Cкільки територій Україна втратила у 2025 році: інфографіка

У 2025 році бойові дії в Україні не призвели до кардинальних змін на фронті, однак супроводжувалися поступовим просуванням російських військ. Українські захисники продовжують утримувати ключові позиції та завдають противнику відчутних втрат. «Главком» розповідає, скільки територій Україна втратила за рік.

У звіті Інституту вивчення війни (ISW) йшлося, що в 2025 році російські окупаційні війська взяли під контроль близько 4,7 тис. кв. км території України, що становить приблизно 0,78% від загальної площі держави. Це більше, ніж у 2024 році, коли, за оцінками проєкту DeepState, Україна втратила контроль над понад 3,6 тис. кв. км.

Протягом року під окупацію потрапили близько 300 українських населених пунктів, переважно на Покровському, Слов’янському та Олександрівському напрямках.

Водночас українські сили звільнили менше ніж 100 кв. км, зосереджуючись насамперед на обороні та проведенні локальних контрнаступальних дій, зокрема в районах Куп’янська та Лимана.

Аналітики ISW зазначають, що темпи просування російських військ упродовж року залишалися вкрай повільними й не перевищували умовного «пішого кроку». Навіть у районах відносно активнішого наступу – зокрема поблизу Гуляйполя та Покровська – окупанти не змогли досягти швидких оперативних результатів.

Фахівці ISW вважають малоймовірним, що в найближчій або середньостроковій перспективі темпи російського наступу суттєво зростуть. Домінування дронів на полі бою, за оцінкою аналітиків, позбавляє російські війська можливості вести масштабну маневрову війну, необхідну для швидкого просування на оперативному, а не лише тактичному рівні.

Деякі населені пункти, які окупувала РФ

Аналітики проєкту DeepState повідомляли, що у жовтні 2025-го було окуповано три населених пункти на Донеччині – Перебудову, Комар та Мирне. Тоді також окупанти захопили населений пункт Маліївка, розташований у Синельниківському районі Дніпропетровської області.

У червні 2025 року російські загарбники взяли під контроль населений пункт Костянтинівка Сумської області. Тоді ворог просунувся в Олексіївці Сумської області, а також на Лиманському напрямку – у Рідкодубі та біля Карпівки Донецької області.

У ніч проти 20 грудня 2025 року російські військові зайшли у прикордонне село Грабовське, що на Сумщині. Унаслідок стрімкого наступу противника підрозділи Сил оборони України відійшли з кількох позицій. Після захоплення села російські війська депортували понад 50 цивільних громадян до Росії.

Також у грудні 2025 року стало відомо, що російські терористи захопили частину міста Гуляйполе на Запоріжжі й намагаються витіснити українських оборонців з їхніх позицій. Але ЗСУ досі тримають контроль над частиною населеного пункту.

Просування окупантів по лінії фронту

За даними texty.org.ua, протягом року противник намагався просунутися одразу на шести-семи ключових. На півночі це був Сумський напрямок, який на початку року тісно переплітався з українським наступом у Курській області.

У Харківській області російські війська прагнули розширити плацдарм на правому березі Осколу, захопити Куп’янськ і зайняти нові прикордонні території. Дещо південніше вони намагалися продовжити наступ у напрямку Лимана, прорватися через Білогорівку до Сіверська. Ще далі на південь головними цілями стали Покровськ, Мирноград і Костянтинівка. Окремо росіяни розгорнули масштабну пропагандистську кампанію, пов’язану з нібито виходом на адміністративні кордони Дніпропетровської області. І, безумовно, залишався Запорізький напрямок – наступ зі сходу на захід у бік Гуляйполя та з півночі на південь у напрямку Степногірська.

Куп’янськ

У дослідженні зазначається, що у 2025 році росіяни мали кілька гучних пропагандистських «перемог», які зрештою обернулися провалом. Один із найпоказовіших прикладів – ситуація в Куп’янську, де ще донедавна обстановка була вкрай напруженою через просування ворога та розширення сірої зони.

Погіршення ситуації почалося після того, як російські сили, скориставшись газовою трубою, перетнули Оскіл, закріпилися на правому березі та частково проникли в місто. Водночас українські війська утримували ключові позиції в центрі Куп’янська. Попри заяви російської пропаганди про «оточення», в оточенні зрештою опинилися самі російські підрозділи.

Автори дослідження підкреслюють, що репутаційний удар був настільки сильним, що РФ досі не визнає поразки. У жовтні й листопаді значно розширилася окупована ворогом прикордонна смуга південніше від Мілового. Вочевидь, росіяни і надалі намагатимуться просуватися на цьому відтинку.

Наступ біля Золотого Колодязя

Російський наступ у районі Добропілля в напрямку села Золотий Колодязь у російських джерелах подавався під різними назвами, зокрема як «стратегічний прорив». Противник скористався стиком зон відповідальності двох українських підрозділів під час ротації. Спочатку українська сторона не підтверджувала факт прориву, однак ситуація ускладнювалася ризиком перерізання важливої лінії оборони та розділення ключових населених пунктів Донеччини від решти території.

Згодом українським силам вдалося локалізувати просування: напрямок у бік Золотого Колодязя був перерізаний у кількох місцях, а ворожі групи знищені. Зафіксовано випадки, коли російські військові намагалися маскуватися під цивільних під час подальших спроб проникнення.

Суми – Курськ

Початок 2025 року Україна зустріла з контролем над низкою територій у Курській області РФ, зокрема утримувалася Суджа, хоча площа контрольованого анклаву вже скоротилася. У наступні місяці ситуація для ЗСУ ускладнилася: російські війська зосередилися на ураженні логістики, застосовуючи дрони збільшеної дальності, що призвело до різкого зменшення контрольованої території у березні-квітні.

Паралельно росіяни активізували дії на Сумщині, намагаючись перерізати комунікації з українським угрупованням у Курській області, зокрема шляхом просування з українського боку кордону. Згодом стало зрозуміло, що ці дії мають ширший характер.

У липні противник окупував Яблунівку та просунувся в напрямку Юнаківки, однак згодом українські сили відкинули його від Кіндратівки та Андріївки. Наприкінці грудня знову фіксувалася активізація російських підрозділів у районі Яблунівки.

Покровськ – Мирноград

На цій ділянці окупанти тривалий час намагалися реалізувати тактику флангового просування з метою охоплення агломерації та перерізання комунікацій. Повністю здійснити цей задум їм не вдалося: на початку року українські сили зупинили просування на лівому фланзі в районі Піщаного та Котлиного.

Після цього противник зосередився на правому фланзі, просуваючись через Новоекономічне в напрямку Родинського. Цей напрямок був для нього важливим, оскільки відкривав можливості наступу як на Покровськ і Мирноград, так і на Костянтинівку. Водночас ЗСУ чинили стійкий опір, і просування до Родинського розтягнулося майже на весь 2025 рік.

У ході боїв росіяни активно застосовували FPV-дрони, що суттєво ускладнило українську логістику, а згодом перейшли до безпосередніх штурмів міста з південного напрямку. Попри це, реалізувати план повного охоплення їм не вдалося, хоча поточна ситуація для українських підрозділів на цій ділянці залишається складною.

Костянтинівка

Рік тому існували припущення, що Костянтинівка може опинитися в такій самій ситуації, як Покровськ і Мирноград, однак цього не сталося. Російським військам не вдалося ні здійснити флангове оточення міста, ні досягти результату шляхом штурмових дій.

Просування на лівому фланзі вздовж траси Покровськ – Костянтинівка з часом було зупинене, так само без суттєвих результатів залишилися спроби наступу на правому фланзі. Найбільшого просування противник досяг на південному напрямку, де згодом підійшов до Клебан-Бицького водосховища, хоча й на цій ділянці українські сили тривалий час утримували оборону.

Сіверськ – Лиман

На цьому напрямку ситуація упродовж року поступово ускладнювалася. Навесні та в першій половині літа противник повільно просувався в районі Білогорівки та на її околицях – населеного пункту, бої за який тривали з початку повномасштабного вторгнення і який залишався останнім контрольованим ЗСУ в Луганській області.

Після повної окупації Білогорівки наприкінці липня темп подій зріс. Російські війська активізували наступ у районі Серебрянки та Серебрянського лісництва – важливому вузлі української оборони, який утримувався протягом кількох років. Упродовж осені противник поступово просувався в лісовій зоні, а в грудні було зафіксовано окупацію Серебрянки.

На цей час відомо про окупацію Сіверська.

Схід Запоріжжя – Гуляйполе

Найгірша ситуація на Запорізькому напрямку. Тут росіянам, які наступали зі сходу, з початку осені вдалося просунутися подекуди на два десятки кілометрів. Судячи з останніх змін на карті та сигналів із місць, на сьогодні важка ситуація навколо Гуляйполя. Частина цього знакового міста вже захоплена росіянами, а частина належить до сірої зони.

Південь Запоріжжя – Степногірськ

У липні окупантам вдалося захопити селище Кам’янське і частину села Плавні на березі колишнього Каховського водосховища. Тоді ж, попри значні втрати, вони спробували просунутися далі, до Степногірська, але відкотилися назад. Це окупантів не зупинило – вони систематично здійснювали атаки на цьому напрямку.

«Впертість росіян має дуже просте пояснення: зі Степногірська до Запоріжжя близько 20 кілометрів по прямій. І хоча їхнє подальше просування тут може бути ускладнене не лише опором ЗСУ, а й такою природною перепоною, як русло річки Конка, це точно ніяк не перешкодить запускам тих самих FPV-дронів, щоб кошмарити Запоріжжя, як вони це зараз роблять із Херсоном», – стверджує texty.org.ua.