на позиціях бійців по кілька місяців

Запитаю про важливу проблему – перебування наших піхотинців по двоє – троє впродовж кількох місяців на позиціях. Таких випадків за останній час медійно багато, коли люди по 120 днів сидять на позиціях. Ви казали в інтерв'ю, що на позиціях має бути щонайменше відділення, тому що тоді є ефективною оборона. Чому відбувається інакше? Це винятки з правил, чи це вже нова реальність через неможливість проведення ротації внаслідок дронової війни? Ці люди – герої, але це дуже виснажливий і ризикований героїзм. Що робити, щоб цього не було?

Насамперед це є особливістю і специфічною ознакою цієї війни. Очевидно, що всі нормативи змінилися, фронт звузився і багато бригад обороняються в районі оборони батальйону.

При цьому глибина бойових порядків збільшилась у рази завдяки тому, що дрони контролюють, прилітають і вражають на всю глибину бойових порядків і навіть більше.

Ці бойові порядки розтягуються для того, щоб забезпечити стійкість оборони. І вона будується не зведеннями, ротами, відділеннями, а окремими позиціями. А позиція має складатися щонайменше з 4 – 6 військовослужбовців.

Це не означає, що вони розташовані один біля одного – розміщення відбувається також і у глибину фронту. Вони мають перекривати один одного, тому що два військовослужбовці – це пост спостереження.

Вони можуть тільки – і це абсолютно правильно – сигналізувати про те, що побачили колону чи підрозділ ворога, який там висувається. Тому, якщо він вступить у бій, у нього небагато шансів вижити. Також їхнє забезпечення відбувається за допомогою дронів.

Що з цим робити? Насичувати роботизованою технікою, більше постачати НРК (наземні роботизовані комплекси – 24 Канал). Сьогодні, порівняно з минулим роком, набагато більше їх використовується – вже тисячі.

Переважно це логістичні платформи для медичної евакуації. Ми вже проводимо такі експерименти, проте наразі наша промисловість не може задовольнити наші потреби у виробництві дронів, які забезпечують повітряну евакуацію поранених. А саме це є нашим пріоритетом.

Ми щомісячно проводимо наради щодо найбільш проблемних ділянок з бойової підготовки, зокрема, з використання підрозділів безпілотних сил, до яких залучаємо командирів з різних родів військ. Це дозволяє розібратися, обмінятися досвідом щодо того, що нового з'явилось у противника, яку тактику він використовує, які нові загрози може принести нам.

Зокрема проводимо наради з питань медицини, евакуації, рятування життів військовослужбовців, адже це першочергове питання. Найвища цінність в армії – це солдат, піхотинець, десантник, штурмовик – той, хто бере безпосередню участь у бойових діях, або веде бій в обороні.

Тому важливим є питання, як надати йому допомогу? Наземні платформи здатні рятувати, але вони теж уражаються дронами. Тому актуальною є повітряна евакуація.

Відповідні експерименти проводились, але до цих дронів є спеціальні вимоги. Вони мають пролетіти в одну сторону не менше 10 кілометрів. При цьому повинні мати захищені канали і швидко забезпечувати політ на висоті 5 – 7 метрів з транспортування військовослужбовця з переднього краю до пункту евакуації.

Маємо успішне застосування бойових роботизованих платформ. На Новопавлівському напрямку місяць тому тривав бій, була розбита ворожа колона, але один МТЛБ якимось чином обійшов цю ділянку і рухався у глибину. Там йому назустріч рухалася наша роботизована платформа з Browning, яка розстріляла цей МТЛБ. А потім ще зверху БПС добили їх дронами. Тоді противник втратив 11 військовослужбовців.

Як розв'язати проблему СЗЧ?

Ще одне проблемне питання: що робити із СЗЧ?

Це комплекс загальнодержавних заходів. Мають працювати не тільки військові, а й голови обласних районних адміністрацій. Вони повинні готувати людей передусім морально до захисту своєї держави, щоб вони йшли до лав армії з розумінням того, що виконують свій громадянський обов'язок – захищати державу, землю, населення, мову – все, що становить цінність для нас.

З іншого боку, військові мають забезпечити комфортний та безболісний перехід людини з цивільного життя до військового. Це починається з моменту її потрапляння до ТЦК, потім – у навчальний центр. Саме там багато випадків СЗЧ.

Цей перехід особливо важливий на першому етапі, коли для людини все нове і відбувається переформатування з одного способу життя на інше – військове. В цьому житті все по-іншому, все жорстко.

Тому основна увага має бути до процесу підготовки – створенню нормальних умов для проживання, для проведення занять. Тому що, коли інструктор навчає, а той, хто має навчатися, не хоче опанувати, результат буде 100% негативний. Але тут має бути усвідомлення, що людина від цього інструктора має отримати все, що він знає. Тому що саме це може врятувати її життя і допоможе вбити якомога більше ворогів.

Про співвідношення використання дронів та артилерії

Ми багато говоримо про дрони. Є така армійська приказка – "артилерія – це боги війни". А ми про артилерію, про снаряди вже не говоримо. У 2025 році говоримо про дрони, Сили безпілотних систем і Птахи Мадяра. Це, умовно кажучи, – нові боги війни?

Дійсно, пантеон богів збільшився, але при цьому артилерія не втратила свого значення, вона працює за будь-яку погоду. Також реакція артилеристів є миттєвою.

Крім того, ніхто не замінить ракетні війська. Про них ми не говоримо, тому що маємо наразі, на жаль, недостатню кількість ракет. Проте, думаю, настане час, коли їх буде достатньо. Принаймні всі підстави так думати і стверджувати є.

Зараз парадигма війни змінилась так, що артилерія має частку приблизно 40% у загальній структурі вогневого ураження. Близько 60% – залежно від погоди, інколи більше, інколи менше – мають безпілотні сили.

Тому артилерія зараз переживає процес свого розвитку у сенсі використання далекобійних снарядів. Частка і кількість далекобійних снарядів в боєкомплекті має бути збільшена, тому що ми наразі не маємо можливості комплектувати боєкомплекти, як вважаємо чи розраховуємо за потрібне.

Ефективність керованих боєприпасів дуже ефективно показують такі керовані снаряди, як Copperhead. Вони уражають практично з першого пострілу важливі цілі противника, І це, дійсно, перевага, тому що тоді ефективність артилерії значно збільшується.

Використання спеціальних боєприпасів – дистанційне мінування, протитанкові, протипіхотні – має велике значення. Дрони складають конкуренцію артилерії, але ж не можуть конкурувати у кількості, якості і миттєвості постановки таких загроз.

Тому артилерія не втратила свого значення, але вона перебуває у процесі трансформації, адже співпрацює і застосовується комплексно з дронами. Сьогодні артилерія без коригування вже не можлива.

Питання щодо матеріального, фінансового забезпечення наших військових. Деякі з них звертають увагу, що проєкт-пропозиція для молодих людей, що мають вік 18 – 24 роки, яким виплачують за службу в армії мільйони, існує тільки для такої категорії. А люди, які воюють багато років, і теж добровільно прийшли у військо молодими, не мають такої пропозиції. Як ви загалом оцінюєте, чи є достатнім фінансове забезпечення наших військових? І що можна зробити у цьому напрямку?

Міністерство оборони разом з Генеральним штабом, вкупі з іншими зацікавленими структурами, Урядом і під особистим контролем Президента розробили контрактну систему, відповідно до якої військовослужбовець, який підпише контракт з дуже гнучкими термінами, отримуватиме гідне грошове забезпечення. Воно щонайменше у три рази більше, ніж сьогоднішній встановлений рівень. При цьому будуть зберігатися додаткові виплати, премії, грошові забезпечення.

Ми довго йшли до цього контракту, і він вже десь на виході.

Цілі та завдання української армії на 2026 рік

Які цілі і завдання для українського війська, для Збройних Сил України на 2026 рік?

Завдання наших Збройних Сил не змінюється – захищати свою Батьківщину, її територію, кордони і бити ворога. Це у загальному плані, а якщо сконцентруватися на напрямках, то це – подальший розвиток, підвищення ефективності, продовження розвитку системи управління. А також – подальша автоматизація, цифровізація, роботизація.

Звичайно важливий розвиток ракетної зброї, частин ракетних військ, тому що наші ракетні війська, далекобійна артилерія демонструють дуже непогані результати. А ракетні війська є стримуючим фактором, який в майбутньому не дозволить будь-якому ворогові зазіхнути на нашу територію.

Також під час ведення бойових дій дозволяють максимально знищувати ворога, щоб у нього не було можливості продовжувати наступальні операції.

Ми записуємо інтерв'ю у різдвяний і новорічний час, тому прошу вас сказати військовослужбовцям, нашим захисникам і загалом українцям те, що у вас зараз на серці.

Хочу побажати нашим військовим витримки, ефективності, перемог при веденні оборони, при наступальних діях. Головне, щоб ці перемоги були з найменшими втратами.

Я пишаюсь тим, що мені випала честь командувати Збройними Силами під час такої війни. Ми зробимо все для того, щоб стримувати ворога, завдати йому максимальних втрат, не допустити його просування, а ми самі будемо рухатися вперед, звільняти нашу територію.

А всім нашим громадянам бажаю витримки і розуміння. Все одно війни закінчуються, настане мир. Ми сподіваємося, що це буде справедливий мир і що ми зможемо після цього миру і в цьому мирі зробити всі висновки, врахувати всі помилки і зробити все можливе, щоб наша країна була найкращою у світі.