Як росіяни й колаборанти формують сприйняття проблем на територіях

Російська окупація зробила людей, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, залежними від окупаційних адміністрацій у розв’язанні базових питань, а російські й окупаційні медіа стають єдиними джерелами інформації про можливості розв’язати проблеми (за правилами окупантів). Повсякденні проблеми доступу до базових ресурсів — води, електроенергії, зв’язку, пального, медичних і соціальних послуг — є одним із вимірів життя на тимчасово окупованих територіях України. Саме через ці проблеми жителі найчастіше взаємодіють з окупаційною владою та адміністративними структурами. Водночас комунікація про дефіцити й труднощі виконує значно ширшу функцію, ніж інформування: вона формує уявлення про відповідальність, нормальність і межі можливого в умовах війни й окупації.

Російські й окупаційні медіа відіграють центральну роль у цьому процесі. Вони не лише повідомляють про перебої чи «покращення», а й вибудовують пояснювальні моделі, в яких проблеми подають як тимчасові, зовнішньо зумовлені та керовані. Через таку риторику дефіцити перестають бути підставою для критики самої окупації і натомість перетворюються на елемент «нової нормальності», що нібито потребує лише терпіння та лояльності.

Цей звіт присвячений аналізу того, як саме в загальноросійських і місцевих телеграм-каналах Криму, Донеччини, Херсонщини, Запоріжжя та Луганщини комунікують про проблеми та їх розв’язання. У фокусі дослідження — не реальний стан інфраструктури чи рівень забезпечення, а дискурсивні стратегії: які проблеми виносять у публічний простір, як їх пояснюють, кому приписують відповідальність і які моделі «вирішення» пропонують аудиторії.

Мета цього дослідження — виявити ключові патерни комунікації проблем і дефіцитів на тимчасово окупованих територіях, а також показати, як через ці патерни формується залежність населення від окупаційної влади та знецінюється можливість системної критики.

Методологія

Ми проаналізували 75 481 публікацію у телеграм-каналах російських опозиційних і провладних медіа, а також проукраїнських і проросійських телеграм-каналах, націлених на жителів ТОТ. Ці публікації, створені протягом 1 січня — 30 листопада 2025 року, надала компанія LetsData.

Потижнева динаміка вживання ключових слів у публікаціях із телеграм-каналів, створених протягом 1 січня — 30 листопада 2025 року, які надала компанія LetsData. Джерело: LetsData

Пошуковий запит містив дві категорії ключових слів. По-перше, були загальні маркери проблем чи їх розв’язання, як-от: дефіцит, подорожчання, обмеження, зменшення. До другої групи слів входили маркерні фрази, які допомагали знайти обговорення проблем на ТОТ, висвітлених «Детектором медіа» раніше, як-от проблеми з водопостачанням, пальним, обмеженням швидкості чи доступу до інтернету. На даних ми сформували вибірку з похибкою у 2% та довірчим інтервалом у 99%.

Для формування такої вибірки з 75 481 публікації було б достатньо 3392 дописів. Проте ми вирішили збільшити її на пʼяту частину від мінімально необхідного, щоб охопити більше публікацій, які б містили використання ключових слів з обговореннями стану справ, доступу до товарів чи послуг на контрольованих кремлівським режимом територіях.

Таким чином, вибірка для роботи становила 4758 публікацій. До неї ввійшли публікації у 376 телеграм-каналах. З них 34,84% публікацій були з телеграм-каналів, націлених на жителів ТОТ: окупаційних чиновників, місцевих адміністрацій, місцевих пропагандистських медіа. Решта 65,15% публікацій із вибірки — дописи у 245 російських пропагандистських телеграм-каналах.

При первинній обробці даних із вибірки виокремлювали інформацію про: місця, де є погіршення чи розв’язання проблем; про які інститути, блага, товари чи послуги оповідають у повідомленнях; хто, згідно з повідомленнями, погіршує або поліпшує ситуацію; хто (що) та як погіршує ситуацію та як її виправляють.

Для чорнової первинної розмітки даних за такими розрізами ми застосували велику мовну модель «gpt-oss» на 20 мільярдів параметрів. Далі валідацію результатів роботи моделі та їхній переклад із російської на українську готували автори дослідження.

Тематичні особливості оповідей про проблеми й покращення

Протягом аналізованого періоду в телеграм-каналах досить насичено вживали поєднання ключових слів з пошукового запиту. Проте варто зауважити, що чверть цих публікацій були контекстуальними, тобто ключові слова вживали без обговорення проблем роботи інституцій, доступу до товарів чи благ або шляхів розв’язання проблем. Повідомлення про поліпшення стану справ були у 54,79% публікацій вибірки. Тоді як про погіршення стану справ повідомляли лише у 28,94% публікацій.

Структура публікацій з обговоренням погіршення чи покращення ситуації у вибірці з 4758 публікацій, із теоретичним довірчим рівнем у 99% та похибкою у 2%

Найпомітніші теми повідомлень, які становили понад 1% у публікаціях із вибірки, можна поділити на три блоки. До першого належать питання доступу до базових благ і можливостей: води, харчових продуктів, послуг звʼязку й інтернету, медичних послуг, а також грошових виплат і заробітних плат.

Другий блок становлять повідомлення, які стосуються обговорення стану справ з енергетичними продуктами: нафтою, газом, бензином тощо. Повідомлення цих двох блоків є найпомітнішими в оповідях про тимчасово окуповані території України.

Проте у кожному десятому повідомленні про Європу, згадки якої присутні у 1,06% публікацій, згадується проблема газу. Її порушують у всеросійських провладних і пропагандистських телеграм-каналах, націлених на українців. У всеросійських телеграм-каналах обговорювали тему зростання ціни газу в Європі, яке призведе до припинення підтримки України європейськими партнерами.

Співвідношення повідомлень про покращення чи погіршення для ключових проблем у публікаціях із вибірки у 4758 публікацій, із довірчим рівнем у 99% і теоретичною похибкою у 2%

У аналізованому масиві даних рідкісними є повідомлення про проблеми з військовим постачанням чи мобілізацією. У випадку ТОТ України це можна пояснити тим, що майже всі повідомлення про ці території містили обговорення комунальних питань, тоді як оборона перебуває в юрисдикції центральної влади. Проте навіть у структурі повідомлень, де йдеться про події у Росії, публікації про військові проблеми становлять лише 1,06%. Тоді як частка повідомлень з обговоренням проблем зі зброєю і боєприпасами становить 17,5% у публікаціях про держави Європи та 15,94% у публікаціях про Україну.

І у випадку публікацій про Європу, і у випадку публікацій про Україну пропагандисти пишуть лише про погіршення стану справ. Головна теза, яку просувають російські пропагандисти, як написали у телеграм-каналі з 474 тисячами підписників, — «конфлікт в Україні оголив військову та фінансову слабкість Євросоюзу, а також глибокі розбіжності між європейськими державами».

Навіть у випадку повідомлень про збільшення державами ЄС витрат на оборону пропагандисти знаходять мінуси, зокрема закінчують повідомлення звинуваченнями перших осіб ЄС у корумпованості. Під час обговорення умов роботи військовослужбовців і можливостей мобілізації у Європі в провоєнних телеграм-каналах пишуть про проблеми зі злагодженою роботою військових різних держав і логістики. А у випадку повідомлень про Україну — увага винятково на бойових втратах, темах полишення місць служби військовослужбовцями та браку мотивованих новобранців у Збройних силах України.

Територіальні особливості повідомлень про проблеми й покращення на територіях поза контролем Кремля

Повідомлення з вибірки можна розділити на чотири групи: тимчасово окуповані території України та міжнародно визнані території Росії; проблеми України та вільних від росіян локацій; Європа і європейські держави; решта світу. До «решти світу» ми відносимо і повідомлення про Сполучені Штати Америки за часів другого президентства Дональда Трампа.

У прокремлівських телеграм-каналах і медіа ця держава частіше постає як прихильніша до Росії, ніж до союзників із Європи. Також пропагандисти подають рішення адміністрації Дональда Трампа в економічній сфері, зокрема тарифи щодо більшості держав світу, як вигідні Росії. Серед повідомлень щодо США також часто зустрічаються коментарі до антиімміграційних ініціатив адміністрації президента США, а також короткочасний весняний дефіцит яєць у США.

За ключовими темами повідомлень згадки Європи, Європейського Союзу та держав-членів ЄС є ближчими до згадок України, ніж США. Раніше Центр досліджень «Детектора медіа» в аналітичних матеріалах про російську пропаганду щодо міждержавних відносин узагальнював США, держави-члени ЄС у понятті «Захід». Зараз же ми фіксуємо відведення США у прокремлівській частині медіапростору ролі якщо не союзника Росії, то опонента держав Європи.

Україна і держави Європи мають спільні найголовніші проблеми, про які оповідають у повідомленнях із вибірки. Серед них уже згадані проблеми з постачанням озброєння та можливостями військових, а також проблеми з енергетикою. Проте акценти повідомлень щодо України та держав ЄС різняться. У оповідях щодо енергетики у державах Європи присутні новинні повідомлення про тиск Дональда Трампа з припинення закупівель російських енергоносіїв і зобовʼязання купувати більше енергоносіїв у США. Тоді як повідомлення про енергетику України переважно містять коментарі до російських обстрілів і залякування про дисбаланс у генерації та корупцію в енергетиці України.

Серед найчастіше згадуваних локацій також присутні Росія та її столиця Москва. Їхні провідні категорії обговорень проблем і шляхів їх покращення збігаються з найпоширенішими проблемами тимчасово окупованих територій, наприклад, щодо інтернету та доступу до пального.

Головною темою обговорень проблем зі звʼязком є ідея відімкнення інтернету на територіях, які контролює Росія. Проблема з автомобільним пальним, як подають у повідомленнях із вибірки, є наслідком обстрілів російської нафтової інфраструктури Силами оборони України.

Характеристики проблем і шляхів їх розв’язання для тимчасово окупованих територій України

У комунікаціях про проблеми у телеграм-каналах, націлених на жителів ТОТ, домінує перекладання відповідальності за них із місцевих окупаційних адміністрацій на доокупаційні часи чи бойові дії. При цьому все, повʼязане з Україною, постулюється як джерело загрози, а все, що з Росії — як правило, як джерело розв’язання проблем.

У російських і пропагандистських телеграм-каналах проблеми тимчасово окупованих територій України здебільшого замовчують. Якщо про них і розповідають, то рапортують про внесок росіян чи корупційних чиновників у спроби їх розв’язання чи дають рецепти з подолання труднощів, на кшталт того як розставляли баки для збору води у Донецьку.

У російських і пропагандистських телеграм-каналах домінує «канцелярська лексика»: взяли до відома, вирішили. Іноді зустрічалися повідомлення про формальні зустрічі з місцевими, на яких чиновники найнижчого рівня вислуховують скарги. Схожим чином у телеграм-каналах, націлених на жителів ТОТ, не йдеться про системне розв’язання проблем, а про точкові акти допомоги росіян, полегшення проблем і дефіциту після втручання місцевих чи російських чиновників або шефів чи благодійників із Росії.

Проблеми й дефіцит на ТОТ у телеграм-каналах із вибірки подають як частину проблем із безпекою і нормалізують як тимчасово неминучі, що піддаються лише точковому виправленню через благодійність чи аварійний ремонт. Приводом для розв’язання точкових проблем найчастіше є звернення уваги на проблему представників окупаційних адміністрацій. При цьому скарги від місцевих жителів одразу «перехоплюють» представники окупаційної влади та чиновники. Це формує образ ТОТ як місць, що живуть завдяки постійному оперативному втручанню влади без системних інституційно сформованих інструментів розв’язання проблем.

Нижче наводимо опис ключових тем для ключових локацій із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України, а також Автономної республіки Крим. Як «ключові» визначаємо ті локації, публікації про які у повідомленнях, які ввійшли до вибірки, становлять понад один відсоток.

Провідні оповіді про проблеми з роботою інституцій чи доступом до товарів, благ чи послуг у локаціях, які мають 1% і більше згадок у розподілі локацій у вибірці із 4758 публікацій, із довірчим рівнем у 99% та теоретичною похибкою у 2%

Донецька область

У обробленому масиві інформації повідомлення, які стосуються Донецької області, складають упевнену більшість у порівнянні з кількістю повідомлень, що стосуються інших окупованих регіонів України. Як можна побачити з інфографіки вище, повідомлення щодо локацій, які належать до Донецької області, складають майже 10% від усього масиву (крім того, значна кількість повідомлень, яка належить до локації «Донбас», також стосується саме Донецької області).

Для порівняння, до Херсонської області належить лише 1,59% повідомлень, до Запорізької разом із Бердянськом як окремою локацією — 2,57%. Це свідчить про достатньо високий рівень висвітлення проблем на окупованій території Донецької області, а також про загальну увагу пропагандистських медіа саме до цього регіону.

На тій же інфографіці можна побачити, що найактуальнішою з великим відривом проблемою на окупованій території Донецької області є водопостачання. Детально про гуманітарну кризу в Донецькій області, пов’язану з відсутністю води, та реакцію пропаганди на неї читайте в матеріалі: «Спрага окупації: як Росія зруйнувала водопостачання окупованого сходу та звинувачує у цьому Україну».

Аналіз наявного масиву даних демонструє, що масштаб кризи змушує пропагандистські медіа визнавати глибину проблем з водопостачанням і винаходити інформаційні засоби для пояснення ситуації та заспокоєння місцевого населення. Головним із таких засобів є звинувачення України, перекладання відповідальності за відсутність води на українську владу та обіцянки забезпечити регіон водою після захоплення Слов’янська.

Скрин із телеграм-каналу «Все про ДНР» (6 тис. підписників)

Тему проблем із водопостачанням намагаються подавати разом із певними діями окупаційної адміністрації, спрямованими на їхнє подолання, для створення враження, що окупанти «розв’язують» ці проблеми, або разом із виправданнями, чому їх неможливо розв’язати повністю. Такий дискурс покликаний створити у реципієнтів повідомлень відчуття «турботи» про місцевих жителів із боку окупантів. Особливо підкреслюється роль «волонтерів», російських регіонів, які відправляють в область воду, а також центральної російської влади.

Скрин із телеграм-каналу «Пушилін Д.В.» (87 тис. підписників)

Постійними звинуваченнями України у «блокаді» та наголосом на допомозі з боку Росії окупанти намагаються перекрити те, що криза з водопостачанням виникла саме через повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, обстріли інфраструктури з боку росіян і ведення бойових дій у районі каналу Сіверський Донець — Донбас, що унеможливило роботи з його відновлення. Варто зауважити, що навіть після окупації Донецька й інших міст області у 2014 році, до 2022 року постачання води на окуповані території тривало, і проблеми з ним почалися лише внаслідок дій Росії. Пропагандистський наратив намагається заперечити це, розмити й перекрити логічний причинно-наслідковий зв’язок між вторгненням Росії та відсутністю води в окупованих містах Донецької області.

Скрин із телеграм-каналу «Адміністрація міського округу Макіївка» (17 тис. підписників)

Натомість пропагандисти пропонують наратив «боротьби за воду», в якому окупанти вживають усіх можливих заходів для того, щоб «урятувати» місцевих жителів від «водної блокади» нібито з боку України. Через тези про «боротьбу» і заяви про необхідність захоплення Слов’янська пропагандисти намагаються також мілітаризувати питання водопостачання і вписати його в загальний наратив війни до «перемоги».

Також просуваються тези про необхідність боротьби з «внутрішніми ворогами», які нібито заважають відновити водопостачання. Повідомляють про активні дії щодо «виявлення незаконних врізок» до комунальних систем, а також до цієї ж теми чомусь включається пошук «безхазяйного» житла, хоча невідомо, яким чином житло, в якому ніхто не живе, витрачає воду. (Детальніше про визнання житла «безхазяйним» як засіб конфіскації майна місцевих мешканців окупантами читайте в попередньому дослідженні). Зустрічаються навіть повідомлення, в яких вимагають шукати та карати «провокаторів», які подають фейкові заявки про прориви труб.

Скрин із телеграм-каналу «Май ДНР» (6 тис. підписників)

Крім водопостачання, в Донецькій області існують також проблеми, пов’язані з руйнуваннями внаслідок бойових дій, більшою мірою, ніж в інших областях з окупованими територіями. Пропагандистські медіа повідомляють про ці проблеми, однак завжди пов’язують їх не з наступом російських військ і руйнуванням цілих міст російською артилерією та повітряними ударами, а з Україною. Повідомляється лише про «обстріли з боку ЗСУ», навіть у таких постраждалих від російських дій містах як Авдіївка.

Разом із цим, як і у випадку з водопостачанням, повідомлення про проблеми у прифронтових містах і селах супроводжують переможні реляції про «наполегливу роботу» над подоланням цих проблем, допомогу з боку «волонтерів» та окупаційної влади.

Скрин із телеграм-каналу «РІА ДНР | Донецьк» (10 тис. підписників)

Одним із найбільш постраждалих від окупантів міст області є Маріуполь. Попри активну пропаганду з боку окупантів про те, що місто відбудовується і там постійно зводять нові будинки, в медіапростір тим не менш потрапляють згадки про дефіцит житла в місті для тих місцевих жителів, які втратили власні домівки під час облоги та штурму Маріуполя. В таких повідомленнях стверджується, що постраждалі отримають квартири з «муніципального фонду», хоча замовчується, що цей «фонд» поповнюють, конфіскуючи законну власність інших жителів міста.

Скрин із телеграм-каналу «НМ АГО МАРІУПОЛЬ» (18 тис. підписників)

Ще однією проблемою на окупованих територіях Донецької області є нестача кадрів, зокрема лікарів. Це спільна проблема для всіх окупованих територій, оскільки багато місцевих кваліфікованих працівників виїхало, а російські не поспішають переселятися на «нові території». Тому окупаційні адміністрації намагаються організовувати локальні тимчасові заходи з візитами російських спеціалістів, кожен із яких подається як чергова «перемога» й акт «милосердя». Пропагандистські заходи пропонуються місцевим жителям як заміщення нормальної постійної роботи соціальної інфраструктури.

Скрин із телеграм-каналу «Донецьке агентство новин» (22 тис. підписників)

Луганська область

На окупованих територіях Луганської області проблеми з водопостачанням хоча й займають значно меншу частину від проаналізованих повідомлень у порівнянні з Донецькою областю, проте також є. В цій області водопостачання вписується в загальну канву комунальних проблем, зношеної інфраструктури тощо. Хоча тут не говорять про «блокаду» з боку України, відповідальність за проблеми із водопостачанням усе одно також перекладають на українську владу. Її звинувачують у тому, що комунальні мережі зношені, ремонтних робіт не проводилося і тому тепер виникають регулярні аварії. Про те, що інфраструктура в Луганську, Алчевську, Кадіївці й інших окупованих містах із 2014 року перебуває у відповідальності окупаційної адміністрації під керуванням Росії, не згадують.

Пропагандисти намагаються створити враження, нібито Росія лише у 2022 році почала керувати окупованими територіями, і з того часу здійснює «відбудову». Як і у випадку інших проблем, про аварії згадують переважно у зв’язку з зусиллями з подолання їхніх наслідків. Пропагандисти вихваляються ремонтом інфраструктури, яку здійснюють «шефські» регіони Росії та центральна влада, подаючи це як неабияке досягнення.

Скрин із телеграм-каналу «Адміністрація Краснодонського муніципального округу» (6 тис. підписників)

Пропагандистські медіа рясніють повідомленнями про участь «волонтерів» від російських «патріотичних» рухів і політичних партій у подоланні наслідків аварій і доставленні води місцевим жителям. Окупанти власними діями створили ситуацію, за якої нормальне функціонування комунальних мереж є неможливим, і на цьому фоні користуються можливістю похвалитися своєю «благодійністю». Місцевих жителів примусово поставили в ситуацію, де вони змушені користуватися «допомогою» росіян, або не залишатися без базових благ.

Скрин із телеграм-каналу «Стаханов | Адміністрація міста» (8 тис. підписників)

Крім комунальних проблем, у Луганській області, як і в інших областях, повідомлялося про дефіцит бензину. Цю проблему подавали разом із коментарями представників окупаційної адміністрації, які визнавали наявний дефіцит, проте робили наголос на «контрольованості» ситуації.

Звичайно, звинувачували у виникненні проблеми Україну, причому не стільки в контексті безпосередньо ударів по російських нафтозаводах, оскільки це означало б визнання їхньої ефективності, як у контексті «сіяння паніки» серед населення, що створило ажіотаж та, відповідно, дефіцит пального. Таким чином пропагандисти й представники окупаційної адміністрації перекладають відповідальність за нездатність забезпечити постачання пального на українські інформаційні атаки, і при цьому намагаються заспокоїти аудиторію, створити враження контрольованості та роботи над розв’язанням проблем.

Скрин із телеграм-каналу «Регіон 181» (6 тис. підписників)

Серед інших проблем у Луганській області згадується, як і в інших областях, дефіцит кадрів, зокрема медиків і педагогів. Тут так само як і в Донецькій області проблему перекривають повідомленнями про тимчасові візити лікарів із Росії, які в мілітарній риториці називають «десантом». Таким чином, так само як і з комунальними послугами, відсутність доступу місцевих жителів до медичних послуг намагаються подати через «позитивні» повідомлення про допомогу з боку країни-окупантки, яка і спричинила окупацію, виїзд спеціалістів і дефіцит кадрів.

Нездатність розв’язати проблему дефіциту кадрів спочатку маріонетковими сепаратистськими адміністраціями на загарбаних територіях Донеччини й Луганщини, а потім і прямим управлінням з боку Росії подається нейтрально, як наявний факт, без вказівок на справжні причини виникнення проблеми.

Скрин із телеграм-каналу «Адміністрація міста АлчеVська» (5 тис. підписників)

Запорізька область

У публікаціях місцевих телеграм-каналів тимчасово окупованої частини Запорізької області ми виявили стійкий набір риторичних прийомів, за допомогою яких окупаційна адміністрація описує проблеми дефіциту, збої у критичній інфраструктурі та погіршення якості життя. Попри різноманітність тем — водопостачання, електроенергія, медицина, пальне, зв’язок, безпека — канали використовують подібні наративні конструкції, що дозволяє говорити про сформовану модель комунікації кризових ситуацій.

Одна з ключових особливостей риторики — технократичний стиль подачі проблем. Акцент робиться на зношеності мереж, яка виникла до окупації Росією, кількості відремонтованих кілометрів труб, сумі фінансування та переліку запланованих робіт. Дефіцит подається як суто інженерна задача, а не як гуманітарна проблема.

Навіть у випадках, коли визнається багатомісячна відсутність води у житлових будинках, ситуація не описується як надзвичайна. Формулювання «вісім місяців без води» не супроводжується оцінками шкоди, повідомленнями про порушення прав чи відповідальності управлінців. Натомість з’являється пояснення про нестачу кадрів, обмежену кількість аварійних бригад і запевнення у «розв’язанні питання».

Скрин із телеграм-каналу «Бердянск наш»

Другий стійкий елемент — перенесення відповідальності на минуле або зовнішні чинники. Проблеми водопровідних мереж системно пояснюються «спадщиною України», де «труби не міняли, а латали». Це створює чітку часову межу між «поганим минулим» і «правильним теперішнім», навіть якщо дефіцит фактично загострився нещодавно, кілька років після окупації.

Водночас відповідальність за нинішні перебої з електроенергією, мобільним зв’язком чи пальним послідовно перекладається на «обстріли ЗСУ» або «логістичні проблеми». Навіть у випадках, де дефіцит пального визнається як системний і такий, що фіксується в інших регіонах Росії, у прифронтових зонах він пояснюється винятково безпековими ризиками, а не прорахунками управління.

Скрин допису із телеграм-каналу «Главное в Мелитополе» (117 тис. підписників)

Ще однією рисою риторики є постійне підкреслення контролю з боку федерального центру. У повідомленнях про водопостачання Бердянська фігурує Адміністрація президента Росії, Фонд розвитку територій, Мінбуд, «шефи» з Твері, аварійні бригади з Чувашії. Це створює образ зовнішнього «рятівника», який приходить розв’язувати проблеми периферії.

При цьому місцеві адміністрації майже ніколи не фігурують як джерело проблем або помилкових рішень. Їхня роль — посередницька та виконавча. Таким чином формується вертикальна модель відповідальності: криза — локальна, рішення — федеральні.

Скрин допису із телеграм-каналу «Бердянск ZаVтра» (12 тис. підписників)

У ситуаціях гострого дефіциту (вода, електрика) у пропагандистських телеграм-каналах, націлених на жителів ТОТ, повідомляють про гуманітарні чи благодійні заходи: доставлення бутильованої води, залученість волонтерів, бізнесу, гуманітарних штабів. Такі повідомлення виконують компенсаторну функцію: маскують відсутність системного розв’язання кризових ситуацій.

Прикметно, що акти гуманітарної допомоги адресуються «найуразливішим категоріям», що опосередковано нормалізує дефіцит для решти населення. Проблема подається як тимчасова, точкова і така, що «перекривається» волонтерськими зусиллями.

Скрин допису із телеграм-каналу «Главное в Бердянске» (46 тис. підписників)

Обстріли, атаки на Запорізьку АЕС, удари по енергетичній інфраструктурі, які нібито здійснюють українські військовики — ці теми формують універсальну рамку, через яку пояснюються майже всі інші проблеми. Відсутність світла, перебої зі зв’язком, зупинка медичних закладів або обмеження мобільного інтернету подаються як прямий і неминучий наслідок дій України.

Ця рамка виконує одразу кілька функцій: знімає відповідальність з окупаційної адміністрації, мобілізує населення через страх і водночас закликає до «терпіння». Показово, що навіть потенційно катастрофічні ризики для Запорізької АЕС описуються заспокійливою мовою: «обладнання в безпечному стані», «персонал готовий», що мало б зменшити відчуття небезпеки та переводити увагу на «зовнішнього ворога».

Медична сфера займає окреме місце в риториці дефіциту. З одного боку, дефіцит кадрів визнається, але подається як загальноросійська проблема, яка «тут відчувається гостріше». З іншого — будь-які критичні й альтернативні офіційним описи стану медицини маркуються як «фейк» і результат діяльності «антиросійських організацій».

Скрин допису телеграм-каналу «Министерство здравохранения Запорожской области» (6 тис підписників)

Доволі показовим є приклад риторики про відсутність черг у дитячі садки. Об’єктивна демографічна криза — зменшення кількості дітей — інтерпретується як «управлінське досягнення», «стовідсоткова доступність послуг» і аргумент для заохочення переїзду.

Скрин допису телеграм-каналу «Новый Мелитополь» (30 тис підписників)

Промовистим є і те, чого у повідомленнях бракує. Там практично відсутні прямі цитати жителів, окрім нейтральних або лояльних. Немає описів повсякденних стратегій виживання в умовах дефіциту, психологічних наслідків тривалих перебоїв, соціальної нерівності доступу до ресурсів. Не порушується питання довіри до інституцій, відповідальності за провалені терміни або неефективне використання коштів.

Телеграм-канали окупованої Запорізької області формують картину «керованого дефіциту», де криза визнається, але деполітизується і технізується. Відповідальність системно винесена за межі відповідальності місцевої влади — у минуле, до України або до воєнних дій. Будь-яка нестача компенсується риторикою федеральної турботи, майбутніх інвестицій і закликами до терпіння.

Таким чином, дефіцит не подається як наслідок окупації чи управлінської неспроможності, а як тимчасове випробування, яке має бути витримане в умовах війни. Це дозволяє утримувати контроль над публічним простором, знижувати потенціал соціального невдоволення та заміщувати реальні проблеми символічними жестами підтримки.

Херсонська область

У проаналізованому нами масиві даних, що стосуються тимчасово окупованої частини Херсонської області, дефіцит і нестабільність не заперечуються, але подаються як нормальний і неминучий стан життя прифронтового регіону. На відміну від Запорізької області, де акцент часто робиться на масштабних інфраструктурних інвестиціях і федеральному «шефстві», у випадку Херсонщини домінує риторика перманентного надзвичайного режиму, що потребує терпеливості й адаптивності.

Відімкнення електроенергії, перебої зі зв’язком, проблеми з водопостачанням, логістикою, доступом до медицини подаються не як збої, а як повторюваний цикл. Повідомлення мають форму переліків: населені пункти без світла, адреси з обмеженим водопостачанням, години відімкнення зв’язку. Такий формат позбавлений оцінок і пояснень причинно-наслідкових зв’язків, і це певною мірою створює образ звикання до дефіциту.

Риторично важливо, що відсутність базових послуг майже ніколи не маркується як критична ситуація. Навіть тривалі відімкнення або повна відсутність електроенергії в окремих громадах подаються як свого роду технічна деталь, що потребує «розуміння» з боку місцевих жителів. Населення системно закликають «зберігати спокій», «поставитися з розумінням» і чекати на відновлення, без конкретизації можливих термінів цього відновлення.

Скрин із телеграм-каналу «ЧП Херсон» (16 тис. підписників)

Як і в Запорізькій області, обстріли та дії ЗСУ використовують як універсальний пояснювальний механізм. Будь-який дефіцит — світла, зв’язку, транспорту, пального — пов’язується з ударами по інфраструктурі або загрозою таких ударів. Навіть у випадках, де проблеми мають очевидно системний характер (зношені мережі, відсутність кадрів, логістичні обмеження), вони риторично «перепаковуються» в безпекову площину.

Це знімає відповідальність з окупаційної адміністрації. Така комунікаційна рамка дозволяє уникати обговорення ефективності управління. Криза подається не як результат рішень, а як зовнішній тиск, проти якого можливі лише тимчасові, аварійні заходи.

Важливою особливістю риторики є домінування «ручного режиму» розв’язання проблем, коли треба звернутися по допомогу. І лише тоді прокуратура «втрутиться», чиновники «відреагують», комісія «виїде на місце», ремонтні бригади «запрацюють у посиленому режимі». Інституційна логіка — правила, процедури, сталі механізми — практично відсутня. Натомість кожна проблема подається як унікальний випадок, що розв’язується завдяки особистій увазі посадовців.

Скрин із телеграм-каналу «Таврия. Новости Херсонской области» (53 тис. підписників)

Це створює образ влади не як системи врядування, а як реактивного механізму, який запускається лише у відповідь на кризу. Водночас така риторика нормалізує нефункціональність: якщо без втручання прокуратури чи губернатора проблема не розв’язується, це не вважається аномалією.

Дефіцит без соціального виміру. У повідомленнях про медицину, освіту та соціальні послуги дефіцит визнається, але деперсоналізується. Нестача лікарів і вчителів подається як загальноросійська тенденція, яка на Херсонщині «відчувається гостріше». Водночас відсутні описи реального впливу цього дефіциту на пацієнтів, освітян чи сім’ї. Повідомлення про критичний стан медицини або освіти маркуються як дезінформація.

Економічне життя Херсонщини в телеграм-каналах постає як адміністративно підтримуване існування, а не самодостатній розвиток. Повідомлення про регулювання цін, безплатні торгові місця, контроль за тарифами формують образ економіки, що функціонує завдяки постійному втручанню влади.

Скрин із телеграм-каналу «Херсонская область» (4 тис. підписників)

Дефіцит пального, проблеми з логістикою та транспортом визнаються, але не аналізуються. Вони знову ж таки пояснюються війною та безпековими ризиками, а не структурними обмеженнями. Бізнес і агросектор подаються як такі, що «працюють в умовах труднощів», без обговорення довгострокової життєздатності.

Як і у випадку Запорізької області, в інформаційному полі практично відсутній голос місцевих жителів. Немає прямих свідчень повсякденного досвіду життя в умовах дефіциту, немає критики або альтернативних оцінок. Навіть скарги подаються через інституційні канали й одразу «перехоплюються» владою.

Телеграм-канали окупованої Херсонської області формують образ регіону як території керованої нестабільності, де дефіцит є не тимчасовим відхиленням, а базовим режимом існування. Криза визнається, але позбавляється соціального й політичного виміру, зводячись до технічних збоїв і наслідків війни.

Відповідальність системно виноситься за межі місцевого управління — до зовнішнього ворога або абстрактних «обставин». Натомість населенню пропонується модель поведінки, що поєднує терпіння, адаптацію та лояльність. У цьому сенсі риторика Херсонщини не обіцяє відновлення чи розвитку, а закріплює логіку виживання, яка має сприйматися як нова нормальність.

Крим

Телеграм-канали, що висвітлюють соціально-економічну ситуацію в окупованому Криму, демонструють дещо іншу риторичну модель порівняно з прифронтовими регіонами на кшталт Запорізької чи Херсонської областей. Якщо там дефіцит подається як неминучий наслідок війни й обстрілів, то у випадку Криму домінує стратегія демонстрування дефіциту як варіанту нормального стану. Проблеми визнають, але системно знецінюють. Увагу від них намагаються відвернути риторикою про потенційні інвестиції та зростання.

Скрин із телеграм-каналу  «Крыминфорум ZOV» (67 тис. підписників) 

Базова рамка кримської риторики — Крим як «повноцінний, мирний регіон», що живе за логікою внутрішніх соціально-економічних процесів, а не війни. Навіть у періоди атак БПЛА, обмежень мобільного інтернету чи перебоїв з енергопостачанням, в інформаційній подачі рідко трапляються терміни «криза» або «надзвичайна ситуація». Натомість ідеться про «тимчасові незручності» чи «вимушені заходи».

Це контрастує, приміром, із Запорізькою областю, де дефіцит часто подається як зовнішній тиск і випробування. У Криму ж дефіцит не драматизується, оскільки саме формулювання питання про кризу підриває символічну функцію півострова як «успішного прикладу» російської окупації.

Однією з ключових сфер, де дефіцит проявляється найочевидніше, є житлово-комунальне господарство: зношені мережі, аварійні відімкнення води й електроенергії, підвищення тарифів. У проаналізованих нами каналах послідовно технократизують ці проблеми. Замість обговорення соціального ефекту зростання тарифів або тривалих перебоїв, акцент робиться на відсотках індексації; «граничних показниках», затверджених на федеральному рівні; кількості кілометрів замінених мереж; мільярдних інвестиціях у модернізацію тощо. Дефіцит переводиться в площину цифр і планів, де він виглядає керованим і раціональним. Питання доступності послуг для домогосподарств, енергетичної бідності чи нерівності доступу практично відсутні в публічному дискурсі.

Скрин із телеграм-каналу «Крыминфорум ZOV» (67 тис підписників)

Скрин із телеграм-каналу «Мы Керчь. РФ — Новости Крыма» (26 тис. підписників)

На відміну від Запорізької та Херсонської областей, війна рідко використовується як пряме пояснення дефіцитів у Криму. Навіть перебої з мобільним інтернетом або посилення заходів безпеки подаються як превентивні й тимчасові, а не у контексті воєнних дій.

Скрин із телеграм-каналу «Война с фейками» (410 тис. підписників)

За такою риторичною стратегією Крим має залишатися «вітриною стабільності», а не прифронтовою територією. Навіть згадки про атаки або ППО часто супроводжуються заспокійливими формулами — «ситуація під контролем», «загрози цивільному населенню немає», — що мінімізує відчуття небезпеки.

Зростання бронювань, кількість туристів, нові готелі й розвиток сервісу використовуються як універсальний доказ того, що регіон не перебуває у стані дефіциту чи занепаду. Риторично туризм легітимує окупацію через «попит»; нівелює розмови про безпеку; перекриває інші соціальні проблеми. Навіть екологічні ризики або інфраструктурні обмеження в курортний сезон подаються не як загроза, а як інформаційні атаки з боку України. Таким чином, будь-яка критика автоматично маркується як фейк, спрямований на підрив туристичного іміджу.

Скрин із телеграм-каналу «Крымский» (21 тис. підписників) 

Водночас у кримському сегменті присутня обмежена, але показова критика місцевої влади — корупція, неефективна забудова, зношені мережі. Ця критика не підриває загальний наратив, а навпаки, створює ілюзію внутрішньої відкритості системи. На відміну від Запорізької області, де будь-яка критика майже повністю витіснена, у Криму вона використовується як клапан для випуску напруги, не ставлячи під сумнів сам статус регіону. Як і у випадку Запорізької та Херсонської області, відсутній голос пересічних жителів, але в Криму це замовчування маскується під надлишок позитивних новин.

Риторика телеграм-каналів формує образ регіону керованої нормальності, де дефіцит системно приховується або технізується. На відміну від прифронтових регіонів, де кризу визнають і пояснюють війною, у Криму вона сприймається як загроза символічному статусу території й тому підлягає мінімізації або дискредитації. Крим у цьому дискурсі — не територія виживання, а вітрина, і саме тому риторика тут значно жорсткіше контролює межі допустимого. Дефіцит існує, але він не має права ставати центральною темою.

Висновки

Аналіз телеграм-каналів свідчить, що проблеми доступу до базових благ — води, електроенергії, зв’язку, пального, медичних і соціальних послуг — не замовчуються. Навпаки, вони системно присутні в інформаційному полі, але як технічні, тимчасові та контрольовані, позбавлені соціального або політичного виміру. Дефіцит визнається, але не проблематизується. Він стає частиною «нормального стану речей» в умовах війни й окупації.

Майже кожне визнання проблеми супроводжується повідомленням про втручання, ремонт, гуманітарну допомогу або увагу з боку влади. Такі повідомлення створюють ілюзію постійної роботи над подоланням труднощів, але фактично описують точкові, аварійні або компенсаторні дії, а не системні зміни.

Незалежно від регіону, відповідальність за дефіцити та збої системно виноситься за межі поточного управління. Пропагандисти списують усе на доокупаційний період і «спадщину України», бойові дії та буцімто обстріли з боку ЗСУ, абстрактні «обставини війни» або «безпекові ризики». При цьому сама окупаційна адміністрація майже ніколи не фігурує як суб’єкт помилкових рішень або управлінської неспроможності. Навіть у випадках багатомісячних криз відповідальність залишається розмитою і деперсоналізованою.

У всіх фокусних регіонах простежується схожа модель: проблема починає «розв’язуватися» після звернення жителів, резонансу в телеграмі або втручання прокуратури, губернатора чи «шефського» регіону з Росії. Це формує образ влади як реактивного механізму, що не забезпечує стабільне функціонування систем, а лише гасить кризи в ручному режимі. Така риторика нормалізує нефункціональність і водночас підкріплює патерн залежності населення від окупаційної адміністрації.

Попри відмінності у риториці — мілітаризовану «боротьбу за виживання» на Донеччині й Луганщині, перманентний надзвичайний режим на Херсонщині, технократичний дефіцит у Запорізькій області та демонстративну «нормальність» у Криму — всі ці моделі працюють на спільну мету: утримання контролю над інтерпретацією реальності.

Дефіцит або виправдовується війною, або знецінюється, або маскується показниками розвитку, але в жодному випадку не стає підставою для критики самої окупації як джерела проблем.

У повідомленнях телеграм-каналів про ТОТ практично відсутні згадки місцевих жителів зі свідченнями повсякденного досвіду життя в умовах дефіциту: страху, втоми, адаптаційних стратегій, соціальної нерівності доступу до ресурсів. Навіть скарги жителів перехоплюються владою, перетворюючись на інформаційний привід для демонстрації «реакції», а не на форму публічної критики.

У підсумку комунікація про проблеми на тимчасово окупованих територіях у телеграм-каналах виконує не інформативну, а керувальну функцію. Вона не пояснює причини криз, не відкриває простір для обговорення відповідальності та не пропонує системних рішень. Натомість нормалізує дефіцит, закріплює логіку виживання і формує залежність населення від окупаційної влади як єдиного джерела можливого полегшення. У цьому сенсі дефіцит постулюють не як збій системи, а він радше є інструментом її стабілізації.

Рекомендації

Рекомендації для комунікацій

Основною метою комунікацій проблем тимчасово окупованих територій України має бути наголошення на відповідальності держави-агресорки. Потрібно руйнувати образ «Росії-рятівниці», демонструючи, що саме Росія є джерелом дефіцитів, а її «допомога» — це лише спроба замаскувати системну нефункціональність окупаційного режиму.

Комунікації повинні містити такі складові:

1. Комунікаційна стратегія: від «реакції» до «пояснення причин»

Пропаганда намагається розірвати причинно-наслідковий зв’язок між вторгненням Росії та гуманітарними проблемами.

— Акцент на першопричині. У комунікації варто постійно наголошувати, що дефіцит води, пального, ліків та електроенергії є прямим наслідком російської агресії, а не «спадщиною минулого» чи діями ЗСУ.

— Демістифікація «нової нормальності». Пропаганда нормалізує кризи як тимчасові та неминучі. Україна має комунікувати, що ці проблеми є системними ознаками окупаційного режиму, який не спроможний забезпечити базові потреби без «точкових» втручань або благодійності.

— Викриття «перехоплення» скарг. Окупаційна влада використовує скарги жителів як інформаційний привід для демонстрації «реакції». Необхідно показувати, що ці дії є лише імітацією розв’язання проблем, яка не усуває їхнього коріння.

2. Протидія соціальній залежності та «гуманітарному шантажу»

Окупанти формують патерн залежності населення від окупаційної адміністрації через точкову допомогу та волонтерські акції.

— Альтернативні канали інформування. Створення та підтримка проукраїнських ресурсів, які б пояснювали жителям ТОТ їхні права згідно з міжнародним гуманітарним правом і надавали алгоритми дій у кризових ситуаціях поза межами «милості» окупантів.

— Документування відмови у послугах і розв’язанні проблем. Фіксація випадків, коли доступ до води, медицини чи виплат надається лише за умови лояльності або отримання російського паспорта. Це є інструментом тиску та порушенням прав людини.

Рекомендації для забезпечення невідворотності покарання окупантів

Міжнародний тиск щодо критичної інфраструктури. Світова спільнота має вимагати від Росії як країни-окупанта виконання зобов’язань щодо забезпечення цивільного населення водою, їжею та медичною допомогою, згідно з Женевськими конвенціями.

Моніторинг «технократичної» пропаганди. Важливо звертати увагу не лише на політичні гасла, а й на те, як окупанти використовують господарські проблеми для легітимізації своєї влади (наприклад, через «шефство» російських регіонів над містами ТОТ).

Підтримка незалежних досліджень. Продовження аналізу медіапростору ТОТ для виявлення нових маніпулятивних стратегій, як-от використання теми США чи енергетичної кризи в Європі для деморалізації українців на окупованих територіях.

Покарання агресорів згідно з міжнародним правом через:

— Продовження збору доказів для міжнародних судів. Використання публікацій у пропагандистських каналах як доказів створення гуманітарних катастроф (наприклад, руйнування водопостачання на Донеччині).

— Санкції проти медіаколаборантів. Запровадження персональних санкцій проти представників медіа й адміністраторів прокремлівських ресурсів, які беруть участь у конструюванні «паралельної реальності» та приховуванні воєнних злочинів.