2025. Що каже генсек європейської оборонки?

Примітка редакції. Якби меморандуми стріляли та воювали, Європа вже всіх перемогла б. Та що каже шеф європейської оборонки про реальну зброю? Зараз дізнаєтесь.

The Parliament поспілкувався з Каміллою Гранд — генеральним секретарем Асоціації аерокосмічної, безпекової та оборонної промисловості Європи. Основне питання: чи може європейська оборонна галузь доволі швидко масштабуватися для власних потреб у майбутньому, та вже за меншої підтримки США?

Після років залежності від Штатів у питаннях безпеки, Європа поспішає переозброїтися для ери конфлікту між великими державами. Війна на її східному фланзі та стратегічний поворот Вашингтона до Індо-Тихоокеанського регіону змушують європейські столиці зіткнутися з перспективою битви без підтримки США.

До 2030 року Євросоюз має намір мобілізувати до 800 мільярдів євро на відновлення своєї оборони. Очікують, що до 2035 року європейські члени НАТО витратять щонайменше 5% свого ВВП на підготовку до війни, яка, як попереджав генеральний секретар Альянсу Марк Рютте, може нагадувати ту, яку «пережили наші бабусі й дідусі».

За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), заміна американських неядерних можливостей, переданих НАТО, коштуватиме майже трильйон доларів. Але одних лише грошей не буде достатньо, щоб Європа була «готова до оборони» впродовж п’яти років, які деякі планувальники відводять на випадок потенційної атаки Росії.

Блок повинен змінити те, як він нарощує та використовує військову міць. Розвивати нові можливості, таланти і технології, забезпечуючи критично важливу сировину й інфраструктуру. Також доведеться замінити ключових американських постачальників.

Інтерв’ю було відредаговано, щоб розширити текст і прояснити все це.

The Parliament: Європа прагне досягти оборонної готовності до 2030 року. Як нашій промисловості підготуватися до війни, не перебуваючи у стані війни?

Відправною точкою є менталітет. У Росії ми бачимо військову економіку, яка працює на повну потужність і нарощує армію, загартовану чотирма роками високоінтенсивної війни в Україні. У нас немає підстав вважати, що, незалежно від результату мирних переговорів щодо України, ситуація з безпекою у Європі покращиться. Це підводить нас до кількох речей.

По-перше, нам потрібні постійні зусилля впродовж тривалого часу та довгострокові інвестиції в нашу оборону. По-друге, слід визначитись, як ми можемо швидко реалізувати найважливіші пункти. І тут, я думаю, суть не в тому, щоб казати: «Чи хочемо ми, щоб весь наш арсенал випускали у Європі до 2027 року?». Бо тоді відповідь, як правило, буде «Цього не може статися, не станеться».

Проте набагато важливіше інше. Що ми можемо зробити разом, аби наша ситуація найближчими роками була краща за ту, в якій ми перебуваємо сьогодні — як із точки зору можливостей, так і з точки зору залежності від постачальників поза Європою?

Як нам підтримувати допомогу Україні? Як нарощувати масовість та боєготовність наших нинішніх сил? Як закуповувати критично важливі ресурси, ті стратегічні можливості, які наразі лише США можуть забезпечити у потрібних кількостях? І як нам зберегти здатність європейської промисловості до інновацій та революційності?

Це питання, які потребують термінової уваги та скоординованих відповідей.

Коли ми це робимо, виникає інше питання: «Як?». Яка частина цього створена європейськими зусиллями? Яка частина — це купівля в інших? Я б сказала, що існує дуже мало технологій, яких узагалі немає у Європі. Моє послання полягає в тому, що європейська промисловість може досягати результатів. І досягне.

The Parliament: Мета всіх програм Комісії з питань оборони полягає в тому, щоб за потреби діяти самостійно. Як ви оцінюєте останні пропозиції? Коли, на вашу думку, ми можемо бути готовими до оборони?

Цілі, визначені європейським комісаром [Андрюсом] Кубілюсом щодо ЄС, розмови в НАТО, погляди наших військових і політичних лідерів — усе це сходиться до кінця десятиліття, що означає сталий прогрес у наступні кілька років. Чи буде кожен потрібний елемент реалізований до 2027 чи 2030 року? Напевно, ні.

Однак я переконана, що ми досягнемо значного прогресу, якщо зусилля будуть продовжені. Менталітет зміниться. Тоді ми будемо сфокусовані на правильному напрямі.

Масштаб викликів також вимагає від нас найкращої організації управління, аби переконатися, що ми не потрапляємо в інституційну конкуренцію. Що всі ми — НАТО, Єврокомісія, Європейське оборонне агентство, держави-члени, інші європейські партнери — рухаємось в одному напрямі. І робимо це якомога швидше.

Щодо боєприпасів. Ми зараз виробляємо більше, ніж потрібно Україні, і на основі власних рішень розв’язуємо проблему зі своїми потребами. В інших сферах ми теж рухаємося у правильному напрямі. Проте не так швидко, як хотілося б.

Тож, зрештою, можемо досягти значного прогресу за відносно короткий проміжок часу. Звичайно, є речі, які потребуватимуть більше часу, такі як стратегічні ресурси. Але це не привід не працювати зараз.

The Parliament: Значна частка оборонних закупівель усе ще спрямована до неєвропейських постачальників. Наскільки ми залежні від США?

Я не хочу вступати в дебати щодо цифр. Хочу наголосити окремо. Я вважаю, буде справедливо очікувати: оскільки європейці витрачатимуть набагато більше на безпеку та несуть набагато більшу відповідальність за оборону Європи, вони купуватимуть більше європейського продукту. Отже, є певна форма перебалансування, яка має відбутися. Вона відбудеться.

Чи означає це, що європейці повністю перестануть купувати товари у США, Південній Кореї та Ізраїлі? Ймовірно, ні. Наш ринок оборони залишається відкритим, рішення окремих держав — суверенні. Та чи означає це, що ми повинні купувати більше європейського? І тут відповідь — однозначно так.

Справедливо очікувати, що європейська промисловість повинна закрити найбільшу частку потреб. Це вже відбувається, якщо розглядати сухопутну та морську сфери. Отже, як нам застосувати це в космічній та повітряній сферах? Знову ж таки, це прийде з часом.

The Parliament: Однак, згідно з торговельною угодою між США та ЄС, блок прагне суттєво збільшити закупівлі американської техніки. Чи це узгоджено для європейської оборонної промисловості?

Це радше констатація факту, ніж намір. Реальність така, що до європейських збройних сил надходить значний потік американської зброї. Поставки тривають. Я думаю, заяви лише фіксують це. Якщо подивитися на оприлюднені показники, вони відповідають поточним тенденціям закупівель у американських компаній.

The Parliament: Деякі аналітики навіть закликали ЄС розробити план відокремлення від США в таких сферах, як торгівля, фінанси та оборона. Що ви думаєте про цю ідею?

Вважаю, що, зрештою, це залежатиме від рішень США, як ми бачили зі стратегією національної безпеки. Якщо Вашингтон надалі розглядатиме Європу як близького союзника та бажатиме тісно співпрацювати із європейцями — ідея роз’єднання не матиме особливого сенсу з нашої точки зору.

Незалежно від обраного США курсу, європейці повинні вимагати набагато більшого. Нам пора перестати бути безпритульними учасниками власної безпеки. Зміна цього балансу може навіть зміцнити трансатлантичні зв’язки, поклавши край дебатам про розподіл тягаря. Це один із варіантів.

Є й інший, за якого дрейф між Америкою та Європою поглиблюється. Тоді ми визнаємо, що існує багато розбіжностей щодо питань безпеки, торговельних питань тощо. І тоді нам краще мати все необхідне для самозахисту, щоб не стати більш уразливими.

Гарна новина полягає в тому, що нам доведеться робити одне й те саме [з власною оборонкою]. Незалежно від того, чи перебуваємо ми у складних, чи добрих відносинах із Вашингтоном.

The Parliament: План переозброєння ЄС передбачає виділення 800 мільярдів євро впродовж наступних кількох років. Як ви оцінюєте досягнутий на сьогодні прогрес? Чи оптимістично налаштовані щодо досягнення цього показника?

Нам слід бути дещо обережними з цифрою 800 мільярдів. Вона поєднує фіскальний простір для маневру, наданий державам-членам, позики в рамках механізму SAFE та фактичне фінансування оборонних проектів. З огляду на це, справедливо визнати: Єврокомісія відіграє дедалі важливішу роль у зміцненні європейського оборонного потенціалу.

Вітаю той факт, що у пропозиції багаторічного фінансового плану на 2028–2034 роки ми бачимо набагато вищий рівень амбіцій щодо безпеки та оборони [131 мільярд євро]. Тож, можливо, майже вдесятеро більше, ніж раніше. Однак ми все ще говоримо про 15 мільярдів євро на рік. Це одна десята нового німецького бюджету, або приблизно 5% оборонних витрат по всьому ЄС у найближчі роки. Отже, ми говоримо про щось дуже значуще. Та саме по собі це не змінює правила гри.

Коли йдеться про кошти, виділені в рамках Європейського фонду конкурентоспроможності на оборону, безпеку, космос та стійкість, як ці кошти розподіляються? Як це може змінити ситуацію? І тут ви торкаєтеся двох важливих питань: як розставляти пріоритети і так керувати, щоб спростити ситуацію, а не ускладнити її. Але це тема для дебатів на наступні кілька років.